ІНДИВІДУАЛЬНЕ ТА КОЛЕКТИВНЕ В ТЕРАПІЇ І ЖИТТІ. ЛИСТИ К. ЮНГА

♦ Ганс Іллінг — психотерапевт, Лос-Анджелес, Каліфорнія. — Іллінг разом із Джорджем Р. Бахом готував роботу про групову психотерапію і з’ясовував погляди Юнга на цю форму терапії. Листи Іллінга до Юнга опубліковані (в іншому пер.) В Iliing, «C.G. Jung on the Present Trends in Group Psychotherapy», Human Relations, X:1(1957), 78ff.

Гансу А. Іллінгу, 26 січня 1955 р

Шановний докторе Іллінг,

Як лікар, я вважаю будь-яке психічне порушення, чи то невроз чи психоз,  індивідуальної хворобою, так що пацієнт має лікуватися відповідно. Індивіда можна лікувати в групі тільки в тій мірі, у якій він є її частиною.

Це, у першу чергу, велике полегшення, оскільки, будучи залученим до групи, він може до деякої міри втекти від самого себе. Почуття безпеки збільшується, а почуття відповідальності зменшується, коли людина є частиною групи.

(Одного разу я потрапив у густий туман при перетині небезпечного льодовика, повного ущелин, з групою солдат. Ситуація була такою небезпечною, що довелося зупинитися, хто де був. Але почуття паніки не було, швидше запанував дух веселого свята! Будь я там один, або якби нас було двоє, небезпеку не можна було б так легко відкинути або посміятися над нею. Відважні й досвідчені змогли реалізуватися в ту мить. Боязкі знайшли рішучість у відважних і ніхто, навіть слова не сказав про необхідність розбити табір посеред льодовика, що навряд чи обійшлося б без обморожень, не кажучи вже про загрозу сходу лавини. Усе це є типовим для масової ментальності.)

Молоді люди в групі викидають такі трюки, які не зробили б самі по собі. Під час війни неврози нав’язливих станів серед солдатів зникали одразу в результаті групової діяльності. Групові сповіді в сектах на кшталт Оксфордського руху [релігійний християнський рух англіканської церкви] добре відомі, так само і зцілення в Лурді [місто у Франції, де нібито відбулися релігійні чудодійні зцілення], які були б неможливими без публіки [групи] у стані піднесенного захоплення.

Групи приносять не тільки вражаючі зцілення, а й так само вражаючі психічні зміни та перевтілення саме через те, що сугестивність [навіюваність] підвищується. Це давним-давно усвідомили тоталітарні диктатори, звідси масові паради, скандування, вітання і т. п. Гітлер надихнув найпотужніший груповий досвід змін у Німеччині, найбільший із часів Реформації й це коштувало Європі мільйони смертей.

Підвищена сугестивність означає обмеження індивідуального, оскільки, індивідуум перебуває під владою впливів свого оточення, будь вони добрими чи поганими. Здатність розрізняти [discrimination] послаблюється, так само, як і почуття особистої відповідальності, яке в Оксфордському русі делегується «Господу Ісусу». Люди, з запізненням, усвідомили дивовижну психологію німецької армії і здивувалися! Кожен окремий солдат і офіцер були просто частками в масі, поглинутими навіюванням і позбавленими моральної відповідальності.

Навіть маленька група керується значним духом групи, який, якщо він благий, може мати вельми сприятливі соціальні наслідки, хоча й ціною втрати ментальної й моральної незалежності індивіду.

Група акцентує Его: людина стає сміливіше, більш самовпевненою, більш зухвалою, більш зарозумілою, більш безрозсудною, але вплив Самості поменьшується і витискається на задній фон на користь середньостатистичного представника виду.

З цієї причини всі слабкі й невпевнені в собі люди належать до спілок та організацій, а якщо можливо, то до абстракції у формі нації [чи держави], прагнуть бути одним із 80 мільйонів! [населення довоєнної Німеччини] Тоді людина стає великим цабе, тому що вона тотожня будь-кому іншому в групі, але вона втрачає своє справжнє Я, свою Самість, (а це і є душа, за якою полює і яку отримує диявол!) і здатність до індивідуального судження. Его стає «притиснутим до стіни» групою, тільки якщо його судження не узгоджується з групою. Тому індивід у групі завжди прагне поступатися, наскільки це можливо, думці більшості, або ж нав’язувати свою думку групі.

Зрівняльний вплив групи на індивіда компенсується одним членом групи, який ототожнюється з груповим духом і стає Лідером. У результаті конфлікти через престиж і владу постійно виникають через підвищений егоїзм масової людини. Соціальний егоцентризм посилюється пропорційно чисельній силі групи.

У мене немає практичних заперечень проти групової терапії, не більше, ніж проти християнської науки, Оксфордського руху й інших терапевтично ефективних сект. Я й сам заснував групу майже 40 років тому [Психологічний клуб Цюріха заснований в 1916 р.], але вона складалася з людей, що пройшли або проходили власний аналіз і її метою було проявити соціальну установку індивіду. Ця група досі працює. Соціальна установка не задіюється в діалектичних стосунках між пацієнтом і лікарем, а тому, може залишатися в неадаптованому стані, як було з більшістю моїх пацієнтів. Цей недолік з’ясувався тільки коли група була сформована, і почалося взаємне стирання гострих кутів.

На мою думку, групова терапія годиться тільки для освіти соціальної людської істоти [на відміну від індивіда]. Спроби працювати в цьому напрямку відбуваються в Англії, особливо з тими, хто не пройшли аналіз, використовуючи психологічні теорії, які я впровадив.

Містер П. У. Мартін, Телбойс, Окстед, Сюррей могли б дати вам більше інформації. Я оцінюю ці спроби дуже високо. Однак, у світлі вищезазначених критичних зауважень про групову терапію, я не вважаю, що вона здатна замінити індивідуальний аналіз, тобто, діалектичний процес між двома індивідуумами та подальшу внутріпсихічну дискусію, діалог із несвідомим.

Оскільки єдиний носій життя і квінтесенція будь-якої спільноти-це індивід, з цього випливає, що він та його якості мають першорядне значення. Індивід мусить бути цілісним і мати первинну цінність, інакше ніщо не має значення, адже будь-яка кількість нулів не дає нічого, крім нуля.

Група низько розвинених людей не може бути краще кожного з них, вона так само не розвинена, як вони, а держава, що складається тільки з овець не може бути нічим іншим, ніж стадом овець, нехай навіть воно відомо пастухом зі злим собакою.

У наш час, коли на індивідуума звалено такий вантаж соціалізації, дуже потрібною стає особлива здатність до адаптації й тому створення психологічно орієнтованих груп безумовно важливіше, ніж коли б то не було.

Але у світлі горезвісної схильності людей спиратися на інших і чіплятися за різні «*ізми» замість того, щоби знайти опору й незалежність всередині себе, що є первинною вимогою, є небезпека, що індивідуум прирівняє групу до батька чи матері та залишиться таким же залежним, невпевненим та інфантильним, як і раніше.

Він може стати адаптованим соціально, але як же його індивідуальність, яка єдина надає сенс усьому соціальному устрою? Звичайно, якби суспільство складалося лише з цінних індивідуумів, адаптація коштувала б того, але в реальності воно складається переважно з простаків і моральних слабаків, а його рівень набагато нижче його кращих представників, через те, що маса, як така, душить всякі індивідуальні цінності. Коли сотня освічених голів збирається в одну групу, результатом є один великий бовдур.

Був такий жарт: які три організації мають найнижчий рівень моралі?

Відповідь: корпорація Standard Oil, католицька церква й нациська німецька армія.

Саме від християнської організації можна було очікувати високої моральності, але необхідність примирити різні неспокійні фракції всередині церкви, вимагає [від церковників] компромісів самого сумнівного роду. (Єзуїтська казуїстика і спотворення істини в інтересах Церкви!) Найгірші приклади цього — це нацизм і комунізм, де брехня стала головною основою держави.

[сучасні події дають нагоду нам додати й путінський рашизм — пер.]

Видатні чесноти рідкісні і є переважно індивідуальними досягненнями. Розумова й моральна лінь, боягузтво, фанатизм і несвідомість домінують всюди. За мною стоїть 50 років роботи першопрохідника і я можу розповісти цікаві історії з цього приводу. Безумовно, існує науковий і технологічний прогрес, але ніхто поки не чув, щоби люди в цілому стали більш розумними і вже точно не краще в моральному відношенні.

Індивіди можуть стати краще, тому що вони доступні для лікування. Але співтовариства, ради, групи тільки дають можливість індивіду себе обманювати і збивати зі шляху, нехай навіть тимчасово і для власного блага. Тому що в групі ми маємо справу просто з нетривалими і швидко згасаючими моральними наслідками навіювання. (Ось чому медики-психотерапевти, за малими винятками, давно припинили використовувати навіювання, як терапію.)

Гарного завжди важко досягти й чим більше воно коштує, тим воно краще. Соціально схвалювані результати теж мають свою ціну, зазвичай пізніше, але тоді вже з відсотками і відсотками на відсотки (погляньте на еру Муссоліні в Італії та її трагічний кінець).

Загалом, я прийшов до наступних висновків:

1. Групова терапія незамінна для навчання соціальної людської істоти.

2. Це не заміна індивідуального аналізу.

3. Дві форми психотерапії доповнюють один одного.

4. Небезпека групової терапії в тому, щоби застрягти на колективному рівні.

5. Небезпека індивідуального аналізу в запереченні соціальної адаптації.

Щиро ваш, К. Г. Юнг

У відповіді:

Іллінг висловив загальну згоду з твердженнями Юнга, але підкреслив цінність приналежності індивіда саме до конструктивної групі.

Гансу Іллінг, 10 лютого 1955 р

Дорогий доктор Іллінг

Я віддаю належне адаптації людини до суспільства. Але я стою за невідчужувані права індивіда, оскільки, він один носій життя і йому серйозно загрожує нинішній процес соціального зрівнювання. Навіть у найменшу групу він допусткається, тільки якщо більшість членів вважає за можливе його допустити. Він мусить погодитися з тим, що його будуть терпіти. Але проста терпимість — це не поліпшення, навпаки, вона заохочує сумнів у собі, до якого особливо схильний індивід, якому є що підтримувати. Я не проповідник «чудесного усамітнення» і з великими труднощами захищаю себе самого від нищівних вимог навколишніх людей і людських відносин. Без власних цінностей, навіть соціальні відносини втрачають значимість.

Щиро ваш, К. Г. Юнг

ПЕРЕКЛАД

ЮНГІАНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД