«КОЛЕКТИВНЕ НЕСВІДОМЕ» БАЗОВІ КОНЦЕПЦІЇ АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
У лекції, прочитаній у Лондоні в 1936 році, Юнг сформулював одне зі своїх найбільш повних і остаточних визначень поняття колективного несвідомого:
«Колективне несвідоме — це частина психіки, яку можна негативно відрізнити від особистого несвідомого тим, що воно, як останнє, не зобов’язане своїм існуванням особистому досвіду і, отже, не є особистим надбанням. У той час, як особисте несвідоме, по суті, складається з вмісту, який колись був усвідомленим, але який зник зі свідомості через забуття чи витіснений, вміст колективного несвідомого ніколи не перебував у свідомості, а, отже, ніколи не був індивідуально придбаний, але завдячує своєму існуванню виключно спадковості. У той час, як особисте несвідоме здебільшого складається з комплексів, зміст колективного несвідомого складається з архетипів». (CW 9.1, §88).
Концепція колективного несвідомого є одним зі стовпів юнгівської моделі психіки і її формулювання проходило різні фази. Ми можемо простежити початок її концептуалізації від перших моментів творчої подорожі Юнга, в період, коли він працював психіатром у лікарні Бургхольцлі. Упродовж цього часу Юнг спостерігав появу типових міфологічних тем, або міфологем, у мареннях своїх психотичних пацієнтів. У добре відомому інтерв’ю для BBC у 1959 році він розповів інтерв’юеру Моргану Фріману про свого хворого на шизофренію в Бургхольцлі, який у маренні мав бачення сонячного фалоса. Це бачення виявилося дуже схоже на рукопис зі стародавньої релігії мітраїзм, який на той час не був знайдений чи перекладений. Юнг бачив у цьому явищі натяк на наукову гіпотезу про існування надособистісного, або колективного, несвідомого (McGuire, Hull, 1977).
З цього часу Юнг продовжить постійний пошук доказів своєї гіпотези. Після того, як його так званий психіатричний період у лікарні Бургхольцлі завершився в 1909 році, Юнг провів широке дослідження міфології народів з усього світу, що врешті призвело до публікації його «Трансформацій та символів лібідо» (1911 /1912), пізніше опублікований як «Символи трансформації» (1952). Це дослідження виявило появу схожих первісних образів (Urbilden) у різних культурах. Однак цієї гіпотези про міграцію символів між різними народами все ж було недостатньо, щоби пояснити універсальне існування аналогічних образів. Єдиним можливим поясненням цього було автохтонне проростання цих первісних образів із надособистісного несвідомого. Юнг також міг спостерігати постійну появу колективних, архетипних образів у фантазіях і снах своїх пацієнтів, а також у його власному несвідомому матеріалі. На основі цих різноманітних доказів Юнг висунув гіпотезу про існування філогенетичного несвідомого, загального для всього людства.
Упродовж періоду самоексперименту, який він назвав своєю «конфронтацією з несвідомим» з 1913 по 1932 роки, Юнг зафіксував низку суб’єктивних переживань, включаючи сновидіння, мрії та важливі внутрішні образи. Ці внутрішні діалоги надихнули публікацію його Червоної книги у 2009 році. У ній суб’єктивні персонажі, які взаємодіють з «Его» Юнга, частково є результатом особистого досвіду автора, але вони також мають коріння в колективному несвідомому. Історичні особи зі Старого Завіту, пророки й міфологічні герої, які фігурують у Червоній книзі, є колективними, водночас посилаються на особистий досвід Юнга. Зміст Червоної книги, або Liber Novus, як її також називають, склав основу всієї подальшої теоретичної роботи автора. Liber Novus можна розглядати, як розповідь про особистий досвід Юнга щодо колективного несвідомого.
Під час своїх подорожей, починаючи з 1920 року, Юнг безперервно шукав докази існування колективного несвідомого в появі аналогічних образів у абсолютно різних культурах, таких як, індіанці Пуебло Нью-Мексико, плем’я Елгонів на Кот-д’Івуарі, в Уганді, у Єгипті, Тунісі та в індуїстських храмах Індії. У своїх теоретичних роботах Юнг знову і знову повертався до теми колективного несвідомого, описуючи його, як об’єктивну за своєю природою, на відміну від суб’єктивної частини психіки, яку він назвав особистим несвідомим.
Колективне несвідоме є важливим елементом у клінічній практиці Юнга. Символічні елементи, що з’являються в снах або в перенесенні, можуть бути визнані такими, що належать до досвіду, який поділяє все людство. Юнг стверджує, що коли ці колективні елементи ідентифіковані, пацієнт може вийти з ізоляції свого неврозу і зрозуміти, що його досвід поділяють багато інших. Він/вона, також, може отримати нове, телеологічне розуміння власного психологічного процесу. Це теоретична основа методу ампліфікації Юнга.
Для деяких авторів розрізнення за Юнгом між колективним несвідомим і особистим несвідомим є суто теоретичним, оскільки зміст колективного несвідомого, може бути сприйнятий лише через зміст особистого несвідомого або через особистий досвід (Williams, 1963, Самуелс, 1986). Прояви колективного несвідомого можна спостерігати в психопатології, зокрема, при психозах, де спостерігається інтенсивна поява архетипного змісту та ототожнення з колективними релігійними образами, такими як Христос, Марія і святі. У психотиків інтерференція особистісного несвідомого значно зменшена й має набагато менше значення, ніж у невротиків, для яких комплекси відіграють переважну роль. Прояви колективного несвідомого можна спостерігати також у масових психозах і в колективних політичних явищах. Юнг намагався продемонструвати появу націонал-соціалізму в німецькій культурі в 1930-х роках, як прояв колективного несвідомого через вплив Вотана, тевтонського бога бурь і війни (Юнг, 1936a).
Останні юнгіанські дослідження політичної психіки (Семюелс), культурного несвідомого (Гендерсон) і культурних комплексів (Сінгер і Кімблс) також продемонстрували патологічні прояви колективного несвідомого в соціальних групах.
References:
Jung, C.G. (1936). The concept of the collective unconscious. C.W. Vol. 9.1. Princeton: Princeton University Press.
(1936 a) Wotan, C.W, Vol. 10. Princeton: Princeton University Press
Jung, C. G. (1911/1912) The transformations and symbols of libido. C.W. Vol. B. Princeton: Princeton University Press
Mcguire, W, Hull, R. F. C. (1977) C. G. Jung speaking. Interviews and encounters. Princeton: Princeton University Press
Samuels, A., Shorter, B., Plaut, A., (1986) A Critical Dictionary of Jungian Analysis London: Routledge
Williams, M. (1963), “The indivisibility of the personal and collective unconscious”, in: Analytical Psychology: A modern Science, ed. Fordham, M. et al., Heinemann, London, 1973
Jung, C.G. (2009), Red Book/Liber Novus, edited by Sonu Shamdasani, WW Norton.
Вальтер Бочат
ЮНГІАНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД
джерело: iaap.org
