«ІНДИВІДУАЦІЯ» БАЗОВІ КОНЦЕПЦІЇ АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Основне визначення терміну «індивідуація», яке використовується в аналітичній психології, таке: реалізація Самості. Це означає поступове втілення потенціалів, які зберігаються в Самості з народження й реалізуються впродовж цілого життя. Це іноді називають «теорією жолудів» у психологічному розвитку. Людина стає в житті тим, що вона принесла із собою, як потенціал від народження. Ми народжені із Самістю і для того, щоби довести її до більш-менш повної реалізації, потрібне ціле життя. Індивідуація — це процес, що розгортається відповідно до етапів психологічного розвитку.
Необхідно пам’ятати про основну відмінність між Его й Самістю. Его є частиною цілого, а Самість — це і є ціле. Стати ЧИМОСЬ, а не тільки КИМОСЬ — корисна відмінність. Слово «ЩОСЬ» має на увазі психіку в цілому, тоді як, слово «ХТОСЬ» стосується свідомого відчуття індивідуальної особистості. У ході процесу індивідуації «ХТОСЬ», може наблизити «ЩОСЬ». Цей процес називається «інтеграцією». Зазвичай, інтеграції передує поділ елементів у Самості, що призводить до формування особистості з «ХТОСЬ», яке усвідомлюється й ідентифікується як «Я» (Его). Залишені частини Самості, або просто занедбані, або витіснені в процесі поділу, залишаються в несвідомому.
Повна індивідуалізація є метою і вона ніколи не досягається повністю. Індивідуація доступна й реалізуєма, але лише частково. Це пов’язано з тим, що несвідоме занадто всеосяжне, щоби повністю інтегруватися у свідомість. Можна побачити Самість у символах, але не можна повністю інтегрувати її.
Індивідуація — це архетиповий процес. Це означає, що він є загальнолюдським і тому його можна розглядати, як тип інстинкту, який передається в спадок. Це вроджена схильність людини до розвитку на психологічному рівні, що відповідає ступеню фізичного розвитку.
Процес індивідуації розбивається на дві фази: першу половину життя і другу. Перша половина життя зазвичай поділяється на дві стадії, які Еріх Нойманн назвав стадією матері та стадією батька. Перша половина життя присвячена розвитку Его, а друга половина життя спрямована на інтеграцію всієї психіки в міру можливого в цьому житті людини.
Стадія Матері, яка починається в утробі матері і триває зазвичай до 10–12 років, характеризується атмосферою стримування, харчування та привʼязаності. Дитину необхідно психологічно привести в цей світ, а емоційна прив’язаність є засобом, за допомоги якого, це досягається. Це створює важливий досвід приналежності та вселяє довіру та безпеку в молодій людині. В ідеалі на цій стадії розвитку вимоги до досягнень і оцінювання продуктивності є м’якими, хоча з’являється початок розвитку Его й особистості, оскільки відповідність очікуванням інших є необхідною ознакою. Вроджені риси волі та особистості проявляються рано. Типологічні переваги можна побачити досить рано на цьому етапі.
Етап Батька починається з посвячення у світ вимог до виконання. Це вимагає ідентифікації з групою однолітків і з більш широкими, ніж сімейні, культурними образами та очікуваннями, а також для стабільного розташування в соціальному устрої. Ієрархія є ознакою світу Батька і від індивіда потрібно знайти місце в цій соціальній системі. Прагнення досягти місця в соціальному світі починається й домінує на цьому етапі. Це етап адаптації до культури й сильний акцент робиться на розвитку особистості. Адекватна соціальна ідентичність має першорядне значення для функціонування у світі Батька. Висока продуктивність винагороджується, а невиконання культурних очікувань карається.
Стадії Мати й Батька становлять першу половину життя. Насамкінець цього періоду індивід сформував стійкий набір ідентифікацій і загалом налагодив стосунки з дорослими та безпечне становище в навколишньому культурному світі. Успіх визначається соціальним розташуванням у відповідності з навколишньою культурою. Особливості індивідуальної відмінності від братів і сестер, членів сім’ї, також відзначають цю фазу розвитку. Завершенням цієї фази досягнуто впізнаваної стійкої дорослої особистості. Его-свідомість зросла разом із фізичною зрілістю, і ми можемо говорити про молодість, досягнуту до 35 років або близько того.
Друга половина життя починається, зазвичай, зі свого роду нового народження, яке розпочинається кризою середнього віку. Це призводить до серйозного переходу в процесі індивідуації від ранньої стадії розвитку до пізньої. Друга половина життя характеризується тим, що Самість замінює Батька й Матір, як центральні фігури влади. Нойманн називає це стадією Індивідуума. Акцент робиться на тому, щоби якомога повніше стати тим «ЩОСЬ», що було дано, як потенціал на початку життя. Це процес наближення по колу в напрямку центру, як про це говорив Юнг. Психологічний розвиток на цій стадії є не лінійним, а круговим, рухаючись навколо центру (Самості) у постійно зростаючих моделях інтеграції.
Інтеграція тіні належить до другої половини життя. Це процес усвідомлення частин Самості, які були несприйняті персоною в першій половині життя. Его тепер починає стикатися з внутрішніми «протилежностями» й ця робота буде продовжуватися дедалі ширше і глибше впродовж цього періоду, оскільки свідомість розширюється, охоплюючи все більше аспектів Самості.
Індивідуація пізньої стадії характеризується підвищеним відчуттям важливості відкриття сенсу життя та розвитку духовних аспектів Самості. Відчуття виходу за межі повсякденного світу досягнень і соціального становища, а також ширший погляд на сенс життя можуть призвести до психологічного стану того, що люди традиційно називають «мудрістю». Ближче до кінця життя цей розвиток стає все більш актуальним. «Релігійний інстинкт» домінує над інстинктами харчування, сексуальності та активності. Акцент робиться більше на рефлексії та більш глибокому типі творчості, ніж це було на попередніх етапах. Багато великих творів світової літератури, наприклад, «Комедії» Данте, були продуктами цієї фази індивідуації. Іншим прикладом є пізня автобіографія Юнга «Спогади, мрії, роздуми».
Цей план процесу індивідуації використовується юнгіанськими психоаналітиками, як інструментом оцінювання у своїй клінічній роботі. Це дає їм уявлення про важливі для них проблеми клієнтів, часто виходячи за межі того, що клієнти можуть висловити самостійно. Метою юнгіанського аналізу є стимулювання процесу індивідуації в житті клієнтів, що також має позитивний ефект і для аналітиків.
References:
Jung, C.G. (1950/1969) “A Study in the Process of Individuation.” In Collected Works, vol. 9i.
(1961). Memories, Dreams, Reflections. New York: Vintage Books.
Neumann, E. (1954) The Origins and History of Consciousness. Princeton, NJ: Princeton University Press.
Мюррей Стайн
ЮНГІАНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД
джерело: iaap.org
