КОМПЛЕКСИ Й АКТИВНА УЯВА

Верена Каст, Швейцарія

Вступ

Для мене активна уява означає зосередитися на фантазіях, дозволити їм текти і спостерігати за тим, що відбувається.

Наприклад, у своїй уяві: я «бачу» птаха — я йду за цією птицею. Вона веде мене в місце з особливим ландшафтом, який я можу ретельно описати. Птах і навколишній пейзаж викликають особливу емоцію — у мене є вибір: я можу зустріти когось у цьому пейзажі, або я просто пасивно перебуваю там, спостерігаю за польотом птаха…

Сам Юнг сформулював поняття активної уяви, у його широкому сенсі, набагато ширшому, ніж його розуміють сьогодні, а саме: «діалектична взаємодія між свідомістю й несвідомим». [a dialectical interaction between consciousness and the unconscious]

Поняттям активної уяви Юнг охоплює, насамперед, процес формування символу, а точніше — візуалізацію символу. Або, якщо продовжити процес формування далі, ілюструючи символ у картинах, малюнках або в скульптурі. Представлення внутрішньої ситуації в танці, Юнг також, розглядав, як форму активної уяви. Важливо мати на увазі цю ширину ідеї Юнга про активну уяву, навіть, якщо з часом активною уявою стали називати, лише розвиток образу у фантазії в ситуації неспання та активну діалектичну взаємодію з ним.

Юнг уперше виказав ідею активної уяви в 1916 році у своєму есе «Трансцендентна функція» (CW 8, §131–93). У цьому есе він описує формування символів. Він не використовує вислів активна уява, а працює над питанням здатності людини зосереджуватися на своїх фантазіях і формувати їх. Особливо важливим для нього було усунення критичної уважності (critical attentiveness). Ці внутрішні образи або внутрішні діалоги потрібно очікувати, сприймати і виражати словами чи картинами, або, навіть через усе своє тіло — це був його основний акцент.

Більш докладно про активну уяву Юнг розповів у вступі до «Таємниці золотої квітки» Річарда Вільгельма (CW 13, §18–20, 24). 

У цих зауваженнях він насамперед говорив про психічну здатність дозволяти потоку внутрішніх образів безперешкодно відбуватися, як передумову для роботи з фантазіями. Психічна здатність давати змогу образам відбуватися схожа з потоком внутрішніх уявлень. Це нелегко, тому що тривоги можуть блокувати цей потік образів. Внутрішній критичний голос, на думку Юнга, необхідно усунути. Однак, я вважаю, що критичний голос, також можна відображати у візуалізаціях та інших формах уяви й потім уже працювати і з ним теж.

У листі 1947 року Юнг коротко описує те, що він розуміє під активною уявою:

Справа в тому, що ви починаєте з будь-якого образу… Споглядайте його й уважно спостерігайте, як картина починає розгортатися або змінюватися. Не намагайтеся перетворити це на щось, просто нічого не робіть, але спостерігайте за спонтанними змінами. Будь-яка ментальна картина, яку ви споглядаєте таким чином, рано чи пізно зміниться через спонтанну асоціацію, яка спричинить незначну зміну картини. Ви мусите обережно уникати нетерплячих стрибків з одного предмета на інший. Міцно тримайтеся за один образ, який ви обрали, і дочекайтеся, поки він зміниться сам собою. Зверніть увагу на всі ці зміни і врешті-решт увійдіть у образ самі, і, якщо це взагалі фігура, яка може говорити, то скажіть те, що ви маєте сказати цій фігурі й послухайте, що він, вона (або воно) має сказати [у відповідь].

Отже, ви можете не тільки проаналізувати своє несвідоме, але й надати своєму несвідомому можливість проаналізувати себе, і, у такий спосіб, ви поступово створюєте єдність свідомого й несвідомого, без якого взагалі не існує індивідуації.

(Лист до пані О., 2 травня 1947 р. Листи т. ІІ)

У цьому описі активної уяви чітко виражено, що важливе спостереження за внутрішнім образом, а також, якщо це можливо, діалог із внутрішніми фігурами. Ми також бачимо, що модель формування символів, як її описував Юнг, можна пережити під час активної уяви: те несвідоме, що може бути сприйняте, має бути оглянуте і прийняте в його діалозі з Его-свідомістю. Наче у відображенні дзеркала свідомий розум і несвідоме можуть бути змінені один одним, що може виражатися в змінених символах, або у формуванні нових символів. Ці символи є вказівниками в процесі індивідуації, процесі дозрівання та трансформації, у якому через діалог між несвідомим і свідомістю людина стає на шлях того, щоби стати тим, ким вона є насправді, але так ніколи й не була. Техніка процесу індивідуації й техніка активної уяви, урешті-решт, однакові, відповідно до розуміння Юнгом процесу формування символів.

Про уяву [imagination] Юнг дав нам таке дуже важливе визначення:

Уява — це репродуктивна або творча діяльність розуму взагалі. Це не особлива здібність, оскільки вона може діяти в усіх основних формах психічної діяльності… Фантазія, як уявна діяльність є просто безпосереднім вираженням психічного життя або психічної енергії, яка не може з’явитися у свідомості, окрім, як у формі образів або змістів.

(CW 6, §722)

Юнг і комплекси

Існує пряма відповідність між розумінням комплексів і нашою уявою:

Комплекс утворює мініатюрну автономну психіку, яка розвиває своєрідне, власне фантастазійне життя. Те, що ми називаємо фантазією, є просто спонтанною психічною діяльністю. Уві сні фантазія набуває форми сновидінь. Але й наяву ми продовжуємо мріяти за порогом свідомості під впливом пригнічених чи інших несвідомих комплексів.

(CW 16, §125)

Уже в 1916 році Юнг вказав на емоційно насичений зміст, як вихідну точку для уяви (у формі фантазії або серії образів) і, як відправну точку для формування символів. Комплекси розглядаються, як центри енергії, згруповані навколо сильного внутрішнього емоційного ядра й активуються щоразу, коли індивід має болісне зіткнення із зовнішньою вимогою або подією в його оточенні, подією що переповнює [overwhelms] його. Кожен схожий досвід або схожа емоція, ідентифікується й розуміється в термінах комплексу, ми реагуємо в рамках структури [самого] комплексу й тому підкріплюємо його (CW 3, §77–196). Комплекси показують вразливі частини психіки, але, як енергетичні центри, вони мають певну активність, виражену в притаманній комплексу емоції, що створює наше психічне життя.

Комплекси заважають індивіду розвиватися в тих сферах, де ці самі основні комплекси констелюються, але в комплексах також є зародки нових життєвих можливостей (CW 8, §63). Ці творчі зародки можна знайти, якщо прийняти комплекси й дозволити їм проявитися у фантазіях. У кожного є комплекси. Комплекси — це життєві проблеми, але вони також виражають центральні теми нашого життя. Саме вони визначають нашу психічну схильність. Символи та символічні зображення, пов’язані з відповідними емоціями, є, як виразами деструктивних проявів комплексів, так і місцями, де комплекси працюють на нас. «Комплекси — це актори наших мрій [dreams]» (CW8, §202).

Клінічна ілюстрація

Інструкція: необхідно зосередитися на домінуючій емоції й дочекатися образу, який відображає ту психічну ситуацію, яка спричинила цю відповідну емоцію.

26-річний чоловік каже, що сповнений гніву. Він не бачить зовнішньої причини цього, але відчуває, що міг би розбити весь світ на шматки.

Я прошу його зосередитися на своїй люті, згадуючи, що, можливо, з цієї концентрації може виникнути внутрішній образ.

«Я в будівлі, мабуть, вона більше схожа саме на хижу, а з усіх боків люди підходять і нападають на будівлю. Я захищаюся, але це дарма, нападників забагато. Це, як потрапити в кримінальний трилер. Я поставив комод перед дверима, щоби вони не зайшли, але вони лізуть через вікна. Я виштовхую їх назад, але в мене закінчується енергія. А тепер мене охоплює страх: що ж вони зі мною будуть робити?»

У нас тут не тільки величезна лють, людина з його переживанням гніву тепер має картину своєї ситуації, яка пояснює, чому він такий злий. Він відчуває загрозу з усіх боків, страждає від глибокої тривоги, яку героїчно захищає своєю люттю. Активна уява допомогла йому зрозуміти свою тривогу: до того часу він був переконаний, що майже ніколи нічого не боявся. Звісно, значення цих нападів на будівлю ще потрібно визначити. Те, що має вторгнутися, зазвичай було заблоковано на занадто довгий час і хоче стати частиною його життя у своїй хижі. Гнів і занепокоєння можна побачити в цьому посланні від прояву комплексу [complex-episode] (саме цей переклад здається більш зрозумілим, хоча професійний жаргон передбачає й «комплекс-епізод»).

Комплекс, як переживання стосунків

Комплекси проявляються [констелюються] щоразу, коли індивід має болісне зіткнення із зовнішньою вимогою або подією в його середовищі, події, яка його перевантажує й переповнює. Доволі часто це проявляється у важкому досвіді власних стосунків. У повсякденному житті ці сильні переживання виникають у зв’язку з тим, що в стосунках ви переживаєте схожі [повторювані] складності або, якщо комплекс дуже сильно афектований, ви маєте тенденцію, часто розуміти свої переживання в тих сенсах, які продиктовані цим проявленим комплексом [не вашим Его]. Аналогічна картина відбувається в аналітичних стосунках. У повсякденному житті ці переживання тривожні (я весь час відчуваю одне й те ж відторгнення; світ мені загрожує). У терапевтичних стосунках ми вітаємо прояви комплексу: у стосунках з’являється важлива проблема, тепер над нею можна працювати і врешті-решт щось змінити.

Прояви комплексу — це життєві історії важких дисфункціональних епізодів стосунків, вони часто проявляються в нашій свідомості схожим чином, зокрема, в образах дитини та осіб, які нападають на неї. Такі образи пов’язані зі специфічними емоціями, які відчуваються в цих важких ситуаціях стосунків. Вони пов’язані з досвідом стосунків, який траплявся неодноразово і вони інтерналізуються епізодичною пам’яттю [episodic memory]. Це означає, що весь прояв комплексу (дитина та агресор) інтерналізується й може перебувати активним. Зазвичай ми самі можемо розповісти про нього. Незважаючи на те, що часто відбувається ототожнення з дитячою частиною комплексу й людина з комплексом переконана, що «всі» інші люди нападають на неї так, як це робили атакуючі фігури під час формування комплексу, це може бути не завжди так. Іноді ми також можемо ототожнитися з нападником, проявляючи це через те, як саме ми ставимося до інших людей.

Подальше обговорення активної уяви

У листі 1950 року Юнг дуже чітко говорив про цю техніку (13 липня 1950 року):

Ви маємо самі вступити у фантазію і змусити фігури дати вам відповідь. Тільки так несвідоме інтегрується зі свідомістю за допомогою діалектичної процедури, діалогу між вами та несвідомими фігурами. Усе, що відбувається в уяві, має статися з вами. Ви не маєте дозволяти, щоби вас представляла [якась] фантазійна фігура. Ви мусите захищати Его й дозволяти йому змінюватися лише тільки несвідомим. Водночас, як несвідоме має бути сприйнято з повним визнанням, не можна допускати придушення та асиміляції Его [несвідомим].

Наполягання Юнга на необхідності проводити відмінність між Его й несвідомими фігурами може мати зв’язок із його власним досвідом в активній уяві. Здається, що він легко ототожнювався з цими внутрішніми фігурами і відчував це, як проблему. У «Червоній книзі» (2009) він описав важливий розвиток у своїх процесах активної уяви: «Мабуть, більшу частину того, що я написав у попередній частині цієї книги, дав мені ΦΙΛΗΜΩΝ. Тому я був, немов одурманений [intoxicated]. Але тепер я зрозумів, що ΦΙΛΗΜΩΝ приймав форму, відміну від мене».

Це зауваження стосується диференціації Его-свідомості Юнга і фігури мудрого старого, як внутрішньої фігури. Не сам Юнг мудрий у цих уявах, але він має доступ до фігури мудрого старого. Занепокоєння, щодо занадто сильного ототожнення з цими внутрішніми фігурами можна знайти у всіх зауваженнях на тему активної уяви у Юнга. Цей ризик надання занадто великої влади комплексу Его, влади, яка йому не належить, а це означає, що, за таких обставин, Его втрачає зв’язок із реальністю.

Тим не менш, якою б важливою не була диференціація між Его й несвідомим, у цьому можна побачити певний процес: емоційно заряджені та чужорідні фігури в уяві відчуваються спочатку в дисоціації, потім в ідентифікації й поступово встановлюються відносини, які стають дуже важливими.

Головною і свідомою турботою Юнга було вступити в контакт із роз’єднаними частинами психіки за допомогою техніки активної уяви. Численні уяви самого Юнга, які зображені в Червоній книзі, в основному є спробами вбудувати численні внутрішні фігури в уяву й надати свідомий доступ до їх енергії, емоційності та їх змісту. Це означає, що дисоціації та комплекси відщеплення можуть бути пов’язані символічним способом, особливо через активну уяву. На більш фундаментальному рівні: людський злам можна вилікувати за допомогою роботи із символами. На мою думку, це має велике значення для юнгіанської психології сьогодні. Необхідною умовою припинення дисоціацій є спостереження і відмова від ідентифікації з відщепленими частинами, а потім вступ у відносини з ними.

Практичні міркування: від прояву комплексу до активної уяви

Внутрішні діалоги не обов’язково кваліфікуються, як активна уява. Частіше вони є вираженням прояву комплексів, дуже схожих на беззмістовні монологи. Якщо подібні уяви повторюються й повторюються, переважно без жодних змін, бо занадто велика тривога заважає потоку образів, то нових символів і нових можливостей поведінки не виявляється. Навпаки, дисоціації зберігаються, а старі моделі поведінки увічнюються та закріплюються. Також можна помітити, що в компенсацію негативному проявленому комплексу в уявах з’являються дещо комфортніші і приємніші внутрішні фігури. Це може бути певним заспокійливим і важливим на певний час, але якщо нічого не змінюється, це також стагнація.

Клінічна демонстрація

Жінка вийшла заміж незадовго до випускних іспитів і не склала їх. Дуже скоро стала мамою й домогосподаркою. Зараз, у 46, вона має запит на терапію й питає себе, що може бути метою її життя.

Вона знову повторювала мені те, що говорила неодноразово: «Щось у мені знову і знову говорить, що я зробила все абсолютно неправильно у своєму житті: я вийшла заміж за не того чоловіка, у невідповідний момент свого життя й обрала неправильний стиль життя».

Я попросила її більш чітко уявити собі це «щось у мені». Її активна уява була така:

Я бачу суддю в чорній мантії з лисиною (як у мого діда), в окулярах, схожих до тих, що є в мого дядька, з гострим обличчям, як завжди [буває] у садистів. Він вищий за мене і стоїть наді мною. Я повністю в його милості. Він повторює мені якісь банальні фрази. Я відчуваю сором, я вся зжимаюся від сорому. Я мала би все це [у собі] побачити сама. Я вибачаюсь і хочу виправити себе.

Я перебиваю її зауваженням: «Це не працює». Я прошу її заглибитися в образи й розслабитися. Вона так робить і почувається трохи краще. Суддя, як внутрішня фігура, що складається з різних аспектів авторитетів, яких вона зустрічала у своєму житті, виносить своє судження, а аналізанд сповнений сорому й хоче все виправити. Її намір не матиме успіху. Ось чому я втрутилася, сказавши, що її бажання ілюзорне. Їй незрозуміло, яку конкретну ситуацію вона хоче змінити і в якому напрямку. Вона має волю до вдосконалення та виправлення, але, перебуваючи абсолютно абстрактною [занадто раціональною й буквальною], це не допомагає. Для виправлення потрібні невеликі, але конкретні кроки.

Розмовляючи про її уяву, ми намагаємося з’ясувати, чи все виглядає так, як демонструє суддя? Ми виявили, що він використовує такі слова, як «завжди» і «все не так». Ми можемо поставитися до цього скептично, тому що «завжди» ніколи не буває, а робити «все не так» весь час — справді важко. Також обговорюється питання, чому цей суддя бере на себе право оцінювати її життя, а також питання про її аргументи щодо життя, яке вона вела, бо якби не було цих аргументів, вона б змінила його багато років тому. З’ясовуємо, чому вона надає такого значення цьому судді, навіть більше — ставлячи його вище за себе й чому вважає себе поруч із ним неважливою. Як це здебільшого буває у зв’язку зі проявами комплексу — нападуючі фігури є узагальненнями кількох людей, у цьому випадку осіб, яких вона переживала, як відчуття засудження та ганьби щодо себе.

Після цього роздуму я пропоную спробувати іншу уяву, у якій вона намагається бути більш активною. Пропоную звернутися до його невдоволення. Бути таким докірливим означає невдоволення. Усунення відчуття невдоволення, може бути набагато кориснішим, ніж ідентифікація з жертвою та переживання сорому.

Аналізанд (A) до судді (С)

А: Ви мною незадоволені.

С: Ти все робиш неправильно: завжди, неправильні рішення, неправильний вибір, ти завжди помиляєшся.

(Пояснення: в уяві суддя використовує форму звернення «ти» — нім. «du», а не «Sie» — «Ви»).

A: Чому ви не використовуєте «Ви» [Sie]?

С: Я завжди так робив, ти теж можеш казати «ти» [du] мені.

А: Ні, я не хочу. Я хочу, щоби ви казали до мене «Ви» [Sie].

С: Як вам більше подобається, але це ніяк не змінює того факту, що ви невдаха.

А: Вас це так турбує?

С: Особливо. Я мав на тебе такі великі сподівання. Звичайно, ви всього лише жінка, але все-таки щось могло б бути можливим, з огляду на ваш інтелект. Це була величезна лінь.

А: Це була не лінь, це була пристрасть.

С: Це була лінь, тривоги і, можливо, якась пристрасть. Ви могли б жити в із пристрастю й одночасно складати іспити.

А: Я теж бачу це сьогодні.

С: А яке виправдання сьогодні?

А: Завжди тривога, а не насамперед лінь. Я ніколи не виправдовувала твоїх очікувань.

С: Ти навчишся терпіти це.

Схожим чином діалог триває тижнями. Внутрішній суддя стає точнішим, більш зрозумілим. Він звертається до деяких аспектів, які аналізант, може змінити, якщо вона цього захоче. Для неї стає все більш зрозумілим, що вона не хоче підкорятися судді за багатьма пунктами й що вона може нести відповідальність за ці рішення. У відзеркаленні судді вона усвідомлює, що принижує жінок, зокрема й себе. Вона шокована цим.

Нарешті, відокремлення від комплексу деструктивної влади стало можливим. Завдяки активній роботі з цим комплексом вона дедалі сильніше відчувала, що більше не є його жертвою, хоча час від часу вона відчувала себе безпорадною. Суддя з комплексу став менш деструктивним, а це означало, що аналізант усе більше втрачав свою саморуйнівність.

Дуже близька до свідомого рівня [далека від зв’язку з несвідомим] аналізант, усе ж проробила в діалозі у своїй уяві важливий для себе комплекс. Аналізант здобула нові ідеї, змінився й суддя. У її внутрішній картині він мав більш дружні риси, його обличчя стало більш наповненим і у своїй промові він час від часу зізнавався, що в деяких ситуаціях не має певної думки. Конфлікт про «du» і «Sie» згас, коли аналізанд почала говорити про екзистенційно важливі переживання. Тим не менш, можна було дозволити «du». Вона створила початкову дистанцію від цієї внутрішньої фігури і вперше в уяві свідомо повстала.

Навіть ця активна уява, така близька до свідомості й повсякденного мовлення, дає нам змогу вступити в діалог із несвідомим, у діалог, завдяки якому свідомість і несвідоме можуть змінюватися. Діалог, проілюстрований вище, замінив попередні садомазохістські стосунки, які показали себе на прикладі судді, який вирішував за власне Его жінки.

Несвідоме може бути таким приголомшливим лише в тому випадку, якщо Его не має нічого що протиставити йому, тобто якщо Его структуроване в особистості настільки слабо, що воно не може бути достатньо активним в уяві.

Саме тут ми стикаємося з межами методу активної уяви, який дотримується принципу творчого процесу. Цей метод вимагає добре структурованого Его, як партнера по діалогу з несвідомим. Ми не можемо очікувати добре структурованого Его від кожної людини в кожній життєвій ситуації. Це причина, чому я розробила способи використання різних видів уяви, особливо тих, де аналітик може посилити Его-функцію аналізанда в процесі уяви. У процесі навчання аналізант може перехопити корисні ідеї аналітика, стати більш сміливим в уяві та мати можливість вести діалог із внутрішніми фігурами. Структура Его може покращитися й уяви можуть стати можливими без керівництва аналітика. Це допомагає відокремити комплекс Его від батьківських комплексів та від проявів батьківських комплексів і допомагає розрізняти Его та не-Его. Це може здатися парадоксальним: аналітик надає аналізанду функцію свого Его через асоціацію й це допомагає аналізованому здобути кращу Его-структуру, а разом із цим і здатність працювати з активною уявою.

Активна уява у клінічній практиці

Загалом, активна уява має справу з емоційно важливими образами зі снів або із сильними емоціями, на яких зосереджено тривожний афект. Мета полягає в тому, щоби дізнатися більше, дізнатися, які проблеми або які можливості розвитку ховаються за емоційною проблемою. Але інструкції також можуть допомогти, особливо в досить тривожних людей.

Можлива інструкція для уяви:

• Виберіть пейзаж із водою. Хтось підходить до вас. Зверніть увагу на цю фігуру і, якщо хочете, зконтактуйте з цією фігурою.
• Чи має фігура що вам розповісти? Чи вона чи він демонструє щось тим, як саме вона поводиться та/або діють, або коли щось говорять вам?
• Реагуйте так само, як реагуєте на звичайну зустріч і подивіться, що станеться.

Клінічна демонстрація:

35-річна жінка потрапила на аналіз, оскільки в різних ситуаціях відчувала неабиякий тривожний стан і зневіру. Вона часто працювала з уявою. Серед проявів її комплексу є такий, який дуже схожий до «жінки з внутрішнім суддею», але не такий деструктивний.

Під час терапевтичного сеансу, приблизно за рік після початку аналізу, вона поскаржилася, що почувається дуже неспокійно, але не може знайти для цього причину. Я дала їй наведені вище вказівки й попросила зосередитися на своєму занепокоєні.

Її уява:

«Я бачу джерело, я в гористій місцевості на альпійській височині й там ростуть дерева. Тут на природному джерелі розташована криниця. Біля джерела стоїть великий камінь і на ньому сидить старий, дуже старий чоловік із великою білою бородою. У нього надто серйозний вираз обличчя. Він дивиться на мене серйозно, наче хоче щось запитати.

Я підходжу до нього і відчуваю, що мені стає соромно. Я хочу дізнатися, чому мені соромно. Я не можу отримати нормального розуміння чи відповіді, багато дурниць спадає мені на думку. Старий дивиться, ніби запитуючи, і, як завжди, коли хтось так само дивиться на мене, мені стає соромно. Я повільно підходжу до нього й сідаю по той бік джерела. Він і далі так само дивиться на мене. Я кажу: «Якщо ти дивишся на мене таким чином, мене мучить совість і я думаю, що я зробила щось не так».

Старий киває. Він бурмоче: «Це правильно. Щось завжди йде не так. Ти маєш бути, як вода з джерела: постійно тече, постійно тече…». Я сприймаю це, як уявлення про те, що я могла зробити неправильно. Старий продовжує бурмотіти: «Постійно тече, постійно тече…»

Я перестаю думати про те, що зробила не так, я розслабляюся, я усвідомлюю, що навколо мене весна і я відчуваю тиху та затишну атмосферу. Дивлюсь на старого. Він помітно зосереджений на воді, що тече.

Раптом, я бачу біля джерела іншого чоловіка: набагато молодшого, такого нахабного хлопця в темному одязі з безрукавкою чи жилеткою. Він дивиться на мене якось іронічно.

Я впадаю в лють.

Він каже: «Так, так, завжди давати можливість текти, покладати все на течію, просто так іти, пропускаючи життя, сидіти біля джерела, сидіти до кінця світу — просто дозволити собі текти, ні за що не відповідати». Він каже це з надзвичайно зневажливим виразом обличчя.

«Звідки ти береш настрій кидати бруд на мій досвід весни?»

«Я не кидав бруду в джерело».

«Але ти знущався з мене».

«Якщо знущання торкається вас, це ваша проблема».

Я відчуваю, що він має рацію, але я маю змусити його мовчати. Я така зла, але не знаю, як змусити його мовчати. Я хочу його схопити та потрясти, але він набагато вищий і сильніший за мене. Якщо я починаю гніваюся, то мені на думку спадає лише насильство, але він сильніший за мене. Я не можу змусити його замовкнути. У мене також немає каменя, щоби кинути в нього.

Він знову зневажливо дивиться на мене.

Я дивлюся на старого, шукаючи допомоги: «він мусить мені допомогти». Але він просто зосереджено дивиться на джерельну воду, на те місце, де вода виходить із землі.

Я вирішую зробити те ж саме. Я відчуваю, як гнів згасає. Я змушую себе не дивитися на цього зневажливого хлопця. Я зосереджуюся на воді, що тече.

Минає багато часу і я дивлюся на спокійне обличчя старого. Пихатий хлопець пішов.

Я йду, знаючи, що старий доглядатиме криницю — я можу повернутися, коли захочу. Я щаслива, біжу в місто.»

Під час і після уяви аналізанда дуже вразив цей старий чоловік, його здатність зосереджуватися та його присутність. Вона була щаслива, що їй вдалося зосередитися на текучій воді, «на головному», як вона сказала.

Для неї цей образ також став визначальним у повсякденному житті: якщо їй було соромно через те, що вона зробила щось не так (або вона припускала, що зробила щось не так), вона могла викликати цей образ і медитувати над ним і віддалятися від ганебних почуттів.

В уяві був не тільки цей важливий, напружений і тихий образ, їй також заважав зарозумілий чоловік. Він відобразив ту її частину, яка готова бути активнішою, брати на себе більше відповідальності. Але в уяві він діяв лише критично. Його аргументи можуть бути важливими: жінка не в тому віці, щоби відвернутися від світу. Але він висміював переживання, які були для неї важливими, у сенсі прояву комплексу він нахабно обернувся проти аналізанда. Вона хотіла розібратися з ним, але насильство було не найкращим способом. Правильним способом було зосередження на воді, що піднімається з землі. Цей символ потоку енергії від темряви землі до світла допоміг їй відчути себе, свій центр. Саме старий показав їй, що робити. Образ торкнувся відчуття джерела, думки про те, що вода з цього джерела невичерпна. Це викликало в неї довіру, що життя тече, усе минає і з’являються нові можливості.

Завдяки цьому досвіду вона змогла попрацювати над складним епізодом зарозумілої людини, особливо її ототожнення з ним, ганьби інших людей, власної зарозумілості.

Наприкінці уяви вона побігла в місто, щоби бути з іншими людьми, для неї місто — це місце роботи.

Завершальні зауваження

Активна уява дуже часто визначається Юнгом, як метод, що допомагає впоратися з дратівливими афектами; емоції повинні ставати все більш і більш визначеними, чимось уявним, що можна сформулювати, обміркувати та зрозуміти (CW 8, §167).

Велике значення для роботи з образами сну має саме техніка уяви. Через обробку уявою підкреслюється кінцевий аспект символів і символічних процесів сновидіння, визначається аспект очікування нових ідей. І це загалом справедливо для уяви: матеріал, особливо коли він передається у видиму форму, показує процеси, що виникають, вказуючи на майбутній розвиток або, зображуючи перешкоди для розвитку.

Якщо уява є різновидом медитації і використовується регулярно, ми пропонуємо нашій психіці можливість розгортатися. Завдяки активні уяві можна побачити наші прірви, ми дізнаємося, де саме ми, насправді, у небезпеці, де в небезпеці наше Его, але також, які внутрішні фігури є корисними та захоплюючими. А іноді ми просто працюємо над нашим комплексом. Активна уява створює розуміння, що внутрішній світ можна формувати і змінювати.

У кількох місцях Юнг визначив активну уяву, як метод, що стає актуальним наприкінці аналізу, як можливість для аналізанда стати менш залежним від аналітика: тепер це не аналітик, що аналізує несвідоме, зараз це робить сам аналізанд, за допомогою активної уяви.

Те, що Юнг пов’язав цей метод із закінченням аналізу, може бути однією з причин, чому його вважають таким складним. Юнг і деякі з його послідовників (наприклад, фон Франц) просили аналізантів зайнятися активною уявою вдома, записувати уяву і приносити нотатки на аналітичний сеанс. Аналітик читав нотатки — і не давав жодних коментарів, щоби не заважати процесу. Ця практика може бути корисною на дуже просунутій стадії і вона також використовується без аналітика самими аналізандами. Я сама вважаю, що в аналітичній обстановці (під час сесії) добре практикувати уяву, а особливо активну уяву. При необхідності, аналітик може взяти на себе роль Его — моделі, що, частіше, допомагає обміркувати складну ситуацію в уяві. Записані активні уяви значно втрачають свою жвавість. Активну уяву в рамках аналітичного процесу можна переживати, як вражаючий і творчий процес, який розвивається між аналітиком і аналізантом та, який може надати аналітичним відносинам певну глибину, оскільки завдяки роботі над образами уяви символи у їхній власній психіці оживлюються з обох боків.

Активна уява потребує практики в уяві загалом. Завдяки практиці вона не втрачає свого аспекту свободи та автономії. Навпаки: будучи навченими якомога яскравіше розвивати внутрішні картини з усіма способами наших почуттів, розробивши стратегії поводження з делікатними ситуаціями, ми можемо дати змогу внутрішнім образам розгортатися спокійно, нам не потрібно контролювати або виправляти щось завчасно. Ми можемо усвідомити, що ми не будемо захоплені цими уявними процесами, але що ми можемо працювати над ними та з разом із ними.

Крім того, характер нумінозності, який можуть мати деякі з цих активних уяв, не зменшується тренуванням уяви. В уяві, навіть на дуже ранніх стадіях, ми можемо знайти зміст, що зв’язує нас із глибинами нашої душі. Але дуже часто в уяві ми маємо справу з побутовими проблемами, з проявами комплексів. Ми повинні засвоїти той зміст, який отримуємо в процесі активної уяви в момент його виникнення. Вони є доступними на даний момент ресурсами. Активна уява є важливою формою саморегуляції психіки, яка веде до справжнього життя.

Посилання

Юнг К. Г. (1907). «Комплекс відчуття тонусу та його загальний вплив на психіку». CW 3.

Юнг К. Г.  (1916). «Трансцендентна функція». CW 8.

                    (1921). «Визначення». CW 6.

                    (1929а). «Коментар до «Таємниці золотої квітки»». CW 13.

                    (1929b). «Проблеми сучасної психотерапії». CW 16.

                    (1929c). «Про психічну енергію». CW 8.

                    (1934). «Огляд комплексної теорії». CW 8.

                    (1973). Letters I, II. Лондон: Рутледж.

                    (2009). Червона книга: Liber Novus, вид. С. Шамдасані.

Проф. д-р Верена Каст, Санкт-Галлен, Швейцарія

Prof. Dr. Verena Kast, St Gallen, Switzerland

ПЕРЕКЛАД ЮНГІАНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД