ПРО ПРИРОДУ АНІМУСА. Емма ЮНГ

«Про природу анімуса» було прочитано в Психологічному клубі Цюриха в листопаді 1931 року і вперше було опубліковано, у трохи розширеному вигляді, в Wirklichkeit der Seele (Цюрих: Rascher Verlag, 1934). Версія, прочитана в Клубі, була перекладена англійською місіс Бейнс і з’явилася навесні 1941 року. Ця версія була переглянута, щоби більше відповідати опублікованій німецькій версії.

Про природу Анімуса

Аніма й анімус — дві архетипні фігури, що мають особливо велике значення. Вони належать, з одного боку, до індивідуальної свідомості, а з іншого — вкорінені в колективному несвідомому, утворюючи таким чином сполучну ланку або міст між особистим і безособовим, свідомим і несвідомим. Саме тому, що один є фемінним, а інший маскулінним, К. Г. Юнг назвав їх анімою та анімусом відповідно.1 Він розуміє ці фігури, як функціональні комплекси, які поводяться компенсаторно, щодо зовнішньої особистості, тобто поводяться так, ніби вони є внутрішніми особистостями й демонструють характеристики, яких бракує зовнішній і проявленій, свідомій особистості. У чоловіка це фемінні характеристики, у жінки — маскулінні. Зазвичай обидва завжди присутні певною мірою, але не знаходять місця в зовнішньо спрямованому функціонуванні людини, оскільки вони порушують його зовнішню адаптацію, його усталений ідеальний образ себе.

Однак, характер цих фігур визначається не тільки прихованими статевими ознаками, які вони представляють, він зумовлений досвідом, який кожна людина мала впродовж свого життя у взаємодії з представниками іншої статі, а також збірним образом жінки, що окремий чоловік несе у своїй психіці, і, відповідно, колективним образом чоловіка, який жінка несе в собі. Ці три чинники об’єднуються, утворюючи величину, яка не є ані лише образом, ані лише досвідом, а є сутністю, яка неприродно [not organically] взаємодіє з іншими психічними функціями. Вона поводиться так, ніби є законом для самої себе, втручається в життя особистості, наче чужинний елемент, іноді її втручання є корисними, іноді тривожними, якщо не фактично руйнівними. Отже, у нас є всі підстави турбуватися про цю психічну сутність і спробувати дійти до розуміння того, як вона впливає на нас.

Якщо далі я буду представляти анімус та його прояви в реальності, читач має пам’ятати, що я говорю про психічні реальності2, які несумісні з конкретними реаліями, але не менш ефективні з цієї причини. Тут я спробую представити деякі аспекти анімуса, однак, не претендуючи на повне розуміння цього надзвичайно складного явища. Бо, обговорюючи анімус, ми маємо справу не тільки з абсолютною, незмінною сутністю, а й із духовним процесом. Тут я маю намір обмежитися обговоренням способів, якими анімус проявляється в його відношенні до особистості [individual] та до свідомості.

Свідомі та зовнішні прояви Анімуса

Передумовою, з якої я починаю, є те, що в анімусі ми маємо справу з маскулінним принципом. Але, як охарактеризувати цей маскулінний принцип? Ґете змушує Фауста, який працює над перекладом Євангелія від Іоана, запитати себе, чи уривок «Спочатку було Слово» не читався б краще, якби це було «Спочатку була Сила» або «Сенс», і, нарешті, він змушує його написати: «На початку була Дія [Deed]». У цих чотирьох висловах, які мають на меті відтворити грецьке слово logos, здається, справді, виражена вся квінтесенція принципу маскулінності. Водночас, ми знаходимо в них прогресивну послідовність, кожна стадія певним чином представлена в житті, а також у послідовності розвитку анімуса. Сила [power] дуже добре відповідає першій стадії, далі йде дія [deed], потім слово [word] і, нарешті, як останній етап, сенс [meaning]. Можна було б краще сказати замість сили — спрямована сила, це воля, тому що звичайна сила ще не людська, не духовна. Ця чотирибічність, що характеризує принцип логосу, передбачає, як бачимо, елемент свідомості, тому що без свідомості немислимі ні воля, ні слово, ні вчинок, ні сенс.

Подібно до того, як існують чоловіки з видатною фізичною силою, чоловіки вчинків, чоловіки слова та мудрі чоловіки, так і образ анімуса відрізняється відповідно до конкретного етапу розвитку жінки або її природних здібностей. Цей образ можна перенести на реального чоловіка, який виступає в ролі анімуса через свою схожість із ним. Альтернативно, він може з’явитися, як фігура сновидіння або фантазії, але оскільки він представляє живу психічну реальність, він надає певного забарвлення всередині самої жінки всьому, що вона робить. Для примітивної жінки [primitive woman], або молодої жінки, або для первісного [primitive] в кожній жінці, чоловік, який відрізняється фізичною доблестю, стає фігурою її анімусу. Типовими прикладами є герої легенд або сучасні спортивні знаменитості, ковбої, бійці з биками, боксери, культуристи тощо. Для більш вимогливих жінок фігура анімуса — це чоловік, який здійснює вчинки, у тому сенсі, що він спрямовує свою силу на щось, що має якесь велике значення. Переходи тут зазвичай не різкі, оскільки сила і вчинок взаємно обумовлюють одне одного. Людина, яка панує над «словом» чи над «сенсом», представляє, по суті, інтелектуальну тенденцію, тому що слово й сенс переважно відповідають розумовим здібностям. Такий чоловік є прикладом анімусу у вужчому сенсі, який розуміється, як духовний наставник і, як відображення інтелектуальних здібностей жінки. Саме на цьому етапі також здебільшого анімус стає проблематичним, тому на цьому доведеться зупинитися більш детально.

Образ анімуса представлений етапами сили та дії проєктується на фігуру героя. Але є й жінки, у яких цей аспект маскулінності вже гармонійно узгоджується з фемінним принципом і ефективно йому допомагає. Це активні, енергійні, сміливі та енергійні жінки. Але є й ті, у кого інтеграція зазнала невдачі, у яких маскулінна поведінка переважала і придушила жіноче начало. Це надмірно енергійні, безжальні, жорстокі маскулінні-жінки [men-women], як Ксантіппа [дружина Сократа], які не тільки активні, але й агресивні. У багатьох жінок ця примітивна маскулінність також виражається в їхньому еротичному житті й тоді їхнє відношення до кохання має чоловічий агресивний характер. Таке відношення не зумовлене, як це зазвичай буває в жінок, певним почуттям, а функціонує самостійно, окремо від решти особистості, як це відбувається переважно в чоловіків.

Загалом, однак, можна припустити, що більш примітивні форми маскулінності вже засвоєні жінками. Взагалі кажучи, вони вже давно знайшли своє застосування в жіночому способі життя і вже давно існують жінки, чия сила волі, цілеспрямованість, активність і енергія служать допоміжними силами в їх цілком жіночому житті. 

Проблема сучасної жінки, здається, швидше полягає в її ставленні до анімусу-логосу, до маскулінно-інтелектуального елементу у вузькому сенсі саме тому, що розширення свідомості взагалі, більша усвідомленість у всіх сферах, здається, є неминучою вимогою, а також базовою здібністю нашого часу. Одним із проявів цього є той факт, що поряд із відкриттями та винаходами останніх п’ятдесяти років у нас відбувся початок так званого жіночого руху, боротьби жінок за рівні з чоловіками права. На щастя, сьогодні ми пережили найгірший прояв цієї боротьби — «блакитну панчоху» [bluestocking — глузливе прізвисько освіченої жінки, позбавленої чарівності й цілком поглиненої книжними та науковими інтересами]. Жінка навчилася бачити, що вона не може стати схожою на чоловіка, тому що насамперед вона жінка й має бути такою. Проте факт залишається фактом, у свідомості жінки визріла певна маса чоловічого духу, яка мусить знайти своє місце та прояв у її особистості. Навчитися розуміти ці фактори, керувати ними, щоби вони могли відігравати свою значущу роль у належний спосіб, це і є важливою частиною проблеми анімуса.

Час від часу ми чуємо про те, що жінці не обов’язково займатися духовними чи інтелектуальними справами, що це лише ідіотська імітація чоловіка або конкурентний потяг, що є ознакою манії величі. Хоча це, безсумнівно, справедливо в багатьох випадках, особливо щодо явищ на початку жіночого руху, проте, це нічого не пояснює щодо нашої теми. Ні зарозумілість, ні зухвальство не доводять нас до жаги хотіти бути схожими на Бога, тобто на чоловіка, ми, також, не схожі на Єву, приваблену красою плодів із дерева пізнання і змієм, її образ не заохочує нас насолоджуватися нею. Ні, на нас зійшло щось на кшталт зову й ми зіткнулися з необхідністю надкусити це заборонене яблуко, незалежно від того, чи вважали ми правильним зʼїсти це чи ні. Ми стикаємося з тим, що рай природи й несвідомості, у якому, багато хто з нас, дуже охоче перебували б, пішов назавжди.

Отже, ось, як важливо все це, навіть, якщо зі сторони, іноді, може виглядати інакше. Й оскільки йдеться про такий значущий поворотний момент, ми не маємо дивуватися невдалим зусиллям і гротескним перебільшенням, а також не дозволяти собі їх лякатися. Якщо не стикатися з проблемою, якщо жінка не задовольняє належним чином потребу у свідомості чи інтелектуальній діяльності, анімус стає автономним і негативним, деструктивно діє на саму особистість і на її стосунки з іншими людьми. Цей факт можна пояснити таким чином: якщо духовному функціонуванню жінки не надається необхідна увага з боку свідомого розуму, призначена для цього психічна енергія потрапляє в несвідоме й там активізується архетип анімуса. Володіючи енергією, яка потекла назад у несвідоме, фігура анімуса стає автономною та настільки могутньою, що вона може потіснити свідоме Его й таким чином, нарешті, домінувати над усією особистістю. 

Тут я мушу додати, що я виходжу з тієї точки зору, що в людину заложена певна основна ідея, яка має бути реалізована, так само, як, наприклад, у яйці чи зерні вже міститься ідея майбутнього життя, що розівʼється з нього. Тому я говорю про кількість доступної психічної енергії, яка призначена для реалізації духовних функцій і має бути використана на них. Образно кажучи, із погляду економіки, ситуація схожа на ту, що стосується домашнього бюджету чи іншого підприємства, де на певні цілі виділяються певні суми грошей. Крім того, час від часу будуть доступні суми, які раніше використовувалися іншими способами, або тому, що вони більше не потрібні для цих цілей, або тому, що їх неможливо інвестувати іншим чином. Здебільшого це стосується сучасної жінки. По-перше, вона рідко знаходить задоволення від усталеної релігії, особливо, якщо вона протестантка. Церква, яка колись великою мірою заповнювала її духовні та інтелектуальні потреби, більше не дає їй цього задоволення. Раніше анімус разом із пов’язаними з ним проблемами міг бути перенесений у потойбіч (бо для багатьох жінок біблійний Бог-Батько означав метафізичний, надлюдський аспект образу анімусу) і доки духовність могла бути так переконливо виражена в загальнодоступних формах релігії конфлікт не розвивався. Лише зараз, коли цього вже неможливо досягти, виникає наша проблема.

Ще одна причина існування проблеми з видаленням психічної енергії полягає в тому, що завдяки можливості контролю народжуваності звільнилася чимала кількість енергії жінки. Сумнівно, чи жінка сама може правильно оцінити, наскільки велика ця кількість, яка раніше була потрібна для підтримання постійної готовності до її «біологічного завдання».

Третя причина полягає в досягненні технологій, які замінюють новими засобами багато завдань, до яких жінка раніше застосовувала свою винахідливість і свій творчий дух. Там, де раніше вона підтримувала вогнище і, у такий спосіб, усе ще здійснювала прометеївську функцію, сьогодні вона повертає перемикач газової плити чи електричний вимикач і навіть не підозрює, чим вона жертвує керуючи цими практичними новинками, ані які наслідки тягне за собою втрата. Бо все, що не зроблено традиційним способом, буде зроблено по-новому, а це не зовсім просто. Є багато жінок, які, досягнувши місця, де вони стикаються з інтелектуальними вимогами, кажуть: «Я б хотіла мати ще одну дитину», щоб уникнути або принаймні відкласти незручну і тривожну вимогу. Але рано чи пізно жінка має пристосуватися до цього, оскільки, біологічні потреби, природно, поступово зменшуються після першої половини життя, так що в будь-якому разі зміна ставлення неминуча, якщо вона не хоче стати жертвою неврозу або якогось іншого захворювання.

Більше того, не тільки звільнена психічна енергія ставить її перед новим завданням, а й вищезгаданий закон моменту-часу [time-moment], Кайрос [грецьке божество часу, у формі своєчасного моменту, на відміну від Кроноса], якому ми всі підпорядковані і від якого ми не можемо втекти, незрозумілий, якими б не були його умови. Насправді, здається, що наш час здебільшого вимагає розширення свідомості. Так, у психології ми відкрили й досліджуємо несвідоме, у фізиці ми усвідомлюємо явища і процеси, наприклад, промені та хвилі, які досі були непомітними й не були частиною нашого свідомого знання. Нові світи із законами, які ними керують, відкриваються, як, наприклад, світи атома. Крім того, телеграф, телефон, радіо та будь-які технічно досконалі прилади наближають віддалені предмети, розширюючи діапазон нашого чуттєвого сприйняття по всій землі й навіть далеко за її межі. У всьому цьому виражається розширення та просвітлення свідомості. Подальше обговорення причин і цілей цього явища заведе нас занадто далеко, а я згадую це, лише, як спільний фактор у проблемі, яка є такою гострою для сучасної жінки, проблеми анімусу.

Збільшення свідомості означає перенаправлення психічної енергії на нові цілі. Уся культура, як відомо, залежить від такого відхилення і здатність його здійснити — це те, що відрізняє людей від тварин. Але цей процес пов’язаний із великими труднощами. Насправді, це впливає на нас, майже, як гріх, проступок, як показано в таких міфах, як гріхопадіння людини або викрадення вогню Прометеєм, саме так ми можемо переживати це у своєму житті. Це також не дивно, оскільки це стосується переривання або зміни природного ходу подій, що є дуже небезпечним підприємством. Тому цей процес завжди був тісно пов’язаний із релігійними уявленнями та обрядами. Справді, релігійна містерія з її символічним переживанням смерті та відродження завжди означає цей таємничий і дивовижний процес перетворення.

Як видно, зі щойно згаданих міфів про гріхопадіння людини та викрадення вогню Прометеєм, саме логос — тобто знання, свідомість — підносить людину над природою. Але це досягнення ставить його в трагічне положення між твариною й Богом. Через це він уже не дитина матері-природи, він вигнаний із раю, але він також не бог, тому що він усе ще невідворотно прив’язаний до свого тіла та його природних законів, як Прометей був прикутий до скелі. Хоча цей хворобливий стан зависання, розриву між духом і природою, давно знайомий чоловікові, лише нещодавно жінка по-справжньому почала відчувати цей конфлікт. І з цим конфліктом, який йде рука об руку зі збільшенням свідомості, ми повертаємося до проблеми анімусу, яка в кінцевому підсумку призводить до протилежностей, до природи й духу та їх гармонізації.

Як ми переживаємо цю проблему? Як ми відчуваємо духовне начало? Насамперед, ми усвідомлюємо це в зовнішньому світі. Дитина зазвичай бачить це в батькові, або в людині, яка займає місце батька. Пізніше, можливо, в учителя чи старшого брата, чоловіка, друга, нарешті, також, в об’єктивних підтвердженнях духу, у церкві, державі й суспільстві з усіма їх установами, а також у творіннях науки й мистецтва. Здебільшого, безпосередній доступ до цих об’єктивних форм духу для жінки неможливий, вона знаходить це лише через чоловіка, який є її провідником і посередником. Цей посередник-керівник тоді стає носієм або представником образу анімуса, іншими словами, анімус проєктується на нього. Поки проєкція вдається, тобто доки її образ певною мірою відповідає носієві, реального конфлікту немає. Навпаки, такий стан речей у певному сенсі видається ідеальним, особливо коли людина, яка є духовним посередником, водночас сприймається, як людина, до якої маємо позитивні, людські стосунки. Якщо таку проєкцію можна встановити назавжди, це можна назвати ідеальними стосунками, ідеальними, тому що без конфліктів, але жінка залишається в них несвідомою. 

Проте той факт, що сьогодні більше не годиться залишатися такою несвідомою, підтверджується обставиною, що багато, якщо не більшість жінок, які вважають себе щасливими й задоволеними тим, що нібито є ідеальними анімусовими стосунками, стурбовані власною нервозністю або тілесними симптомами. Дуже часто, у них з’являються тривожні стани, безсоння та загальна нервозність, або фізичні нездужання, такі, як головний та інші болі, порушення зору, а іноді й ураження легень. Я знаю кілька випадків, коли легені уражалися в той час, коли проблема анімусу стала гострою і вилікувалися після того, як проблему було визнано й усвідомлено, як таку.3 (Можливо, органи дихання мають особливе відношення до духу, на що натякають слова animus або pneuma і Hauch, дихання, або Geist, дух, і тому реагують з особливою чутливістю на процеси духу. Можливо, будь-який інший орган так само може страждати й це просто питання психічної енергії, яка, не знаходячи відповідного застосування й повертаючись до себе, атакує будь-яке слабке місце.)

Таке тотальне перенесення образу анімуса, як описано вище, створює разом із видимим задоволенням і повнотою свого роду компульсивний зв’язок із чоловіком, про якого йдеться й залежність від нього, яка часто збільшується аж до нестерпної. Цей стан захоплення іншим і перебування повністю під його впливом добре відомий під терміном «перенесення», який є не що інше, як проєкція. Проте, проєкція означає не тільки передавання образу іншій людині, а й діяльність, що супроводжується цим, так, що очікується, що чоловік, якому був переданий образ анімусу, перейме всі функції, які залишилися нерозвиненими в жінці, про яку йде мова, чи то функція мислення, чи здатність діяти, чи відповідальність перед зовнішнім світом. Так само, жінка, на яку чоловік спроєктував свою аніму, мусить відчувати його або створювати для нього стосунки й ці симбіотичні відносини є, на мою думку, справжньою причиною компульсивної залежності, яка існує в цих випадках.

Але такий стан цілком успішної проєкції, зазвичай, не дуже тривалий — особливо, якщо жінка перебуває в близьких стосунках із цим чоловіком. Тоді невідповідність між образом і носієм образу часто стає надто очевидною. Архетип, який представляє анімус, ніколи не збігається з окремою людиною, тим більше, що вона індивідуальна. Індивідуальність насправді є протилежністю архетипу, оскільки індивідуальне, у жодному разі, не є типовим, а є унікальним змішуванням характеристик, нетиповим самим по собі.

Коли це розрізнення між образом та людиною виникає, ми усвідомлюємо, на наше велике збентеження та розчарування, що людина, яка ніби втілювала наш образ, анітрохи не відповідає йому, постійно поводиться зовсім не так, як ми думаємо йому варто. Спочатку, ми, можливо, намагаємося обдурити себе щодо цього й часто досягаємо успіху в цьому, завдяки здатності знищувати відмінності, які ми розмиваємо та перестаємо розрізняти. Часто ми дуже хитро намагаємося зробити чоловіка тим, ким, на нашу думку, він має бути. Ми не тільки свідомо застосовуємо силу чи тиск, набагато частіше ми зовсім несвідомо змушуємо свого партнера своєю поведінкою до архетипних або анімусних реакцій. Природно те саме стосується й чоловіка в його ставленні до жінки. Він також хотів би бачити в ній образ, що пливе перед ним, і цим бажанням, що діє, як навіювання, він може домогтися того, що вона не живе своїм справжнім «Я», а стає фігурою його аніми. Це, а також той факт, що аніма й анімус взаємно констелюють один одного (оскільки прояв аніми викликає анімус, і навпаки, створюючи порочне коло, яке дуже важко розірвати), утворює одне з найгірших ускладнень у стосунках між чоловіком і жінкою.

Але до того часу, коли буде виявлено невідповідність між чоловіком і фігурою анімуса, жінка вже знаходиться в центрі конфлікту і їй нічого не залишається, як завершити процес розрізнення образу всередині й реального чоловіка ззовні. Тут ми підходимо до того, що є найбільш значущим у проблемі анімусу, а саме до маскулінно-інтелектуального компонента в самій жінці. Мені здається, що необхідність ідентифікувати й пізнати цю складову та включити в решту особистості є центральними елементами проблеми, яка, мабуть, є найважливішою з усіх, що стосуються сучасної жінки. Те, що проблема пов’язана з природною схильністю, органічним фактором, що належить особистості і призначений для функціонування живого організму загалом, пояснює, чому анімус здатний притягувати до себе психічну енергію, допоки не стає переважаючою та автономною фігурою.

Ймовірно, що всі органи або органічні тенденції притягують до себе певну кількість енергії, що означає готовність до функціонування, і що коли певний орган отримує недостатню кількість енергії, про це стає відомо через прояв порушень або розвиток симптомів. Застосовуючи цю ідею до психіки, я б зробила висновок про наявність потужної фігури анімусу, так званої ситуації «захваченості анімусом» і що особа, про яку йде мова, надто мало уваги приділяє своїй власній тенденції маскулінно-інтелектуального логосу, або розвиває й застосовує його недостатньо чи неправильно. Можливо, це звучить парадоксально, тому що з боку виглядає так, ніби це жіночий принцип, який недостатньо враховується, оскільки, поведінка таких жінок на поверхні здається занадто чоловічою і свідчить про відсутність жіночності. Але в представленій маскулінності я бачу більше симптом, ознаки того, що щось чоловіче в жінці вимагає уваги. Насправді, те, що є насамперед жіночим, захоплюється і пригнічується автократичним маскулінним, але жіночий елемент, може відновитися лише «обхідним шляхом», який включає примирення з маскулінним фактором, з анімусом.

Займати себе чимось інтелектуальним чи просто діяти об’єктивно маскулінним шляхом — здається недостатнім, як це можна помітити в багатьох жінок, які закінчили курс навчання і практикують раніше чоловіче, інтелектуальне покликання, але які, однак, так і не розвʼязали проблему анімуса. Такого чоловічого навчання і способу життя цілком можна досягти через ідентифікацію з анімусом, але тоді фемінна сторона залишається поза увагою. Насправді необхідно, щоби фемінна інтелектуальність, логос у жінці були настільки вписані в природу та життя жінки, щоби виникла гармонійна співпраця між фемінним і маскулінним факторами й жодна частина не була приречена на темне існування.

Отже, першим етапом на правильному шляху є зняття проєкції шляхом розпізнавання її, як такої і, у такий спосіб, визволення від об’єкта. Цей перший акт розрізнення, як би простим це не здавалося, усе ж означає не просте досягнення й часто, болісне відречення. Завдяки такому вилученню проєкції ми визнаємо, що маємо справу не із сутністю поза нами, а з якістю всередині себе й ми бачимо перед собою завдання навчитися пізнавати природу та дію цього внутрішнього чинника, цієї «людини в нас», щоби відрізнити його від нас самих. Якщо цього не зробити, ми тотожні з анімусом або одержимі ним, стан, який створює найнездоровіші наслідки. Бо коли фемінна сторона настільки пригнічена і відсунута анімусом на задній план, легко виникають депресії, загальне невдоволення і втрата цікавості до життя. Це все зрозумілі симптоми, які вказують на те, що половина особистості частково позбавляється життя через посягання анімуса.

Крім того, анімус, може тривожним шляхом вставати поміж особою та іншими людьми, між особою та життям загалом. Розпізнати в собі таку захваченність дуже важко й тим складніше, чим вона сильніша. Тому дуже корисно спостерігати за впливом, який людина справляє на інших людей і судити за їхніми реакціями, чи були вони, можливо, викликані несвідомими проявами анімуса. Ця реакція, отримана від інших людей, є неоціненною допомогою в тяжкому процесі, що часто буває поза межами індивідуальних можливостей, чіткого розрізнення анімусу та спрямування його в належне місце. Насправді, я вважаю, що без стосунків із людиною, через яку можна орієнтуватися щодо себе знову і знову, майже неможливо звільнитися з демонічних лап анімуса. У стані ототожнення з анімусом ми думаємо, говоримо чи робимо щось із повним переконанням, що це робимо ми, тоді, як насправді, не усвідомлюючи цього, анімус робить це через нас.

Часто дуже важко усвідомити, що ідея або думка продиктована анімусом і не є власним переконанням, оскільки, анімус володіє певним агресивним авторитетом і силою навіювання. Цей авторитет він отримує через зв’язок з універсальним розумом, але сила навіювання, яку він задіює, обумовлена власною пасивністю мислення жінки та відповідною недостатністю критичних здібностей. Такі думки або концепції, зазвичай висловлені з великим апломбом [надмірною самовпевненістю], особливо характерні для анімуса. Вони характерні тим, що, відповідно до принципу логосу, вони є загальнодоступними поняттями або істинами, які, хоча самі по собі можуть бути цілком істинними, не підходять у даному випадку, оскільки, не враховують того, що є індивідуальним і специфічним у ситуація. Готові, безперечно вірні судження такого роду дійсно застосовні лише в математиці, де два рази по два завжди чотири. Але в житті вони потребують урахування того, щодо чого вони застосовуються, чи то специфіку обговорюваною теми, чи людину, до якої звертаються, чи навіть саму жінку, яка виносить остаточне судження, не враховавши своїх власних реакцій.

Таке ж непов’язане мислення з’являється й у чоловіка, коли він ототожнюється з розумом або принципом логосу й не думає сам, а дає думати «цьому іншому» [it]. Такі чоловіки, природно, особливо добре підходять для втілення жіночого анімусу. Але я не буду розглядати це далі, тому що я тут займаюся виключно жіночою психологією.

Отже, одним із найважливіших способів самовираження анімусу є судження, і, як це відбувається із судженнями, так і з думками взагалі. Зсередини вони тиснуть на жінку в уже завершених, беззаперечних формах. Або, якщо вони приходять ззовні, вона приймає їх, тому що вони здаються їй чимось переконливими чи привабливими. Але зазвичай вона не відчуває бажання продумати і, отже, по-справжньому зрозуміти ідеї, які вона сприймає і, вірогідно, навіть поширює далі. Її не розвинена здатність критичного розрізнення призводить до того, що вона стикається, як із цінними так і з нікчемними ідеями з одним і тим самим ентузіазмом, або з такою ж повагою, тому що все, що наводить її на думку, справляє на неї величезне враження і спричиняє надзвичайне захоплення. Це пояснює успіх багатьох шахраїв, які часто досягають незрозуміло ефективного впливу за допомогою певної псевдодуховності. З іншого боку, відсутність здатності до критичного розрізнення в жінки має й позитивну сторону: це робить жінку неупередженою й тому вона часто відкриває й оцінює духовні цінності швидше, ніж чоловік, чия розвинена критична здібність має тенденцію робити його настільки недовірливим і упередженим, що йому часто потрібен значний час, щоби побачити цінність, яку вже давно сприйняли менш упереджені люди.

Справжнє мислення жінок (я маю на увазі жінок загалом, добре знаючи, що є багато людей, які набагато вище цього рівня, які вже високо диференціюють своє мислення та свою духовну природу) є переважно практичним і застосовним. Це те, що ми описуємо, як здоровий глузд і, зазвичай, воно спрямоване на те, що «є під рукою» та стосується особистого. У цій мірі воно функціонує адекватно, перебуваючи на своєму власному місці й насправді не належить до того, що ми розуміємо під анімусом у строгому сенсі. Тільки тоді, коли розумова сила жінки більше не використовується для оволодіння повсякденними завданнями, а виходить за її межі, шукає нове поле діяльності, вступає в гру анімус.

Загалом можна сказати, що жіноча ментальність проявляється нерозвиненими, дитячими або примітивними замінниками: замість жадання знання — допитливості, замість судження — упередженість, замість мислення — уяви чи мрії, замість волі — бажання.

Там, де чоловік береться за об’єктивні проблеми, жінка задовольняється розгадуванням загадок, де він бореться за знання та розуміння, вона задовольняється вірою чи забобонами, або ж робить припущення. Очевидно, що це чітко виражені попередні етапи, які можна побачити, як у свідомості дітей, так і в примітивів. Отже, допитливість дітей і примітивів нам знайома, як і роль, яку відіграють віра й забобони. В «Едді» є розповідь про змагання загадок між мандрівним Одіном та господарем, що пустив його на ніч, це і є пам’яткою про ті часи, коли чоловічий розум був зайнятий відгадуванням загадок, як і жіночий розум сьогодні. Схожі історії дійшли до нас із давнини та середньовіччя.

Ми маємо загадку про Сфінкса в Едіпа, розколу софістів і схоластів.

Так зване прийняття бажаного за дійсне також відповідає певній стадії розвитку розуму. Воно з’являється, як мотив у казках, часто характеризуючи щось у минулому, наприклад, коли в оповіданнях йдеться про «час, коли сильне бажання допомагало реалізації». Магічна практика бажання, щоби щось трапилося з людиною, заснована на тій самій ідеї. Грімм, у своїй «Німецькій міфології», вказує на зв’язок між бажанням, уявою та мисленням.

«Скандинавське ім’я Вотана чи Одіна звучить, як Оскі або Віш, а Валькірій також називали Дівами Побажань. Одін, бог вітру й мандрівник, володар армії духів, винахідник рун, є типовим духовним богом, але примітивно наближеного близько до природи».

Отже, він володар бажань. Він не тільки дарує все добре й досконале, як це розуміється під бажанням, але також він, коли його викликають, може творити бажанням. Грімм каже,

«Бажання — це вимірювання, дарування, створення сили. Це сила, яка формує, уявляє, мислить і тому є уявою, ідеєю, формою».

А в іншому місці він пише:

«На санскриті «бажання» буквально називається manoralha, колесо розуму — це бажання, яке обертає колесо зовнішньої конкретної і внутрішньої духовної реальності.

(Леві-Брюль4 наводить багато прикладів цього, але це відволіче нас занадто далеко, якщо говорити про це далі.) Те саме явище дуже чітко виражене у фемінному менталітеті.

Ми з подивом виявляємо, при уважному розгляді, як часто нам приходить думка, що все повинно відбуватися певним чином, або що людина, яка нас цікавить, робить те чи те, чи зробила це, чи буде робити це. Ми не зупиняємося, ототожнюючи ці інтуїції з реальністю. Ми вже переконані в їх істинності або, принаймні, схильні вважати, що сама ідея є істинною і відповідає дійсності.

Інші фантазійні структури також легко сприймаються, як реальні й іноді можуть навіть з’являтися в конкретній формі.

Одна з форм дії анімуса, яку найважче розпізнати, лежить у цій сфері, а саме: створення образу-бажання про себе. Анімус вміє намалювати та зробити правдоподібною картину, яка представляє нас такими, якими ми хотіли б, щоби нас бачили, наприклад, як «ідеальної коханки», «привабливої, безпорадної дитини», «безкорисливої служниці», «надзвичайно оригінальної людини» «тої, хто справді народжена для чогось кращого» тощо. Ці переконання, надають анімусу безмежну владу над нами, допоки ми добровільно або вимушено не вирішимо пожертвувати яскравою картиною свого образу й побачити себе такими, якими ми є насправді.

Дуже часто фемінна активність також виражається в тому, що здебільшого є ретроспективним роздумом над тим, що ми повинні були зробити по-іншому в житті і, як ми мали це зробити, тоді, ніби вимушено, вибудовуються ланцюжки причинно-наслідкових зв’язків. Ми любимо називати це мисленням, хоча, навпаки, це дивно безглузда й непродуктивна форма розумової діяльності, яка насправді веде лише до самокатування. Тут також є характерна нездатність розрізнити реальне від того, що було подумано чи уявлено.

Отже, ми могли б сказати, що фемінне мислення, оскільки воно не скероване практично, як здоровий глузд, насправді є не зануренням у щось, а швидше мрією, уявою, бажанням і страхом (тобто негативним бажанням). Силу й авторитет феномену анімусу можна частково пояснити примітивною розумовою відсутністю диференціації між уявою та реальністю. Оскільки те, що належить розуму, тобто думка, має водночас і характер незаперечної реальності, те, що говорить анімус, також, здається, безперечно істинним.

А тепер ми підійшли до магії слів. Слово, так само, як ідея, думка, має вплив на реальність недиференційованих умів. Наш біблійний міф про творіння, наприклад, де світ виростає з вимовленого слова Творця, є вираженням цього. Анімус також володіє магічною силою слова й тому чоловіки, які володіють ораторським даром, можуть чинити примусовий вплив на жінок, як у доброму, так і в поганому сенсі. Чи заходжу я надто далеко, коли кажу, що магія слова, мистецтво говорити — це те, через що жінка найбільше попадається й найчастіше обманюється? Але не одна жінка перебуває під чарами магії слів, це явище поширене всюди. Священні руни стародавніх часів, індійські мантри, молитви та магічні формули всіх видів, аж до технічних висловів і гасел нашого часу, усе це свідчить про магічну силу духу, який став словом.

Проте в цілому можна сказати, що жінка більш сприйнятлива до таких магічних заклинань, ніж чоловік відповідного культурного рівня. Чоловік від природи має бажання зрозуміти те, з чим йому доводиться мати справу. Маленькі хлопчики виявляють схильність розривати свої іграшки на шматки, щоби дізнатися, як вони виглядають всередині або як працюють. У жінки ця тяга виражена набагато менше. Вона, може легко працювати з інструментами чи машинами і їй ніколи не спаде на думку вивчити чи зрозуміти їх конструкцію. Аналогічно, вона може бути вражена значущим словом, не зрозумівши його точного значення. Чоловік набагато більше схильний відстежувати сенс.

Найхарактернішим проявом анімуса є не налаштований образ (гештальт), а швидше слова (логос також означає слово). Воно приходить до нас жінок, як голос, який коментує кожну життєву ситуацію, у якій ми опиняємося, або передає загальнозастосовні правила поведінки. Часто саме так ми вперше сприймаємо анімус, як відмінність від Его, задовго до того, як він викристалізовується в особисту фігуру. Наскільки я помітила, цей голос виражається переважно двома способами. По-перше, ми чуємо від нього критичний, зазвичай негативний коментар до кожного руху, точну, критичну перевірку всіх мотивів і намірів, що, природно, завжди спричиняє почуття неповноцінності й має тенденцію придушувати в зародку будь-яку ініціативу й кожне бажання самовираження. Час від часу цей самий голос, може також видавати перебільшені похвали й результатом цих крайнощів є те, що людина вагається між усвідомленням повної марності та роздутим відчуттям власної цінності та важливості. Другий спосіб розмови анімуса обмежується більш-менш виключно віддачею наказів або заборон, а також висловлюванням загальноприйнятих точок зору.

Мені здається, що тут виражені дві важливі сторони функції логосу. З одного боку, у нас є розбірливість, судження та розуміння, з іншого, абстрагування та встановлення загальних законів. Можна сказати, мабуть, що там, де переважає перший тип функціонування, фігура анімусу постає, як одна особа, а якщо переважає другий, то постає як множинність, свого роду ціла рада. Розбірливість та судження в основному індивідуальні, тоді як встановлення та абстрагування законів передбачають угоду з боку багатьох, і тому більш доцільно виражені групою.

Відомо, що насправді творчі розумові здібності — рідкість у жінки. Є багато жінок, які розвили свої здібності до мислення, розрізнення та критики до високого ступеня, але дуже мало тих, хто інтелектуально креативний, як чоловік. Саме тому можна почути, що жінці так не вистачає винахідницького дару, що якби кухонну ложку не винайшов чоловік, ми б сьогодні ще мішали суп паличкою!

Творчість жінки знаходить своє вираження у сфері життя, не тільки в її біологічних функціях, як матері, але й у формуванні життя загалом, чи то в її діяльності, як вихователя, у її ролі супутника чоловіка, як матері, домогосподарки, або в іншій формі. Розвиток стосунків має першочергове значення у формуванні життя й це справжнє поле жіночої творчої сили. Серед мистецтв особливою є драмтургія, у якій жінка може досягти рівності з чоловіком [або навіть переваги]. В акторській майстерності люди, стосунки та життя мають значення й тому жінка є такою ж творчою, як і чоловік. Ми зустрічаємо творчі елементи також у продуктах несвідомого, у снах, фантазіях чи фразах, які спонтанно приходять жінкам. У цих продуктах часто містяться думки, погляди, істини суто об’єктивного, абсолютно безособового характеру. Посередництво такого знання й такого змісту, по суті, є функцією вищого анімуса.

У сновидіннях ми часто зустрічаємо досить абстрактні наукові символи, які навряд чи підлягають особистому тлумаченню, але представляють об’єктивні висновки чи ідеї, яким, мабуть, ніхто не дивується більше, ніж сам сновидець. Це особливо вражає жінок, які мають слабко розвинену функцію мислення або обмежений рівень культурного розвитку. Я знаю жінку, у якої мислення є «нижчою функцією»5, у снах якої, часто згадуються проблеми астрономії та фізики, а також з’являються посилання на всілякі технічні прилади. Інша жінка, зовсім нераціональна за типом, при відтворенні несвідомого змісту малювала строго геометричні фігури, кристалоподібні структури, які зустрічаються в підручниках із геометрії чи мінералогії. Іншим, досі, анімус приносить погляди на світ і життя, які виходять далеко за межі їхнього свідомого мислення й демонструють творчу якість, яку неможливо заперечити.

Однак у сфері, де творча діяльність жінки найбільш характерно розквітає, тобто в людських стосунках, творчий фактор випливає з почуття в поєднанні з інтуїцією чи відчуттями, а не з розуму в сенсі логосу. Тут, анімус, може бути насправді небезпечним, оскільки він занурює себе в стосунки замість почуттів, що робить зв’язок у стосунках важким або неможливим. Занадто часто трапляється, що замість того, щоби зрозуміти ситуацію, чи іншу людину, через почуття та відповідні дії, ми думаємо щось про ситуацію чи людину і пропонуємо думку замість людської реакції. Це може бути цілком правильно, з благими намірами й розумно, але це не має ніякого ефекту або не має ефекту, тому що це правильно лише об’єктивно, фактично. Суб’єктивно, по-людськи, це неправильно, тому що в цей момент партнерові чи стосункам найкраще допомагають не розбірливість чи об’єктивність, а симпатичні почуття. Дуже часто буває так, що така об’єктивна установка припускається жінкою, вважаючи, що вона поводиться чудово, але в результаті ситуація повністю руйнується. Нездатність усвідомити, що розбірливість, розумність та об’єктивність у певних місцях недоречні, часто дивує. Я можу пояснити це лише тим, що жінки звикли думати про чоловічий спосіб діяти, як про щось само по собі більш цінне, ніж жіноче і, що перевершує його. Ми вважаємо, що маскулінне об’єктивне ставлення в кожному разі краще, ніж жіноче та суб’єктивне. Особливо це стосується жінок, які вже досягли певного рівня свідомості та оцінили раціональні цінності.

Тут я підходжу до дуже важливої різниці між проблемою анімусу жінки та проблемою аніми чоловіка, різниці, якій, як мені здається, приділено занадто мало уваги. Коли чоловік відкриває свою аніму й мириться з нею, йому доводиться освоювати те, що раніше здавалося йому неповноцінним. Мало що має значення, порівняно з фігурою аніми, будь то образ чи людина, якщо це є надзвичайно привабливим, це здається цінним. До цього часу в нашому світі жіноче начало, порівняно з чоловічим, завжди означало щось нижче. Ми лише починаємо повертати рівноправність. Показові вирази «тільки дівчинка» або «хлопчик цього не робить», як часто кажуть хлопцям, щоби припустити, що їхня поведінка викликає зневагу. Тоді й наші закони чітко показують, наскільки широко панувала концепція неповноцінності жінки. Навіть зараз у багатьох місцях закон відверто ставить чоловіка вище жінки, дає йому більші привілеї, робить його її опікуном тощо. Як результат, коли чоловік вступає в стосунки зі своєю анімою, йому доводиться спускатися з висоти, щоби подолати опір, тобто свою гордість, визнаючи, що вона [аніма] «Суверенна Леді» (Геррін), як її називав Шпіттелер, або, кажучи словами Райдера Хаґгарда, «Та, якій треба підкорятися».

З жінкою справи йдуть іншим чином. Ми не називаємо анімус «той-кому-треба-підкорятися», а часто, навіть навпаки, але жінці надто легко підкорятися владі анімуса, або маскулінного, у рабському служінні. Навіть якщо вона свідомо думає інакше, ідея, що чоловіче саме по собі є більш цінним, ніж жіноче, народжується в її крові. Це значно посилює силу анімуса. Ми, жінки, мусимо подолати не гордість, а невпевненість у собі та опір інерції. Для нас це не так, ніби ми маємо принизити себе (якщо нас не ототожнювали з анімусом), а, ніби ми, мусимо підняти себе. У цьому ми часто зазнаємо невдачі через брак мужності та сили волі. Здається, це коштує нам дуже дорого, особливо тому, що це, може легко стати неправильно зрозумілим чи неправильно оціненим. Але без такого роду бунту, незалежно від того, що жінці довелося б зазнати внаслідок цього, вона ніколи не звільниться від влади тирана, ніколи не знайде себе. Якщо дивитися зі сторони, то часто здається, що все навпаки, тому що дуже часто легко усвідомлюється лише надмірна впевненість та апломб у поведінці жінки й дуже рідко очевидними є скромність чи брак впевненості. Насправді, це зухвале й самовпевнене, або, навіть суперечливе ставлення має бути спрямоване тільки проти анімуса і воно іноді мається на меті, але загалом це ознака більш-менш повного ототожнення з ним.

Не тільки в Європі ми страждаємо від цього вже застарілого шанування чоловіків, від цієї переоцінки чоловічого. В Америці теж, де прийнято говорити про культ жінки, ставлення, схоже, принципово не відрізняється. Американська жінка-лікар із великим досвідом розповіла мені, що всі її пацієнтки страждають від знецінення власної статі й що разом із ними вона змушена усвідомлювати необхідність надання фемінності належної цінності. З іншого боку, дуже мало тих чоловіків, що недооцінюють власну стать, вони, навпаки, здебільшого надзвичайно пишаються цим. Є багато дівчат, які б із задоволенням були чоловіками, але юнак або чоловік, які хотіли б бути дівчиною, вважалися б майже маргінальними або збоченцями.

Природним результатом цієї ситуації є те, що позиція жінки щодо її анімуса значно відрізняється від ставлення чоловіка до його аніми. І через цю різницю в ставленні багато явищ, які чоловік не може зрозуміти, як паралельні своєму досвіду аніми, і навпаки, пов’язані з тим, що в цих проблемах завдання чоловіка й жінки відрізняються.

Звісно, жінка не уникає своєї жертви. Справді, для неї усвідомлення означає відмову від своєї специфічно жіночої сили. Бо своєю несвідомістю жінка чинить на чоловіка магічний вплив, чарівність, яка надає їй владу над ним. Оскільки вона відчуває цю силу інстинктивно й не хоче її втратити, вона часто, до останнього, опирається процесу усвідомлення, навіть якщо те, що належить духу, може здатися їй надзвичайно вартим того, щоби прагнути. Багато жінок, навіть, тримають себе штучно без свідомості, лише щоб уникнути цієї жертви. Треба визнати, що жінку дуже часто підтримує в цьому чоловік. Багато чоловіків отримують задоволення від жіночої несвідомості. Вони прагнуть всіляко протистояти її розвитку більшої свідомості, тому що це їм здається незручним і непотрібним.

Ще один момент, який часто нехтують і який я хотіла би згадати, полягає у функції анімуса на відміну від функції аніми. Зазвичай ми навпроти говоримо, що анімус і аніма є посередниками між несвідомим вмістом і свідомістю, маючи на увазі, що обидва роблять однакове. Це, справді вірно в цілому, але мені здається важливим вказати на різницю в ролях, які виконують анімус і аніма. Особлива роль аніми — передавання несвідомого вмісту в сенсі зробити його видимим. Це допомагає чоловікові сприймати певні незрозумілі для нього речі. Необхідною умовою для цього є своєрідне затемнення свідомості, тобто встановлення більш фемінної свідомості, менш гострої та ясної, ніж маскулінна, але такої, яка, у такий спосіб, здатна сприймати в ширшому полі зору речі, які все ще є темними. Дар жінки, як провидця, її інтуїтивні здібності завжди були визнаваємі. Відсутність фокусування зору дає їй усвідомлення того, що є неясним і можливість бачити те, що приховано від гострого ока. Це бачення, це сприйняття того, що інакше невидимо, стає можливим для чоловіка завдяки анімі.

В анімусі акцент робиться не на простому сприйнятті, яке, як було сказано, завжди було даром жінки, але, вірно природі логосу, акцент робиться на знанні й особливо на розумінні. Функція анімуса — надавати значення, а не образ.

Було б помилкою думати, що ми використовуємо анімус, якщо переходимо до пасивних фантазій. Ми не повинні забувати, що, зазвичай, для жінки не є досягненням давати волю своїм силам фантазії. Нераціональні події чи образи, зміст яких є незрозумілим, здаються їй чимось цілком природним, тоді як, для чоловіка, заняття цими речами є досягненням, свого роду жертвою розуму, спуском від світла до темряви, від ясного до каламутного. Лише з великими зусиллями він каже собі, що все незрозуміле або, навіть, здавалося б, безглузде, зміст несвідомого, усе ж можуть мати цінність. Більше того, пасивне ставлення, яке вимагає споглядання, мало узгоджується з активним характером чоловіка. Жінці це не здається складним, вона не має жодних застережень до нераціонального, не має потреби у всьому відразу знаходити сенс, не має бажання залишатися пасивною, допоки речі захоплюють її. Для жінок, яким несвідоме нелегко доступне, які лише з працею знаходять вхід до його вмісту, анімус може стати більше перешкодою, ніж допомогою, якщо він намагатиметься зрозуміти та проаналізувати кожен образ, що виникає, перш ніж той зможе бути належним чином сприйнятий. Лише після того, як цей вміст увійшов у свідомість і, можливо, уже набув форми, анімус має здійснювати свій особливий вплив. Тоді, дійсно, його допомога неоціненна, бо допомагає нам зрозуміти і знайти сенс.

Але іноді сенс повідомляється нам безпосередньо з несвідомого, не через образи чи символи, а через проблиски знання, уже сформульовані в словах. Це, дійсно, дуже характерна форма вираження анімуса. Проте часто важко зрозуміти, чи маємо ми справу зі звичною, загальнодоступною, а, отже, і колективною думкою, чи з результатом індивідуального розуміння. Щоби зрозуміти це, знову потрібне свідоме судження, а також точне розрізнення між собою та анімусом.

Анімус, як він з’являється в образах несвідомого

Намагаючись показати вищевикладене, як анімус проявляється зовні й у свідомості, я хотіла би зараз обговорити, як він відображається через образи несвідомого, як він проявляється в снах і фантазіях. Навчитися розпізнавати цю фігуру та періодично вести з нею розмови та дебати — це подальші важливі кроки на нашому шляху до розрізнення між собою та анімусом. Розпізнавання анімуса, як образу чи фігури в психіці знаменує початок нових труднощів. Це пояснюється його багатогранністю. Ми чуємо від людей, що аніма майже завжди з’являється в цілком певних формах, які більш-менш однакові у всіх чоловіків, це мати чи кохана людина, сестра чи дочка, господиня чи рабиня, жриця чи відьма, іноді вона постає наділеною протилежними характеристиками, світлим і темним, корисним і руйнівним, то як шляхетна, то як неблагородна істота.

Навпаки, для жінок анімус постає або як множина чоловіків, як група батьків, рада, суд чи якесь інше зібрання мудреців, або як артист сцени, який може приймати будь-яку форму та широко використовує цю здатність.

Я пояснюю цю різницю так: чоловік насправді переживав жінку лише, як матір, кохану й так далі, тобто завжди у зв’язку з ним самим. Це ті форми, у яких представляла себе жінка, форми, у яких завжди складалася її доля. Життя чоловіка, навпаки, набуло різноманітних форм, оскільки його біологічне завдання дало йому час для багатьох інших видів діяльності. Відповідно до більш різноманітної сфери людської діяльності, анімус може виступати, як представник чи володар будь-яких здібностей чи знань. Фігура аніми, однак, характеризується тим, що всі її форми є водночас формами відносин. Навіть якщо аніма постає, як жриця чи відьма, фігура завжди перебуває в особливих стосунках із чоловіком, чию аніму вона втілює, так що вона або ініціює, або зачаровує його. Нам знову згадується «Вона» Райдера Хаґгарда, де особливі стосунки були представлені ще століття раніше.

Але, як було зазначено, фігура анімуса не обов’язково виражає стосунки. Відповідно до фактичної орієнтації чоловіка й характерного для логосу принципу, ця фігура може вийти на сцену суто об’єктивно, не будучи пов’язаним із жінкою, як мудрець, суддя, художник, льотчик, механік тощо. Не рідко він з’являється, як «чужий». Можливо, саме ця форма є найхарактернішою, тому що для суто жіночого розуму дух означає те, що є дивним і невідомим.

Здатність приймати різні форми здається характерною якістю духу. Так, рухливість, здатність долати великі відстані за короткий час, вона виражає якість, яку думка поділяє зі світлом. Це пов’язано з уже згаданою формою мислення бажання. Тому анімус часто постає, як льотчик, шофер, лижник або танцюрист, коли потрібно підкреслити легкість і стрімкість. Обидві ці характеристики, змінюваність і швидкість, зустрічаються в багатьох міфах і казках, як атрибути богів або магів. Уже згадувалося про Вотана, бога вітру і вождя війська духів; Локі полум’яний, і Меркурій із крилатими п’ятами також представляють цей аспект логосу, його живу, рухливу, нематеріальну якість, яка без фіксованих якостей є певною мірою лише динамізмом, що виражає можливість форми, дух, як би, що «віє, куди хоче»

У снах чи фантазіях анімус виступає переважно в образі справжнього чоловіка: як батько, коханець, брат, учитель, суддя, мудрець, як чаклун, художник, філософ, учений, будівельник, монах (особливо як єзуїт), або, як торговець, авіатор, шофер і так далі. Коротше кажучи, як чоловік, який певним чином вирізняється розумовими здібностями чи іншими чоловічими якостями. У позитивному сенсі він, може бути доброзичливим батьком, захоплюючим коханцем, розуміючим другом, кращим гідом або, з іншого боку, він, може бути жорстоким і безжальним тираном, жорстоким наглядачем, моралістом і цензором, спокусником і експлуататором, а також часто псевдогероєм, який зачаровує сумішшю інтелектуального блиску та моральної безвідповідальності. Іноді він представлений хлопчиком, сином або молодим другом, особливо коли власний маскулінний компонент жінки досі перебуває в стані становлення. У багатьох жінок, як я вже говорила, анімус має схильність виступати у формі множини, як рада, яка виносить рішення про все, що відбувається, видає приписи чи заборони або оголошує загальноприйняті ідеї.⁶ Чи з’являється це найчастіше у вигляді однієї особи зі змінною маскою чи кількох осіб одночасно, може залежати від природних обдарувань відповідної жінки чи від фази її розвитку в даний момент.

Я не можу тут перерахувати всі різноманітні особистісні, феноменальні форми анімуса, тому задовільнюся серією снів і фантазій, які показують, як він представляється внутрішньому оку, як він постає у світлі світу снів. Це приклади, у яких архетипний характер фігур анімусів особливо чітко проявляється і які водночас вказують на розвиток. Фігури в цій серії сновидінь з’являлися жінці в той час, коли її самостійна розумова діяльність стала проблемою, а образ анімуса почав відокремлюватися від чоловіка, на якого вона його проєктувала.

Так, уві сні з’явилося чудовисько з пташиною головою, тіло якого було просто розтягнутим мішком або сечовим міхуром, здатним приймати будь-яку форму. Вияснилося, що цей монстр раніше належав чоловіку, на якого був спроєктований анімус і жінку попередили, щоби вона захищалася від нього, тому що чудовисько любило пожирати людей. Коли це траплялося, людина не вмирала відразу, а продовжувати жити всередині монстра.

Форма сечового міхура вказувала на щось таке, що перебуває ще на початковій стадії — чітко виділялася лише голова, характерний для анімуса орган. Це була голова створіння наповненого повітрям, а от решта тіла могла приймати будь-яку форму. Ненажерливість вказувала на те, що потреба в розширенні та розвитку існувала в цьому ще недиференційованому створінні. 

Атрибут жадібності добре демонструється уривком із Кхандогья-упанішади,7  де йдеться про природу Брахми. Там сказано:

«Вітер справді Всепожираючий, бо коли вогонь згасає, він йде у вітер, коли сонце заходить, воно йде на вітер, коли заходить місяць, він йде на вітер, коли висихають води, вони йдуть на вітер, бо вітер їх усіх пожирає. Так і щодо божества. А тепер про повагу до себе. Подих — це справді Всепожирачючий, бо коли людина спить, мова переходить у подих, око переходить у подих, вухо також, і манас [розум, інтелект], бо дихання поглинає їх усіх. Отже, це два Всепожирачі: вітер серед богів і подих серед живих.»

Разом із цим птахоголовим створінням повітря, жінці з’явився якийсь дух вогню, елементарна істота, що складався лише з полум’я і знаходився в постійному русі, що називав себе сином «нижчої матері». Така фігура матері, на відміну від небесної, світлої матері, втілює споконвічне жіноче начало, як силу, яка важка, темна, прикована до землі, сила, що володіє магією, то корисна, то відьомська й небезпечна, а часто насправді руйнівна. Тоді, цей її син, схоже, був хтонічним духом вогню, що нагадує Логі або Локі зі скандинавської міфології, який представлений, як велетень, наділений творчою силою і водночас, як лукавий, спокусливий негідник, пізніше прототип знайомого нам диявола. У грецькій міфології, Гефест, бог вогню землі, є відповідником йому, але Гефест у своїй діяльності коваля вказує на контрольований вогонь, тоді як, скандинавський Локі включає в себе більш елементарну, не направлену силу природи. Цей земний дух вогню, син нижчої матері, близький для жінки і знайомий їй. Позитивно він виражається в практичній діяльності, зокрема в поводженні з матеріалом і в його художній обробці. Він негативно виражається в станах напруженості або вибуху афекту й часто, у сумнівний і лихий спосіб, він діє, як союзник споконвічного жіночого в нас, стаючи підбурювачем або допоміжною силою в тому, що зазвичай називають «жіночими дияволами» або «мистецтвом відьом» Його можна було б охарактеризувати, як примітивний, або нижчий логос, на відміну від вищої форми, яка з’явилася, як пташина голова повітряної істоти і яка відповідає богу вітру й духу Вотану або Гермесу, який веде душі до Аїду, проте жодна з них не народжується від нижчої матері, обидві належать лише далекому небесному батькові.

Мотив вогню дещо в зміненій формі, знову повернувся в наступному сні, де з’явився образ під назвою «Урго, чарівний дракон».

Змія або драконоподібна істота зображувалася на картині разом із дівчиною, яка перебувала під його владою. Дракон мав здатність розтягуватися на всі боки так, щоби дівчина не мала можливості ухилитися від нього, при будь-якому її русі він міг витягнутися на той бік і зробити її втечу неможливою.

Дівчина, яку можна сприйняти за душу, у сенсі несвідомої індивідуальності, є фігурою, що постійно повторюється в усіх цих мріях і фантазіях. У нашому сновидінні вона мала лише темні контури з розмитими рисами обличчя. Усе ще повністю перебуваючи у владі дракона, який уважно спостерігав за нею і вимірював кожен її рух, так що її втеча здавалася неможливою.

Аналогічний розвиток подій показаний у цьому сновидінні, можно знайти в Індії:

Фокусник запрошує одну зі своїх танцюристок виступати перед королем. Загіпнотизована магією, дівчина танцює танець перетворень, у якому, скидаючи одну вуаль за одною, уособлює собою строкату послідовність фігур, як тварин, так і чоловіків. Але тепер, незважаючи на те, що вона була вже раніше загіпнотизована магом, зачарована образом короля, дівчина піддається його таємничому впливу на неї. Вона все більше впадає в екстаз. Нехтуючи наказом мага зупинитися, вона танцює далі й далі, поки, нарешті, ніби скидаючи своє тіло, як останню вуаль, не впаде на землю, у формі скелету. Коли її останки поховані, з могили виростає квітка, а з квітки, у свою чергу, біла жінка.

Тут ми маємо той самий мотив, молоду дівчину, що перебуває під владою чарівника, чиї команди потрібно виконувати без вибору. Але в постаті короля в мага є супротивник, який обмежує владу мага над дівчиною й доводить до того, що вона танцює більше не за командою, а за власним бажанням. Перетворення, яке раніше лише умовно передбачалось [через зміну вуалей], тепер стає реальністю, тому що танцюристка помирає, а потім виходить із землі в зміненому й очищеному вигляді.

Подвоєння фігури анімуса тут особливо важливо: з одного боку, він постає, як чарівник, з іншого — як король.

В образі чарівника представлена нижча форма анімуса, що представляє магічну силу, що змушує дівчину виконувати або наслідувати різні ролі, тоді, як король, як уже було сказано, втілює вищий принцип, який веде до справжнього перетворення, а не просто уявлення про нього. Важливою функцією вищого, тобто особистого анімуса, є те, що він, як справжній психопомп [посередник між цим світом і потойбіччям] ініціює й супроводжує перетворення душі.

Подальша варіація цієї теми подається в тому ж сні: у дівчини є примарний коханець, який живе на Місяці і який регулярно приходить на човні у формі молодого місяця, щоб отримати криваву жертву, яку вона має принести йому. У проміжку між цими жертвоприношеннями, дівчина живе на волі посеред людей, як звичайна людина. Але при наближенні молодика дух перетворює її на хижого звіра і, підкоряючись непереборній силі, їй доводиться піднятися на високу гору і принести своєму коханому жертву. Ця жертва, однак, перетворює місячного духа, так що він сам стає жертовною чашею, яка поглинає себе, але знову оновлюється, а димляча кров перетворюється на рослину, з якої виходять різнокольорове листя і квіти.

Іншими словами, через отриману кров, тобто віддану йому психічну енергію, духовне начало втрачає свій небезпечно нав’язливий і руйнівний характер і отримує самостійне життя, власну діяльність.

Той самий принцип, що з’являється в Синій Бороді, добре відомій формі анімусу, передано нам у наступній історії зі сновидіння. Нагадаю, що Синя Борода спокушає жінок і знищує їх таємним способом і з такими ж таємними цілями.

У нашому випадку він носить відповідне ім’я Амандус. Він заманює дівчину до себе в будинок, дає їй випити вина, а потім забирає її в підземну камеру, щоб убити. Коли він готується до цього, дівчину охоплює якесь сп’яніння [intoxication]. У несподіваному пориві кохання вона обіймає вбивцю, який відразу ж позбавляється влади й розчиняється в повітрі, пообіцявши в майбутньому стояти на її боці, як дух допомоги.

Подібно до того, як примарне заклинання місяця-нареченого було розірвано кров’ю жертвоприношенням, наданням душевної енергії, так і тут, обіймаючи жахливого чудовиська, дівчина знищує його силу через кохання.

У цих фантазіях я бачу вказівки на важливу архетипову форму анімуса, для якої також існують міфологічні паралелі, як, наприклад, у міфі та культі Діоніса. Екстатичне натхнення, яке охопило танцівницю в нашій першій фантазії і яке охопило дівчину в «історії» Синя Борода-Амандус, є характерним для діонісійського культу явищем. Там також переважно жінки служать богу й наповнюються його духом. Рошер⁸ підкреслює той факт, що таке служіння Діонісу, яке здійснюють жінки, суперечить загальному звичаю, коли богів відвідують особи їхньої статі.

У розповіді сну про місячного духа криваве жертвоприношення та перетворення дівчини на тварину є темами, для яких можна знайти паралелі й у культі Діоніса. Там живі тварини приносили в жертву або розривали на шматки скажені Менади в їх дикому й навіяному богом божевіллі. Діонісійські святкування відрізнялися також від культів олімпійських богів тим, що відбувалися вночі в горах і в лісах, так само, як у нашій фантазії принесення крові місячному духу відбувалося вночі на вершині гори. У зв’язку з цим на думку спадають деякі знайомі літературні форми, як, наприклад, Летючий Голландець, Щуролов із Гамеліна, Водяна Людина чи Король Ельфінів із народних пісень, усі вони використовують музику, щоби заманити дівчат у їхні водні чи лісові царства. Ще одна така фігура в сучасній обстановці — «Незнайомка» в «Дамі з моря» Ібсена.

Розглянемо ближче Щуролова [RatCatcher], як характерну форму анімуса. Казка про Щуролова знайома: він виманював щурів із кожної щілини й кутка своєю сопілкою, та їм доводилося йти за ним і не тільки щурам, а й дітям міста, мешканці якого відмовилися винагородити його заслуги, були нестримно потягнулися за ним і були приречені зникнути в його горі. Згадується Орфей, який міг витягнути зі своєї ліри такі чарівні звуки, що люди і звірі змушені були йти за ним. Мені здається, що це відчуття непереборного заманювання та відведення в невідомі далі вод, лісів і гір, або, навіть, у підземний світ, є типовим явищем анімусу, яке важко пояснити, тому що, на відміну від інших видів діяльності анімуса, воно веде не до свідомості, а до несвідомості, як показують ці зникнення в природі чи підземному світі. Подібним явищем є «присипляюча тернина» Одіна, яка занурює будь-яку людину в сон, коли та її торкнулася.

Ця ж тема дуже яскраво сформульована в п’єсі сера Джеймса М. Баррі «Мері Роуз». Мері Роуз, яка супроводжувала свого чоловіка в рибальській експедиції, має чекати на нього на маленькому острові під назвою «Острів, який хочеться відвідати». Але поки вона чекає, вона чує своє ім’я, наче її кличуть, вона слідує за голосом і зовсім зникає. Лише через багато років вона з’являється знову, усе ще точно такою, якою була на момент зникнення і вона переконана, що пробула на острові лише кілька годин, незважаючи на всі роки, що минули.

Те, що зображено тут, як зникнення в природі чи підземному світі, або, як укол із тернини сну, ми переживаємо у звичайному житті, коли наша психічна енергія віддаляє нас від усвідомлення та від будь-якого практичного відчуття життя, заманюючи в якісь інші світі, що ми не знаємо де ми. Коли це трапляється, світ, у який ми потрапляємо, є більш-менш свідомою фантазією чи казковою країною, де все або так, як ми хочемо, або влаштовано якимось іншим чином, щоби компенсувати зовнішній світ. Часто ці світи настільки далекі й лежать на такій глибині, що ніякі спогади про них ніколи не проникають у нашу наяву свідомість. Ми помічаємо, можливо, що нас кудись потягнуло, але не знаємо, куди й навіть, коли повертаємося до себе, ми не можемо сказати, що відбулося в цей час.

Щоби точніше охарактеризувати форму духу, що діє в цих явищах, ми можемо порівняти його дію з ефектом музики. Заманювання та викрадення часто, як у казці про Щуролова, здійснюються за допомогою музики. Бо музику можна розуміти, як об’єктивацію духу, вона не виражає знання у звичайному логічному, інтелектуальному сенсі, не формує матерію, натомість вона дає чуттєве уявлення про наші найглибші асоціації та найнезмінніші закони. У цьому сенсі музика є духом, духом, що веде в туманні світи поза межами досяжності свідомості. Її зміст навряд чи можна осягнути словами, але, як це не дивно, легше продемонструвати цифрами, хоча водночас і перш за все почуттями та відчуттями. Мабуть, парадоксальні факти, подібні до цих, показують, що музика впускає нас у глибини, де дух і природа все ще єдині, або знову стали одним цілим. З цієї причини музика є однією з найважливіших і первісних форм, у яких жінка коли-небудь відчуває дух. Звідси також важлива роль, яку музика та танець відіграють, як засоби вираження для жінок. Ритуальний танець явно заснований на духовному змісті.

Це викрадення духом у космічно-музичні області, віддалені від світу свідомості, утворює відповідник свідомій ментальності жінки, яка зазвичай спрямована лише на дуже безпосередні та особисті речі. Однак такий досвід викрадення, аж ніяк не є нешкідливим чи однозначним. З одного боку, це може бути не більше, ніж впадання в несвідомість, занурення в якийсь сплячий сутінковий стан, ковзання назад у природу, еквівалентне регресії до колишнього рівня свідомості, а тому марне, навіть небезпечне. З іншого боку, це може означати справжній релігійний досвід, і тоді, звичайно, він має найвищу цінність.

Поряд з уже згаданими фігурами, які показують анімуса в таємничому, небезпечному аспекті, стоїть інша фігура іншого роду. У випадку, який ми обговоримо, це зоряноголовий [star-headed] бог, який охороняє в руці синього птаха, птаха душі. Ця функція охорони душі, як і її керівництво, належить вищій надособистісній формі анімуса. Цей вищий анімус не дозволяє собі перетворитися на функцію, підпорядковану свідомості, але залишається вищою сутністю й бажає, щоби її визнавали й поважали, як таку. В індійській фантазії про танцівницю це вище, маскулінне духовне начало втілено в постаті царя. Отже, він є авторитетом не в сенсі мага, а в сенсі вищого духа, який не має нічого спільного з землею чи нічними тайнами. Він не син нижчої матері, а посланець далекого, невідомого батька, надособистої сили світла.

Усі ці фігури мають характер архетипів⁹, звідси й міфологічні паралелі, як такі вони відповідно безособові або надособисті, хоча, з одного боку, вони звернені до індивідуальності та пов’язані з нею. З ними з’являється особисте неприйняття, щодо них, як особистостісного, тобто маскулінного або духовного елементу, який відповідає її природним обдаруванням і може бути розвинений у свідому функцію чи установку, узгоджену із сукупністю її особистості. У сновидіннях він з’являється, як людина, з якою сновидицю об’єднує або почуття, чи кров, або спільна діяльність. Тут знову можна знайти форми верхнього й нижнього анімуса, іноді впізнавані за позитивними й негативними ознаками. Іноді це довго шуканий друг чи брат, іноді вчитель, який навчає її, священик, який практикує з нею ритуальний танець, або художник, який напише її портрет. Знову ж таки, робітник на ім’я «Ернест» приїжджає жити в її будинок, а ліфтист «Константин» працює разом із нею. В інших випадках їй доводиться боротися з нахабною бунтівною молоддю, або вона мусить остерігатися зловісного єзуїта, або їй пропонують усілякі чудові речі від мефістофельських торговців. Відмінною фігурою, хоча й такою, що рідко з’являється, є фігура «незнайомця». Зазвичай, ця невідома істота знайома їй, незважаючи на свою дивність, приносить, як посланець, якесь повідомлення чи наказ від далекого Князя Світла.

З плином часу фігури, схожі до описаних тут, стають знайомими формами, як це буває в зовнішньому світі з людьми, з якими ви близькі або яких часто зустрічаєте. Треба вчитися розуміти, чому з’являється, то ця фігура, то та. З ними можна поговорити, попросити поради чи допомоги, але часто є привід остерігатися їх наполягання або роздратуватися через їхню непокірність. Й увага має бути завжди пильною, щоби не допустити того, щоби ті чи інші форми анімуса привласнили собі перевагу та домінували над особистістю. Розрізняти себе та анімус і різко обмежити його сферу влади надзвичайно важливо, тільки таким чином можна звільнитися від доленосних наслідків ототожнення з анімусом і одержимості ним. Рука об руку з цією розмежуванням йде зростання свідомості та усвідомлення справжнього Я, яке тепер стає вирішальним фактором.

Оскільки анімус є надособистісною сутністю, тобто духом, загальним для всіх жінок, він може бути пов’язаний з окремою жінкою, як провідник душі та корисний геній, але він не може бути підпорядкований її свідомому розуму. Інша ситуація з особистою сутністю, яка бажає асимілюватися, з анімусом, як братом, другом, сином чи слугою. Зіткнувшись з одним із цих аспектів анімуса, завдання жінки — створити для нього місце у своєму житті та особистості та розпочати якесь починання з належною йому енергією. Зазвичай наші таланти, хобі тощо вже підказують нам, у якому напрямку ця енергія може активізуватися. Часто сни також вказують шлях, і відповідно до природних схильностей особистості в них згадуються дослідження, книги та певні напрямки роботи, а також мистецька чи виконавча діяльність. Але запропоновані заходи завжди будуть об’єктивного практичного роду, відповідного чоловічій сутності, яку представляє анімус. Ставлення, яке вимагається тут, тобто робити щось заради себе, а не заради іншої людини, суперечить жіночій природі й часто його можна досягти лише з зусиллям. Але це ставлення якраз і важливе, тому що в іншому випадку вимога, яка є частиною природи анімуса, а отже, виправдана, буде нав’язуватися іншими способами, висуваючи претензії, які не тільки є недоречними, як уже було сказано, але і які створюють саме неправильні ефекти.

Окрім цих конкретних дій, анімус може, і повинен допомогти нам отримати знання та більш безособовий і розумний погляд на речі. Для жінки з її автоматичною, а часом і зовсім суб’єктивною симпатією таке досягнення є цінним. Це, навіть, може бути допоміжним матеріалом у найбільш специфічній для неї сфері, у сфері стосунків. Наприклад, її власний маскулінний компонент може допомогти їй зрозуміти чоловіка й це слід підкреслити, адже, навіть, якщо автоматично функціонуючий анімус із його невідповідною «об’єктивністю» має тривожний вплив на людські стосунки, проте, для розвитку та благополуччя відносин також важливо, щоби жінка могла займати об’єктивне, безособове ставлення.

Таким чином, ми бачимо, що існує не тільки інтелектуальна діяльність, у якій сила анімусу може проявитися, але, перш за все, вона робить можливим розвиток духовного ставлення, яке звільняє нас від обмежень і ув’язнення вузько особистої точки зору. І яку втіху й допомогу дає нам можливість піднятися з особистих негараздів до надособистісних думок і почуттів, які, у порівнянні, роблять наші нещастя дрібними й неважливими!

Щоби досягти такого ставлення і вміти виконувати призначене завдання, потрібна, перш за все, дисципліна й це важче для жінки, яка все-таки ближча до природи, ніж для чоловіка.

Безперечно, анімус — це дух, який не дозволяє причепити себе до воза, як ручного коня. Його характер занадто сильно схожий на елементарну істоту, бо наша ворожнеча може тяжко відставати від нас у млявості або збивати з пантелику нас непокірними, мерехтливими натхненнями, або, навіть, зовсім злітати разом із нами в повітря. Потрібне суворе й незмінне керівництво, щоби контролювати цей нестійкий некерований дух, щоби змусити його підкорятися та працювати на певну мету.

Однак, сьогодні для великої кількості жінок шлях інший. Я маю на увазі тих, хто через навчання чи іншу мистецьку, виконавчу чи професійну діяльність привчив себе до дисципліни, перш ніж усвідомив проблему анімусу, як таку. Для них, якщо вони мають достатній талант, ідентифікація з анімусом цілком можлива.

Проте, наскільки я змогла помітити, проблема того, як бути жінкою, часто виникає в розпал найуспішнішої професійної діяльності. Зазвичай вона проявляється у формі невдоволення, як потреба особистих, а не лише об’єктивних цінностей, потреба в природі та жіночності загалом. Дуже часто проблема також виникає через те, що ці жінки, самі того не бажаючи, заплутуються в складних стосунках або, випадково або через долю, вони потрапляють у типово жіночі ситуації, до яких вони не знають, яке потрібне ставлення. Тоді їхня дилема схожа на дилему чоловіка щодо його аніми, тобто ці жінки теж стикаються з труднощами пожертвувати тим, що, до певної міри, вважається для них вищим, більш розвиненим, або принаймні певною перевагою. Вони маємо прийняти те, що вважають менш цінним, слабким, пасивним, суб’єктивним, нелогічним, пов’язаним із природою — одним словом, жіночність.

Але в довгостроковій перспективі обидва ці різні шляхи передбачають одну й ту ж мету, та яким би шляхом ми не пішли, небезпеки та труднощі однакові. Ті жінки, для яких розумовий розвиток і об’єктивна діяльність мають лише другорядне значення, також під загрозою поглинання анімусом, тобто тотожності з ним. Тому надзвичайно важливо, щоб у нас було протиставлення, яке може стримувати сили несвідомого й підтримувати його зв’язок із землею та життям.

По-перше, ми знаходимо таку підтримку в зростаючій свідомості й дедалі міцнішому відчутті власної індивідуальності. По-друге, у роботі, у якій можна застосувати розумові сили й останнє, але не в останню чергу, у стосунках з іншими людьми, які створюють людський оплот і точку орієнтації, проти над- або нелюдського характеру анімуса. Велике значення в цьому зв’язку мають стосунки жінки з іншими жінками. Я мала нагоду помітити, що коли проблема анімусу стала гострою, багато жінок почали проявляти підвищений інтерес до інших жінок, стосунки з жінками відчувалися, як постійно зростаюча потреба, навіть необхідність. Можливо, це може бути початком жіночої солідарності, якої раніше не було, яка стає можливою тепер лише через наше зростаюче усвідомлення небезпеки, яка загрожує всім нам. Навчитися цінувати й підкреслювати жіночі цінності є основною умовою нашої боротьби з маскулінним принципом, який є могутнім у подвійному сенсі: як всередині психіки, так і поза ним. Якщо він досягає єдиного панування, воно загрожує тій сфері жінки, яка є найбільш специфічною для неї, сфері, у якій вона може досягти того, що є для неї найбільш реальним і що вона робить найкраще. Насправді, це ставить під загрозу саме її життя.

Але коли жінкам вдається підтримувати себе в протистоянні проти анімусу, замість того, щоби дозволити йому пожерти себе, тоді він перестає бути лише небезпекою і стає творчою силою. Нам, жінкам, потрібна ця сила, бо, як це не дивно, лише коли ця чоловіча сутність стає невід’ємною частиною душі й виконує свою належну функцію, жінка може бути справді жінкою у вищому сенсі, і, водночас, також будучи собою, здійснити своє індивідуальне людське призначення.

ПОСИЛАННЯ

1. К. Г. Юнг. Психологічні типи. Нью-Йорк: Harcourt, Brace & Co., Inc., 1926. Розд. XI, секти. 48, 49; також «Відносини між Его та несвідомим» у двох есе з аналітичної психології. Боллінген Серія XX. Нью-Йорк: Pantheon Press, 1953. Pt. II, розд. II.
2. Щодо концепції психічної реальності див. роботи К. Г. Юнга, особливо Psychological Types, lc.
3. Див. М. Естер Гардінг. Шлях усіх жінок. Нью-Йорк: Longmans, Green & Co., 1933.
4. І. Люден Леві-Брюль. Примітивний менталітет. Лондон: G. Allen & Unwin Ltd., 1923, і The Soul of the Primitive. Нью-Йорк: The Macmillan Co., 1928.
5. К. Г. Юнг. Психологічні типи, лк, розд. XI, розд. 30
6. Прекрасні приклади фігур анімуса можна знайти в художній літературі, див. Рональд Фрейзер. Летючий драпер. Лондон: Джонатан Кейп, 1924; також Роуз Ансті. Лондон: Джонатан Кейп, 1930; Марі Хей. Злий виноградник. Лейпциг: Таухніц, 1924; Теодор Флурной. Від Індії до планети Марс. Переклад Д. Б. Верміле. Нью-Йорк: Harper Bros., 1900.
7. «Хандогья» в Упанішадах. Переклад Ф. Макса Мюллера. Оксфорд: Clarendon Press, 1900, с. 58 
8. Див. WJ Roscher. «Діоніс»
9. К. Г. Юнг. Психологічні типи, Розд. XI, розд. 26; також Два есе., с. 135

ПРО АВТОРА

Емма Юнг (1882–1955) була психоаналітиком, письменницею і дружиною К. Г. Юнга. Жлсліджувала міфологію епосу про короля Артура, вона (разом із Марією-Луїзою фон Франц) є співавтором аналізу легенди про Грааль. Наведена класична стаття про анімус була вперше опублікована англійською в 1955 році й досі є обов’язковою для читання та підготовки аналітиками-юнгіанцями.

Емма Юнг, 1934 рік

Переклад:

ЮНГІАНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД