«PARTICIPATION MISTIQUE» МІСТИЧНА СПІВУЧАСТЬ. БАЗОВІ КОНЦЕПЦІЇ АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Концепція Participation Mystique, або містична співучасть, займає важливу й цікаву роль в системі аналітичної психології. Це термін, доволі розповсюджений у рамках юнгіанського світу, однак саме визначення терміну є дещо непрозорим і, можливо, незрозумілим. Іноді цей термін несе негативну конотацію серед юнгіанських кіл, а іноді використовується для опису досвіду переживання глибини та сили.
Юнгіанська концепція.
Юнг перейняв термін participation mystique [містичної співучасті] у французького філософа й антрополога Люсьєна Леві-Брюля, який використовував цей термін у серії своїх праць, опублікованих починаючи з 1910 1 року. Юнг поділяв ідеєю француза про те, що «архаїчні люди думають по-іншому»[у працях Юнга й наукових працях того часу використовується визначення примітиви — primitives, переклад «архаїчні люди», може вводити в оману, щодо хронології їх існування. Насправді, мається на увазі — люди, що жили чи досі живуть старовинним укладом життя й мають відповідну архаїчну психологію] порівняно із сучасними людьми і прийняв його ідеї про «первісну психіку», а також його поняття participation mystique (далі тільки український переклад терміну) та колективних репрезентацій [representations collectives].
Найбільш глибоке та докладне обговорення концепції «містичної співучасті» знаходимо в есе Юнга «Архаїчна людина»2. Це есе окреслює ідеї Юнга про психічну діяльність у представників архаїчних народів, а саме: що вони функціонують у «дологічному стані свідомості», що вони «були більш простішими й більше схожими на дітей», і «не психологічними», тобто такими, для яких психологічний досвід сприймався, як той, що виникає поза архаїчних людей об’єктивним шляхом. Ці висновки про первісне мислення лежать в основі юнгіанського розуміння «містичної співучасті», у тому сенсі, що досвід «містичної співучасті» грунтується на розмиванні психологічних меж та кордонів між індивідуумами, між індивідуумами та їх оточенням, а в певному випадку між окремими індивідуумами та зовнішніми об’єктами. Наприклад, якщо плем’я вважало, що дерево, було місцем, де жив певний дух-охоронець, який забезпечував захист їх поселення, Юнг тлумачить це, як форму «містичної співучасті». Аналогічним чином, у сучасному суспільстві поширеним є прояв «містичної співучасті» серед, наприклад, фанатів на великих спортивних змаганнях. Юнг визначив «містичну співучасть» наступним чином:
«Participation mystique — це термін, взятий у Леві-Брюля. Він означає своєрідне форму психологічного зв’язку з об’єктами й полягає в тому, що суб’єкт не може чітко відокремити себе від об’єкта, але пов’язаний із ним прямим зв’язком, який створює його часткову ідентичність. Ця ідентичність виникає з беззаперечної рівності суб’єкта та об’єкта. «Містична співучасть» — це залишок цього примітивного зв’язку».3
Юнг звертає увагу на декілька аспектів терміну «містичної співучасті»: розмивання субʼєктно-об’єктних меж, що призводить до беззаперечної (апріорної) єдності; що «містична співучасть» часто спостерігається в людей серед культур, які Юнг називає, як «примітивні» (архаїчні) і, також, що стан «містичної співучасті» спостерігається в ранньому дитинстві. Юнг також звертає увагу на наявність «містичної співучасті» в аналітичних переносах і, як несвідомий компонент «цивілізованого дорослого». Хоча те, як Юнг обговорює психологію первісної людини, може вразити сучасного читача, наприклад, через претензії етноцентричного переважання, він, насправді, використовує цей контраст, щоби привернути увагу до характеристик сучасного психологічного стану людини, який він вважав проблематичним. Зокрема, Юнг вважає, що сучасні індивіди стали настільки надмірно покладатися на раціональну думку, що ми опинилися відірваними від від рудиментарних чи філогенетичних шарів нашого психічного досвіду.
Розвиток розуміння «містичної співучасті».
Визначивши, як Юнг дійшов до прийняття терміну «містичної співучасті» й різні аспекти його розуміння, ми можемо вже звернутися до розгляду того, як розвивалася та використовувалася ця концепція в аналітичної психології.
Проєктивна ідентифікація та «містична співучасть»: Юнг зазначив, що проєкція та ідентифікація є двома первинними психологічними процесами, які активують «містичну співучасть». Низка аналітичних психологів підкреслюють подібність між концепціями «містичної співучасті» та пізнішою концепцією «проєктивної ідентифікації», уперше запропонованою Мелані Кляйн4, згідно з якою, частини власного Я та внутрішніх об’єктів, немовля розділяються та проєктуються на зовнішні об’єкти. У моделі Кляйн, об’єкт стає ідентифікованим за допомогою проєкції розщеплених частин власного Я та взаємодії з цими розщепленими об’єктами через ідентифікацію з ними, часто викликаючи ті самі аффектовані відчуття в одержувача спроєктованого елемента, що й у відокремленої частини.
У Юнга є численні згадки, де він посилається до «містичної співучасті», проєкції, емпатії і співчуття [feeling-into] у термінах, які виглядають дуже близькими до того, як набагато пізніше Мелані Кляїн описала концепції проєктивної ідентифікації. Юнг і пізніше Кляйн обоє концептуалізували аналітичну взаємодію, як ситуацію, у якій аналітик впливає на пацієнта, а пацієнт впливає на аналітика через скриті, але дуже потужні механізми, що дають змогу й по-новому зрозуміти характер їх взаємодії одного з одним, і полегшити трансформацію власного психологічного досвіду.
Перенесення та «містична співучасть».
Юнг бачив процес «містичної співучасті» тісно пов’язаним із процесом проєкції та з динамікою перенесення, що діють у рамках аналітичної взаємодії. Юнг чітко усвідомлював взаємний вплив у відносинах перенесення, він розумів ці впливи, значною мірою, грунтуючись на «містичній співучасті» в аналітичних стосунках. Ще на початку своєї кар’єри він визнав, що «це не тільки страждаючий, але й лікар, також, не тільки об’єкт, але й суб’єкт»5. Ця перспектива бачення розкривається найбільш повно в «Психології переносу» Юнга, у якій він часто звертається до образів алхімічної ванни, як метафори щодо взаємних несвідомих впливів у аналітичних стосунках. Цей взаємний несвідомий вплив добре ілюструється в діаграмі «Аналітичні стосунки» 6:
Схожі концепції в аналітичній психології та психоаналітичній теорії.
Існує декілька концептуальних розробок, які виникли з моменту, коли з’явилися оригінальні роботи про «містичну співучасть», особливо щодо розуміння цієї концепції в ситуації переносу. Наприклад, концепція унітарної реальності [unitary reality] Еріха Нойманна7, біперсонального поля [bipersonal field], розробленого Мадлен Баранджер та Віллі Баранджером8, теорія самісно-об’єктна теорія [selfobject theory], розроблена Хайнцем Кохутом9, теорія міжсуб’єктності [intersubjectivity], яка розроблялася низкою авторів, наприклад, Джорджем Атвудом та Робертом Столоровим10, інтерактивне поле11 й концепція мінливих станів12. Усі ці теоретичні концепції намагаються пояснити елементи психічного досвіду, паралельно з «містичною співучастю». Ці розробки ілюструють подібність із гіпотезою Юнга про взаємний вплив та базуються на досвіді «містичної співучасті», що підкреслює значущість моделі Юнга для аналітичної психології.
Висновок
Цей огляд мав дати уяву про концепцію «містичної співучасті», дослідити це питання з різних перспектив. У широкому сенсі, концепція про «містичну співучасть» пропонує механізм пояснення для широкого спектру міжсуб’єктивних явищ. Концепція найбільш корисна, коли використовується для опису класу інтерактивного міжособистісного досвіду. Зараз ми переживаємо часи значного розвитку психоаналізу та аналітичної психології, час взаємного впливу та «перехресного запліднення», у якому ми маємо можливість переглянути встановлені або прийняті теорії та поняття, засновані на кумулятивному клінічному досвіду, досягненнях в інших сферах та змінах у нашій культурі. Усе це в кінцевому підсумку впливає на те, як ми практикуємо, як аналітики та аналітичні терапевти.
Посилання:
1 Lucien Lévy-Bruhl, Les fonctions mentales dans les sociétés inférieures, translated (1926) from French as How Natives Think, London: G. Allen & Unwin, 1910.
2 C.G. Jung, «Archaic Man,» in The Collected Works, Vol.10 (Princeton, NJ: Princeton University Press, 1931).
3 C.G. Jung, Psychological Types, in The Collected Works, Vol. 6 (Princeton, NJ: Princeton University Press, 1971). 781.
4 Melanie Klein, ‘Notes on Some Schizoid Mechanisms,’ Inter, J. of Psycho-Analysis 27 (1946): 99–110.
5 C.G. Jung, «Problems of Modern Psychotherapy,» in The Collected Works, Vol. 16 (Princeton, NJ: Princeton University Press, 1929a), ¶173.
6 C.G. Jung, «The Psychology of the Transference,» in The Collected Works, Vol. 16 (Princeton, NJ: Princeton University Press, 1946), ¶422.
7 Erich Neumann, The Place of Creation (Princeton, NJ: Princeton University Press, 1989).
8 Madeline Baranger and Willy Baranger, «The Analytic Situation as a Dynamic Field,» Inter. J. of Psycho-Analysis 89 (2008): 795–826 [originally published 1961–1962].
9 Heinz Kohut, The Analysis of the Self (New York: International Universities Press, 1971).
10 George Atwood and Robert Stolorow, Structures of Subjectivity, 1984.
11 Murray Stein, ed., The Interactive Field in Analysis: Chiron Clinical Series (Wilmette, IL: Chiron, 1995).
12 Peter Giovacchini, «Fusion States, Collective Countertransference, and Mutual Dependence,» J. of the American Academy of Psychoanalytic Dynamic Psychiatry 23 (1995): 411–423.
Марк Вінборн (Mark Winborn)
Джерело: iaap.org
переклад ЮНГІАНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД
