АРХЕТИПИ ТРІЙЦІ І ЧОТИРИЦІ

ЕДВАРД Ф. ЕДІНГЕР

Одним із головних відкриттів Юнга є психологічне значення числа чотири, як такого, що символізує психічну цілісність та чотири функції психіки. Значення кватеріона є основним для всієї його теорії психіки, щодо її структури й щодо мети розвитку індивідуума. Отже, аналітики, особливо уважні до символіки кватерності, як вона з’являється в сновидіннях їхніх пацієнтів та в образах міфів і фольклору. Проте є й інші числові мотиви, які ми часто зустрічаємо. Мабуть, найпоширенішою з них є тема трьох. Через переважну цінність, яку Юнг надавав четвірності, він здебільшого мав тенденцію інтерпретувати тринітарні образи, як неповні або ампутовані варіанти кватерності (Юнг, 1944, CW 12, стор. 26, 1951, CW 9, ii, стор. 224).

Такий виключний підхід викликає певні заперечення. Віктор Уайт, наприклад, пише (1960, с. 106):

«… чи ми завжди змушені запитувати, стикаючись із числом три, «Де четверте?» Чи маємо ми вважати, що завжди і скрізь число три треба розуміти лише, як чотири мінус один?, що кожен трикутник є лише невдалим квадратом?… А чи можливо, що потрійні символи є, так би мовити, архетипними образами самі по собі, які представляють зміст, відмінний від змісту квартерності?»

Ця стаття є намаганням відповісти на всі ці запитання.

Почну з того, що сам Юнг сказав на цю тему. Його найбільш повне обговорення тринітарної символіки міститься в його есе «Психологічний підхід до догмату про Трійцю» (1948, C.W.11). Нарис починається з огляду дохристиянських тринітарних образів. Далі він досить детально описує нумерологічний символізм Платона й піфагорійців. Після деяких психологічних коментарів, щодо християнської триєдності Батька, Сина і Святого Духа Юнг підсумовує історичний розвиток догми про Трійцю, як частину Символу віри. Далі слідує детальне обговорення психології трьох аспектів трійці та порівняння з образом четвірки. Останнє розглядається, як завершення триєдності через додавання четвертого раніше відкинутого елемента, а саме матерії, диявола й темної сторони.

Уважно читаючи цей твір, я вважаю, що можна погодитися, що в психологічному тлумаченні символу Трійці є певна плутанина. Без достатньої конкретики, стверджуючи це, Юнг, здається, переплітає дві різні інтерпретації, які суперечать одна одній.

Здається, він інтерпретує трійцю, як, неповне проявлення божества, можливо, необхідне для певного періоду психічного розвитку, але оскільки воно не враховує четвертий принцип матерії та злу сторону Бога, цього недостатньо для потреб індивідуації. Після обговорення реальності злої сили Юнг пише (1948, C.W. 11, p. 169):

«У монотеїстичній релігії все, що йде проти Бога, можна простежити лише до самого Бога. Ця думка, м’яко кажучи, викликає заперечення, тому її потрібно оминути. Існує дещо глибша причина, чому настільки впливова особа, як диявол, не може бути належним чином розміщена в тринітарному космосі. … [Якби він був], це привело б прямо назад до певних гностичних поглядів, згідно з якими, диявол, як Сатанаїл, є першим сином Бога, а Христос — другим. Подальшим логічним висновком було б скасування формули Трійці та її заміна на четверичність.»

Однак в інших місцях есе Юнг говорить про символ Трійці, як про три стадії процесу розвитку, який сам по собі є завершеним і достатнім без необхідності додавання четвертого. Наприклад, він так описує три ступені Батька, Сина і Святого Духа.

Про світ Отця:

«Світ Батька символізує вік, який характеризується незайманою єдністю з усією Природою» (там само, с. 134)… вік, «далекий від критичного судження та морального конфлікту» (там само, с. 133). «Це… людина в стані дитинства» (там само, с. 134).

Про світ Сина:

«Світ, сповнений прагнення спокутування й того стану досконалості, у якому людина все ще була єдиною з Отцем. З тугою він озирнувся на світ Батька, але він був втрачений назавжди, бо тим часом відбулося незворотне зростання свідомості людини і зробило її незалежною» (там само, с. 135). «Сцена «Сина» — це… конфліктна ситуація par excellence. «Свобода від закону» приносить загострення протилежностей» (там само, с. 182).

Про світ Святого Духа:

«Перехід до третьої стадії [Святого Духа] означає щось на кшталт розпізнавання несвідомого, якщо не фактичного підпорядкування йому… Як перехід від першої стадії до другої вимагає жертви дитячої залежності, так і, при переході до третьої, необхідно відмовитися від виняткової незалежності» (там само, с. 183). «[Третя] стадія… означає артикуляцію власної Его-свідомості із супраординарною сукупністю, про яку не можна сказати, що це Т, але яку найкраще візуалізувати, як більш всеосяжну істоту» (там само, с. 185).

У цих цитатах, які описують три фази розвитку Батька, Сина і Святого Духа, немає припущення, що трійця є неповним символом, який потребує додавання четвертого елемента. Скоріше, трійця, ніби, символізує адекватно й повністю процес розвитку в часі. Обговорюючи цей процес розвитку, Юнг говорить: 

«Ритм будується в три кроки, але результуючий символ є четвіркою» (там само, с. 175). 

Це твердження ясно означає, що потрійний ритм і чотирискладова мета є окремими символічними сутностями, жодне з яких не може бути належним чином інтерпретовано в термінах іншого. Однак пізніше цей момент втрачається, коли трійця описується, як неповне уявлення про божество.

Я вважаю, що потрібно приділяти більше уваги цьому образу потрійного ритму процесу розвитку. Пропоную вважати, що цей потрійний символ є окремою й дійсною сутністю всередині себе. У такому випадку архетип триєдності або трійці та архетип четверичності або чотириниці, будуть стосуватися двох різних аспектів, або вимірів психіки, кожен із яких є дійсним, відповідним і повноцінним у своїй власній сфері. Я б припустив, що четверний образ виражає сукупність психіки в її структурному, статичному або вічному сенсі, тоді як, образ трійці виражає сукупність психологічного досвіду в його динамічному, розвиваючому, тимчасовому аспекті.

Зображення мандали, четверичності з’являються в часи душевних потрясінь і передають відчуття стабільності та спокою. Образ чотирискладової природи психіки забезпечує стабілізуючу орієнтацію. Це дає проблиск статичної вічності. З цією метою, як відомо, використовуються мандали тибетського буддизму. Вони є інструментами медитації, які передають у свідомість відчуття умиротворення та спокою, наче людина надійно закріплена у вічній структурній субстанції та захищена від небезпеки змін. Межові пацієнти в аналізі іноді відкривають для себе цей метод медитації на власних картинах мандал, коли їхня психічна цілісність перебуває під загрозою.

Троїчні символи, з іншого боку, означають зростання, розвиток і рух у часі. Як пише Бейнс (1949, с. 565): «Триєдиний архетип символізує динамічний або життєвий елемент». І знову (там само, с. 495): «Число 3 специфічно асоціюється з процесом творчості… Кожна функція енергії в природі дійсно має вигляд пари протилежностей, об’єднаних третім фактором, їхнім продуктом. Отже, трикутник є символом пари протилежностей, об’єднаних зверху або знизу третім фактором». Юнг дає трійці динамічну, розвиваючу інтерпретацію, описуючи три фази психологічного розвитку, як стадії Батька, Сина і Святого Духа. Чи не всі події в часі природно складаються в потрійну схему? Кожна подія має початок, середину й кінець. Свідомий розум думає про час у трьох категоріях: минуле, теперішнє й майбутнє. Йоахим Флорський, 1000 років тому, інтерпретував Трійцю в термінах періодів часу. На його думку, до Христа був вік Отця, перше тисячоліття після Христа було віком Сина, а друге тисячоліття мало бути віком Святого Духа.

Коли ви маєте справу з тимчасовими подіями або подіями розвитку, здається, глибоко вкорінена архетипна тенденція організовувати такі події в термінах потрійного шаблону. Фройд підтримав цю модель, коли описав психологічний розвиток у термінах трьох стадій: орального, анального та генітального. Естер Гардінг (1963, с. 23f.) використовувала цю саму потрійну модель, коли описувала три стадії психологічного розвитку під іменами аутос (autos), его і я. Інший приклад потрійного поділу в процесі розвитку подає Альфред Норт Уайтхед (1949). У своєму есе «Ритм навчання» він виділяє три етапи в природному процесі навчання. Він називає їх стадією романтики, стадією точності та стадією узагальнення. Перша фаза, стадія романтики, характеризується емоційним збудженням першого відкриття: існує сильна реакція, яка не знає холоднокровності й дисциплінованості системного підходу. Швидше дитина, чи доросла людина, якщо на те пішло, п’яниться проблиском відкриття нового світу. Друга фаза, етап точності, підпорядковує широту й сукупність підходу до точного формулювання. Тут ми маємо й точне накопичення фактів, і критичний, інтелектуальний аналіз. Третю фазу, стадію узагальнення, Уайтхед називає синтезом двох попередніх підходів. Це повернення до сильної реакції романтичної сцени з додатковою перевагою секретних ідей та відповідної техніки.

У своєму есе (1948, C. W. 11, стор. 148 If.) Юнг описує піфагорійський символізм чисел, який тут дуже доречний. Число один, як перше і вихідне число, строго кажучи, зовсім не число. Один, як єдність і сукупність існує до усвідомлення чисел, що вимагає здатності розрізняти окремі, дискретні сутності. 

Отже, цифра один символічно відповідає уроборичному стану перед створенням і розділенням речей. Отже, два є першим дійсним числом, оскільки з ним народжується можливість відрізнити одне від іншого. Два символізує акт творення, вихід Его з початкового стану єдності. Два означає опозицію. Два — це відокремлення однієї речі від іншої і, у такий спосіб, представлення стану конфлікту. Три, однак, є сумою одиниці і двох і об’єднує їх обох у собі. Це символ примирення, який вирішує конфліктний стан двох. До трьох можна застосувати коментар Юнга про символічне значення Святого Духа, коли він каже: «Святий Дух є complexio oppositorum [союз протилежностей]» (1948, C.W. 11, p. 186).

Підходячи до трійці з цього боку, немає місця для четвертого елемента. Якщо ми думаємо про це, як про відображення динамічного процесу розвитку, третій термін є завершенням процесу. Третій етап відновив первісну єдність одного на вищому рівні. Цю нову єдність, може порушити лише поява нової опозиції, яка повторить тринітарний цикл.

У формулі, запропонованій Гегелем для розуміння історичного процесу, є точна паралель цій числовій символіці. Усі рухи та події в історії людства складаються в троїчну циклічну схему. Спочатку задумується і встановлюється оригінальна позиція, яка називається тезою. Далі виникає протилежна позиція, антитеза, яка констеллюється, зростає і, нарешті, скидає першу. На завершальній фазі однобічність і неадекватність антитези визнаються й замінюються синтезом двох протилежностей. Формула така: теза, антитеза, синтез. Тоді синтез, може стати новою тезою, через яку цикл повторюється. На мою думку, це було осяяння першої величини, і коли його осягнути, воно є надзвичайно простим і самоочевидно вірним. Наскільки мені відомо, Гегель висунув цю тези, лише, як історичний закон, а не, як психологічний. Однак мені здається, що це набагато легше перевірити в індивідуальній психології, ніж в історії. Це ще один образ архетипу триєдності, який надає структуру та значення динамічним, тимчасовим подіям людського життя на відміну від статичного, вічного аспекту.

Людство має запеклу тенденцію сприймати божество, як потрійну природу. Християнська трійця є лише одним із прикладів цього. У своєму есе Юнг описує вавилонську та єгипетську трійці. Крім того, є грецькі трійці: Зевс, Посейдон і Аїд, а також різні втілення потрійної богині-матері. Судьба, сила, що керує тимчасовими долями, загалом уявлялася в образі трійці. Наприклад, у Греції існували три долі: Клото, яка пряде нитку життя, Лахезіс, яка її вимірює, й Атропос, яка її відрізає. У тевтонському міфі були три норни: Урд, Верданді і Скульд. Урд, належить до минулого, Верданді — до сьогодення, а Скульд — до майбутнього. Гермес найчастіше розглядався, як трійця. Численні святині були встановлені на його честь на перехрестях трьох доріг, поки вони не стали настільки звичними, що дали походження слова «тривіальне» (trivia).

Цей список прикладів, який можна було б значно розширити, свідчить про поширену тенденцію приписувати божеству потрійну природу. Як це розуміти у світлі нашого переконання, що психіка має чотирискладову структуру? Я б припустив, що ці троїчні образи можуть стосуватися функціональних або процесних божеств, а не божеств, що представляють структури. Іншими словами, вони були б уособленням психічного динамізму в усіх його фазах. З цієї точки зору трійця могла б виражатися, як тотальність, так само, як і четвірка, але це була б тотальність іншого роду. В одному випадку, це була б сукупність різних динамічних фаз розвитку руху, в іншому випадку сукупність конструктивних елементів. Три символізували б процес, чотири — мету.

Адлер (1961) розрізняє жіночі тріади та чоловічі тріади. Він стверджує: «Жіноча тріада… завжди пов’язана з інстинктивними подіями в їхньому природному розвитку та зростанні, тоді як, чоловіча тріада базується на динамічній опозиції між тезою та антитезою, що знаходить своє примирення в третій фазі — синтезі». Це, безсумнівно, правда. Жіночі трійки, здається, випливають із категорій природного, біологічного — можна сказати, не психічного — процесу зростання, такого як, народження, дозрівання та смерть, тоді як, чоловічі трійки, здається, стосуються саме розвитку психіки або свідомості. В останньому випадку ми маємо не біологічні категорії, а швидше духовні чи психічні, такі як, теза й антитеза або Бог і сатана. Однак, незважаючи на цю чітку різницю, у широкому сенсі й чоловіча, і жіноча трійця мають на увазі динамічний процес розвитку в часі.

У статті під назвою «Парадокс Его-Самість» (1960) я спробував окреслити схему психологічного розвитку, щоби пояснити відносини між Его й «Самістю», які ми спостерігаємо на різних рівнях свідомого розвитку. Я, також, використовував потрійну модель — трьома сутностями є Его, Самість (або не-Его) і сполучна ланка між ними (вісь Его-Самість). 

Згідно з цією гіпотезою, розвиток свідомості відбувається через трикратний цикл, який повторюється знову і знову впродовж усього життя індивіда. Три фази цього повторюваного циклу: (i) Его, ототожнене з «я», (ii) Его, відчужене від Самості і (iii) Его, яке возз’єдналося з Самістю через вісь Его-Самість. Коротше кажучи, ці стадії можна назвати: (i) стадією Я; (ii) стадія Его; і (iii) стадія осі «Его-Самість». Ці три стадії точно відповідають трьом термінам християнської трійці: вік Отця (Самість), вік Сина (Его) і вік Святого Духа (вісь Его-Самість). Це ще один приклад потрійної моделі, що виражає сукупність тимчасового процесу розвитку.

Тема трансформації, смерті та відродження, що є динамічними подіями змін та розвитку, також асоціюється з числом три. Три дні — це символічна тривалість нічної морської подорожі, наприклад, Христа, Йони (Юнг, 1952, CW 5, с. 331). Христос був розп’ятий між двома розбійниками. Таким чином, це було потрійне розп’яття. Аналогічно, Мітра зазвичай зображувався між двома дадофорами або факелоносцями, один із піднятим факелом, інший з опущеним (Кюмонт, 1956). Тема «шляху» (Дао), у якому з діалектики протилежностей виходить третій середній курс, є ще одним проявом тріадного символізму. У зв’язку з цим згадується вислів Лао-цзи: 

«Дао породжує одне — небуття, одне породжує два — інь і ян, два породжують третє — життєдайну енергію ци, а третє породжує все існуюче.»

(Дао Те Цзин, вірш 42).

Зв’язок між образом шляху й потрійним символізмом проілюстровано в дуже цікавому прикладі, опублікованому Адлером (1961). Приблизно через три місяці аналізу пацієнт побачив такий сон:«Я почув голос, який дуже чітко сказав: «Через три дні»» (там само). Через три дні після цього сну в пацієнтки була інтенсивна зворушлива фантазія, яку вона описала так:

«Я бачу своє несвідоме не, як щось чужорідне, а як, щось зроблене з того самого матеріалу, з якого зроблена і я сама. Тепер я знаю, що є дорога, безперервний зв’язок між мною та всіма іншими істотами через неї. Я відчуваю, як це сягає коріння моєї невротичної проблеми: у мене було пряме сприйняття чогось не пов’язаного й неможливого, щодо іншого мого досвіду. До цього моменту, світ не мав сенсу й тому жити було майже буквально неможливо. Тепер світ знову має сенс» (там само).

Через п’ять днів після цієї фантазії в неї з’явився інший візуальний образ «три цікаві кола (виглядали, як тривимірні) з вертикальними та горизонтальними полюсами, що проходять через точки перетину» (там само).

Ці три образи, які з’являються впродовж восьми днів, демонструють чіткий зв’язок між цифрою три та темою дороги чи шляху. Як зауважує Адлер, фраза «через три дні» відсилає нас до нічної морської подорожі. Це було підтверджено подальшими подіями. Бачення трьох кіл знову підкреслює число три. Найцікавішим є опис фантазії про дорогу.

Тут пацієнт починає усвідомлювати зв’язуючий зв’язок між собою, Его й не-Его. Я розумів би дорогу, яка приносить відчуття єднання та примирення, як репрезентацію осі Его-Самість. Це відкриття досягається за допомогою потрійного процесу, який включає три терміни: «Его», «не-Его» та сполучну ланку між ними, звідси й наголос на цифрі три.

У казках ми знаходимо безліч потрійних символів. Важливі дії, що ведуть до перетворення або досягнення мети, необхідно часто повторювати тричі. У багатьох випадках історія пояснює, що дія номер один ґрунтується на одній стороні пари протилежностей, дія номер два базується на іншій стороні пари протилежностей, а дія номер три є синтезом або примиренням двох протиставлених протилежності. Наприклад, у казці братів Грімм «Жива вода» принцеса чекає, щоби вийти заміж за чоловіка, який просто пройде золотим тротуаром до її воріт. Троє братів намагаються дістатися до неї. Перший, не бажаючи пошкодити бруківку, їде ліворуч від нього і йому відмовляють у допуску. Другий, також не бажаючи пошкодити бруківку, їде праворуч від нього і йому заборонено в’їзд. Третій, зайнятий тим, щоби дістатися до принцеси, навіть не бачить золотої бруківки і їде просто дорогою. Він той, кого визнали й дозволили одружитися з принцесою.

Усі ці приклади показують, що в певному аспекті психічного життя тотальність символічно виражена трьома, а не чотирма. Цей аспект є розвиваючим, тимчасовим процесом реалізації. Хоча ціль базується на чотирьох, процес її досягнення й реалізації потрійний. Отже, три й чотири будуть представляти два окремих аспекти життя. Чотири — структурна цілісність, завершеність, щось статичне й вічне. Три, з іншого боку, являє собою сукупність циклу зростання й динамічних змін, конфліктів і вирішення і знову поновлення конфлікту. Тоді, відповідно до тринітарної формули, теза три й антитеза чотирьох мають бути розв’язані в новому синтезі.

Знову і знову у своїх працях Юнг повертається до алхімічного питання: «Тут є троє, а де четвертий?» Це коливання між трьома й чотирма добре пояснюється теорією чотирьох функцій і прагненням до цілісності. Проте, чи не може, антагонізм між трьома й чотирма мати ще й інше значення? Хіба це не могло стосуватися належних і необхідних конфліктів у людині між повнотою статичної, вічної четвірки та динамічною зміною та життєвістю трійці? Символіка четвірки й мандали, включаючи теменос і магічне коло, чітко підкреслюють тему стримування. 

Додайте до цього той факт, що парні числа традиційно вважаються жіночими, а непарні — чоловічими. Це говорить про те, що, квартерність, може бути переважно вираженням архетипу матері або жіночого принципу, з акцентом на статичну підтримку та стримування, тоді, як трійця, є проявом архетипу батька або чоловічого принципу, який підкреслює рух, активність, ініціативу. Якщо ця точка зору неправильна, тоді нам знадобиться інший образ тотальності, щоб об’єднати протилежності три й чотири.

Якщо трійця, може, мати значення, рівне, але відмінне від значення чотирьох, воно повинно з’являтися в емпіричному психологічному матеріалі приблизно з тією ж частотою й наголосом, що й четвірка. У мене є підозра, що так, хоча ми можемо пропустити це через нашу стурбованість чотирма. Наприклад, я звернувся до колекції мандал, опублікованих Юнгом (1950) і з подивом виявив, як часто в зображеннях, які були відібрані, щоби продемонструвати чотиричність, були вбудовані троїчні образи. Цікавою в цьому плані є мандала, відтворена Юнгом під назвою «Тибетське світове колесо» (C.W. 9i, рис. 3). 

Кажуть, що вона представляє увесь світ. Колесо тримає бог смерті Яма і воно базується на тринітарному візерунку. У центрі три тварини, півень, змія і свиня. На колесі є шість спиць і дванадцять зовнішніх поділок. Юнг говорить про цю мандалу:

«Неповний стан існування, що дивно, виражається тріадною системою, а повний (духовний) стан чотиричною системою. Тому співвідношення між неповним і повним станом відповідає. пропорції 3:4» (там само).

До цього я додам, що повний стан також є статичним, вічним, потойбічним. Це відповідало б образу бога, який не бере участі в конфлікті та потоці історії, того, хто не зазнає розвитку.

Коли ми починаємо досліджувати несвідомий матеріал із думкою про триєдність, ми виявляємо, що потрійні символи не є рідкістю. Наприклад, людині, яка багато років проходила аналіз, приснився такий сон: круглий об’єкт поділяли на трикутні сектори, так само, як можна розрізати пиріг на шматки. Дві геометричні форми, коло і трикутник, ніби проявляються уві сні і вражають сновидця. Сон мав відчуття впливу і важливості. З колом асоціювалася концепція Юнга про мандали, цілісності бажаного. До трикутника пацієнт пов’язував тринітарний образ Бога. Якщо ми хочемо взагалі зрозуміти цей сон, ми маємо вдатися до деяких концептуальних узагальнень, які я намагаюся представити. Уві сні коло розбивається на трикутники, після чого зображення кола протиставляється зображенню трикутника. Сон протиставляє повний, круговий стан потрійному трикутному стану. Я розумію, що це означає, що установка, яка підкреслює статичну завершеність, має бути доповнена тринітарним динамічним принципом. Потрійний тимчасовий процес розриває статичний, вічний стан і підпорядковує його розвитку подій у часі, залучаючи повторювані конфлікти та розв’язання за формулою теза, антитеза, синтез.

Іншій пацієнткі приснився такий сон: Вона студентка в класі. Вона впевнено почувається на своєму занятті, і на прохання продекламувати завдання починає давати таблицю множення на чотири: чотири рази на один, чотири на два і т. д. Учитель перериває, кажучи, що це не те завдання. Завдання помножити тризначні числа на чотири. Її впевненість зникає, сновидець розуміє, що вона ще не годна перемножати тризначні числа в голові й розгублено сідає за парту. 

Її асоціація з чотирма була четверична психічна цілісність — мандала. Про тризначні числа вона сказала, що вони втричі збільшують складність множення, а також, що три нагадують їй про християнську трійцю. Цей сон, здається, безпосередньо говорить про нашу тему. Проста одновимірна чотиричність не є завданням. Швидше, відчуття невдоволення треба зустрічати в трьох аспектах, що робить його набагато складнішим. Цілісність або психічна тотальність має бути актуалізована, наразивши її на потрійний процес усвідомлення в часі. Треба підкоритися хворобливій діалектиці процесу розвитку. Чотиричність має доповнюватися троїчністю.

Інший приклад взятий із вищезгаданого прикладу Адлера. Там він наводить сон, який відбувся за кілька років до початку аналізу і вважається початком процесу індивідуації. Він мав потужний вплив і був зафіксований таким чином:

[Я побачив] «на овальній плямі чорноти, яка нечітко відтінялася, стрижень із жовтувато-білого металу; на одному кінці була монограма з цифрами, 1, 2, 4 [накладені одна на іншу]» (1961, с. 26).

Це був весь сон. Його значення підтверджували асоціації сновидиці з монограмою чисел. Паличка нагадувала їй ключ або чарівну паличку і вона асоціювала його з лабарумом, який носили перед римськими імператорами. Їй особисто, згадався сон імператора Костянтина напередодні битви, у якому він побачив на небі знак Христа й почув голос, який сказав: «In hoc signo vinces» (цим переможеш). Щодо сну Адлер пише:

«Що стосується послідовності 1, 2, 4», вона представляє розвиток символу мандали та психічної тотальності. Число 1 представляє оригінальну, нерозділену, несвідому сукупність; 2 — це поділ цієї несвідомої сукупності на дві полярності, що породжує дві протилежності. … А подальший поділ — відповідний синтез, що випливає з тези та антитези — дасть чотири частини кола з центром, що означає мандалу… Отже, послідовність трьох чисел 1, 2, 4 представляють природний ріст, «формулу» мандали» (там само, с. 29).

Далі Адлер цитує Юнга:

«Невимовний конфлікт, сформульований подвійністю… вирішується в четвертому принципі, який відновлює єдність першого в його повному розвитку. Ритм будується в три кроки, але отриманий символ — четвірка».

Пізніше Адлер плутає це тлумачення, вважаючи за необхідне пояснити те, що він називає «разючим пропуском числа 3». Він інтерпретує пропуск чоловічого роду 3, як компенсацію за виражену ідентифікацію пацієнта з патріархальним світом. 

На мою думку, це друге тлумачення є сумнівним і, якщо воно правдиве, це можна пояснити. Число три вже є в послідовності 1, 2, 4, якщо взяти його, як сукупність, оскільки це потрійна послідовність. Вважаючи, що це геометричний ряд, а не арифметичний, ці трійка цілком правильно відсутня. Якщо я правильно розумію символіку, то заміна послідовність сну 1, 2, 4 на послідовність 1, 2, 3, 4 зруйнує суть символічного значення, яке я розумію, як поєднання потрійного процесу з чотирискладовим.

Юнг наводить нам ще один приклад злиття четверинних і потрійних образів. Я посилаюся на бачення мандали, опубліковане в Psychology and alchemy (1944, C. W. 12, p. 194):

[Сновидець бачить] «вертикальне й горизонтальне коло, що мають спільний центр. Це світовий годинник. Його підтримує чорний птах. Вертикальне коло являє собою синій диск із білою облямівкою, розділений на тридцять дві частини. На ньому обертається вказівник. Горизонтальне коло складається з чотирьох кольорів. На ньому стоять чотири чоловічки з маятниками, а навколо всього цього розташоване [золоте] кільце.… Годинник має три ритми або імпульси:

Невеликий імпульс: [вертикальний] покажчик просувається вперед на 1/32.

Середній імпульс: один повний оберт [вертикального] покажчика. При цьому горизонтальне коло просувається на 1/32.

Великий імпульс: 32 середніх імпульсу дорівнюють одному оберту золотого кільця».

Це бачення є прекрасним зображенням мандали з помітним акцентом на четвірці, напр. чотири кольори, чотири чоловічки. Однак він має потрійний пульс або ритм. Коли я переглянув коментар Юнга до цього бачення, я виявив наступне. Юнг підкреслює четвертинний аспект образу, а про три ритми каже лише:

«Я не знаю, на що натякають три ритми. Але я ні на мить не сумніваюся, що алюзія цілком виправдана.… Навряд чи ми помилимося, якщо припустимо, що наша мандала прагне до найповнішого союзу протилежностей, які тільки можуть бути, зокрема, чоловічої трійці та жіночої четвірки…» (там само).

У своєму коментарі до того ж видіння в «Психології та релігії» (1940) Юнг говорить про потрійний ритм:

«Якщо ми повернемося до старої піфагорійської ідеї про те, що душа є квадратом, то мандала виражала б Божество через його потрійний ритм і душа через свою статичну четвірку, коло розділене на чотири кольори. І, отже, її найпотаємніший зміст був би просто єднання душі з Богом» (C.W. 2, пар. 72).

А пізніше він каже:

« … чотиричність є неодмінною умовою божественного народження і, отже, внутрішнього життя Трійці. Таким чином коло й четвірка, з одного боку, й, потрійний ритм, з іншого боку, взаємопроникають так, що кожен міститься в іншому» (там само).

З цих цитат, видно, що сам Юнг не вважає квартерність цілком адекватним символом для тотальності. Швидше, потрібне об’єднання четвірки з трійкою в ще вищому синтезі.

Якщо, зіткнувшись із трьома, правильно запитати, де є чотири, можливо, так само правильно, коли зіткнулися з чотирма, запитати, де є три. Через нашу заклопотаність квартерністю, як summum bonum ми можемо бачити лише чотири в образах, які фактично поєднують чотири та три. Наприклад, тема дванадцяти включає, як три, так і чотири фактори. Так само число сім, може мати своє особливе значення, оскільки воно поєднує чотири і три, будучи їх сумою. Я б запропонував нам бути більш уважними до троїчної символіки та з більшою повагою до неї, а також я б запропонував тезу, що мандали, які об’єднують і потрійну, і чотиринну сутності, ймовірно, більше вказують на реальний розвиток, ніж ті, які мають просту чотирискладову структуру. Я підозрюю, що чотирискладові мають більше стабілізуючу, захисну функцію для Его, якому загрожує розпад, тоді, як мандали, які об’єднують три й чотири, представляють справжнє розуміння остаточної реальності.

Посилання:

Adler, G. (1961). The living symbol. New York, Pantheon.

Baynes, H. G. (1949). Mythology of the soul. London, Methuen.

Cumont, F. (1956). The mysteries of Mithra. New York, Dover.

Edinger, E. F. (i960). «The ego-self paradox», f. analyt. Psychol. 5, 1. Harding, E. (1963). Psychic energy. (2nd edition.) New York, Pantheon. Jung, C. G. (1940). Psychologie und Religion. Zurich, Rascher. Trans, in Coll. Wks. 11.

Jung, C. G. (1944). Psychologie und Alchemie. Zurich, Rascher. Trans, in Coll. Wks. 12.114

Jung, C. G. (1948). «Versuch zu einer psychologischen Deutung der Trinitatsdogmas» in Symbolik des Geistes. Ziirich, Rascher. Trans. «A psychological approach to the dogma of the Trinity» in Coll. Wks. 11. Jung, C. G. (1950). «Uber Mandalasymbolik» in Gestaltungen des Un- bewussten. Zurich, Rascher. Trans. «Concerning mandala symbolism» in Coll. Wks. 9, i.

Jung, C. G. (1951). Aion. Zurich, Rascher. Trans, in Coll. Wks. 9, ii.

Jung, C. G. (1952). Symbole der Wandlung. Zurich, Rascher. Trans, in Coll. Wks. 5.

Jung, C. G. (1954). «Uber die Archetypen des kollektiven Unbewussten» in Von den Wurzeln des Bewusstsiens. Zurich, Rascher. Trans. «Archetypes of the collective unconscious» in Coll. Wks. 9, i.

White, V. (i960). Soul and psyche. London, Collins & Harvill.

Whitehead, A. N. (1949). «The rhythm of education» in Aims of education. New York, New American Library.

ЕДВАРД Ф. ЕДІНГЕР,

EDWARD F. EDINGER

ПЕРЕКЛАД ЮНГІАНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД