СПОГАДИ Р. ДЖОНСОНА ПРО К.Г. ЮНГА

Пам’яті К. Г. Юнга. Роберт Джонсон.

Моя зустріч із доктором Юнгом? — Безумовно, одна з найважливіших подій у моєму житті!

Коли я вступив до Інституту С. Г. Юнг у Цюріху, на першому році навчання, в 1948 році, було близько тридцяти студентів, абсолютно різних за своєю природою, я був наймолодшим, мені було 27.

Я розпочав аналіз із доктором Іоландою Якобі, яка, мабуть, була найгіршим можливим вибором для такого сором’язливого, недосвідченого, молодого чоловіка, як я, людини з базовою функцією особистості — інтровертне почуття.

На нашій першій зустрічі доктор Якобі постійно ходила по кабінету зі сторони в сторону. Вона виправдовувала це, кажучи, що вона була екстровертною угоркою й що такою була її манера роботи.

Її сусід, підлогою нижче, подав на неї до суду за постійний шум від її кроків і суддя постановив, що, хоч ця звичка й була її природною манерою, з якою вона народилася, але вона мусила дотримуватися тиші з десятої години вечора до восьмої ранку.

Я був вражений швейцарською справедливістю, але я мусив зрозуміти, що надії на успіх мого аналізу не пов’язані з цим доктором.

Одного разу, після початку аналізу з доктором Якобі, я приніс їй один із важливих, ключових для мене, архетипових снів, які періодично зʼявлялися в моєму житті.

Доктор Якобі підійшла до мене дуже швидко й оголосила, що я не повинен вигадувати такі сни! Я був молодим чоловіком, а сон, який я приніс, був сновидінням літньої людини.

Я не повинен вигадувати сни, як це!!!

Навіть із моєю наївністю я зрозумів, що це було неадекватним тлумаченням сну і я потребував більшої допомоги, ніж доктор Якобі здатна була мені дати.

Тому я залишив аналіз, рішуче й нетактовно. Я попросив про сеанс із пані Еммою Юнг, яка читала лекції в Інституті Юнга і яка поводилася зі мною делікатно, як із достойним гідності інтровертом.

Вона погодилася зустрітися наступного дня і я пішов у Кюснахт, щоби розповісти їй мій важливий сон, який усе ще нависав наді мною.

Я відчував, що це був дуже хороший сон, але також важкий для інтерпретації, через трансперсональний характер і дуже велику складність.

Пані Юнг слухала мій сон, дуже мало говорила, але це було повністю по-іншому, ніж обговорення сну з доктором Якобі.

Здається, що пані Юнг обговорила мій сон із доктором Юнгом у вечорі, бо наступного дня доктор Карл Юнг зателефонував у школу і сказав мені: «Будь ласка, зайдіть до мене, я би хотів поговорити з вами».

Через два дні я знову був у Кюснахті, де мене біля дверей зустріли дві собаки, що сиділи на вході біля дому доктора Юнга.

Я чув, що він розпорядився, щоби дві його собаки зустрічали нових пацієнтів, бо собаки більш чутливі до потенційних психотиків, ніж будь-яка спостерігаюча людина.

Я відчув, що я, ніби, здолав Цербера на моєму шляху до Внутрішнього Світу й коли доктор Юнг прийшов, собаки вже лежали на спині, насолоджуючись моїми ласками.

Доктор Юнг провів мене до саду, почавши довгу розповідь про сенс мого сну й що сон розповідав про те, що для мене означає мати такий контакт із глибинними частинами колективного несвідомого, як я маю жити, чого можу очікувати від мого життя, що я не мушу намагатися вдіяти, чому я міг довіряти, а що не належало до мого життя.

Зустріч тривала майже три години й, було зрозуміло, що я повинен був слухати й не переривати. Це було, дійсно, справжнє консультування без жодних настанов.

Доктор Юнг порадив мені проводити більшу частину свого часу наодинці, мати окрему кімната в будинку, яка буде використовуватися виключно для внутрішньої роботи, ніколи не приєднуватися до будь-якої організації або колективу.

Він зазначив, що, хоча насправді, я й був ще молодим, мій сон був сновидінням другої половини життя, але він мусив бути прожитим мною незалежно від мого віку.

Коли такий сон приходить, до нього треба ставитися із повагою, незалежно від того, чи зручні зараз обставини, чи ні. Доктор Юнг сказав мені, що несвідоме захистить мене, дасть мені все, що мені потрібно для мого життя й що мій єдиний обовʼязок робити мою Внутрішню Роботу. Усе інше буде виходити з цього.

Він також сказав, що не менш важливо, що я зроблю в зовнішньому житті, оскільки одне з моїх завдань полягає в тому, щоби сприяти еволюції колективного несвідомого.

Сон ґрунтувався на сюжеті, де загальна форма складалася з трьох елементів, які були диференційовані, а от четверта, була менш розвинена. Юнг, на той час, детально, розробляв цю проблему додавання четвертого елементу до існуючої трьох розвинутих та наслідки цього розвитку.

У той час він тріумфував стосовно майбутнього проголошення Римською церквою догмату про вознесіння Діви Марії на небеса й говорив про це, як про приклад додавання четвертого елемента, до вже встановлених трьох.

Під час нашої розмови, я зауважив кілька речей, щодо Юнга: він часто усміхався, його доброту — запросити невідомого молодого чоловіка до себе, тільки через його важливий сон і головне, його підтримка мене в питаннях типології.

Моїм головним спостереженням було те, що передо мною стояла людина, точно така ж сама, як і я!

Хід його думок, тайминг, гумор були повністю паралельні з моїми власними. Як чудово знайти когось, такого подібного до себе самого, хто старше від мене на два покоління, але говорить на моїй «мові».

Доктор Юнг не тільки говорив зі мною англійською мовою, але він також добре говорив з інтровертним почуттям, мого психологічного типу. Тільки пізніше, коли я був разом із ним у групах, серед інших людей, я дізнався, що він зовсім відрізнявся від мого психологічного типу й що, його дар мені був у тому, щоб [під час спілкування] залишити його власну природну типологію й задіяти властиву для мене.

Я був так глибоко вражений цим, що вирішив дослідити це мистецтво разом з іншими, на стільки, на скільки був здатний.

Я продовжував працювати, як із доктором Юнгом (короткі зустрічі на його запрошення) та місіс Юнг. Пані Юнг була дуже інтровертною, відчуваючою людиною, як я дізнався вже набагато пізніше, мала інтровертний відчуваючий психологічний тип.

Я боюся, що я дещо ускладнив її життя, з моєю чуттєво-інтуїтивною екстравагантністю, але вона також зробила мені цінний подарунок, коли в спілкуванні, поводила себе відповідно до моєї типології, а не до своєї власної.

~ К. Г. Юнг, Емма Юнг і Тоні Вульф — Колекція спогадів (Collection of Remembrances), ст. 36–39.

Переклад ЮНГІАНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД