СТРУКТУРНІ ФОРМИ ЖІНОЧОЇ ПСИХІКИ

Тоні Вольф

*****

Для самопізнання та самореалізації сучасної жінки, може бути важливим не тільки усвідомлення ставлення (інтровертного чи екстравертного) та основної психологічної функції (мислення, почуття, відчуття чи інтуїція) (2), але і зрозуміти, яка структурна форма психіки найкраще відповідає її особистості (3). Ця структурна форма не обов’язково має збігатися із зовнішньою формою життя і вона не має на увазі нічого щодо характеру чи людського та культурного рівня. Зовнішня форма життя, може бути обрана з інших, ніж суто конституційних причин (наприклад, вплив часу та середовища, соціальних обставин, специфічних здібностей), найчастіше структурна форма психіки вписується в зовнішню форму життя лише з великими труднощами, що призводять до невпевненості та конфліктів.

Проблеми чоловіка дещо інші, оскільки, більш дуалістичні за своєю природою (координаційні чи формативні здібності та інстинктивність), його культурні досягнення визначаються духом. Отже, його свідоме ставлення і його шлях сприйняття реальності зазвичай базуються на найбільш диференційованій функції.

Жінка, навпаки, за своєю природою зумовлена душею і вона більш послідовна в тому, що її дух і її сексуальність забарвлені психе (psyche). Отже, її свідомість є більш комплексною, але менш визначеною (4). Психічний елемент має тенденцію проявлятися в таких формах життя, які можуть відповідати жіночій структурній формі та відповідному культурному періоду. Не кожен період пропонує для цього оптимальні можливості, але ми не можемо тут заглиблюватися в усі ті історичні, соціологічні, економічні та релігійні причини, які нині перешкоджають реалізації структурної форми, властивої жінці. Такий огляд також не мав би користі, оскільки він міг би лише показати, якими чинниками визначається психологічна проблема. Практичне значення має усвідомлення існування цієї проблеми та спроба вирішити стан внутрішньої розгубленості через досягнення розширення свідомості(5). 

Як символічний приклад проблем сучасної жінки тут треба згадати лише один історичний факт: невпевненість багатьох сучасних жінок щодо власного «я» та те, що сутність фемінного, куди менш представлена в християнстві. Тут, у символі Марії, культ фемінного начала, як такого, споконвіку асоціюється не лише з чоловічим божеством і не тільки з нещодавно проголошеною церквою догмою (як передбачав Гете у фіналі «Фауста»), але різні її аспекти є символічними репрезентаціями суті жіночих способів існування: служниця Господня, діва, наречена Святого Духа, мати Божа, борець із невірними, посередниця, цариця небесна тощо (6). З історичної точки зору незахищеність протестантської (і єврейської) жінки пояснюється відсутністю її власного принципу у виключно чоловічому божестві — метафізичної паралелі патріархально-чоловічої цивілізації. Але релігійна символіка має охоплювати індивіда в його чи її сукупності. Проте, з огляду на те, що повернення до минулого неможливе, зацікавлені у самореалізації особи можуть рухатися вперед лише за допомогою посилення диференціації та глибшого розуміння психологічних проблем.

Зникнення жіночого (китайського «Інь») принципу в протестантизмі, включно з фігурою Марії, в ідеях та містицизмі, у культі та міфі, одночасно, виняткова опора на «слово», як фундаментальний принцип, призвели до популяризації науки й технології, але також до розвитку «логосу» виключно через раціональність із виключенням фактора психіки. (Виразниками цієї течії в психології є Фрейд і А. Адлер, а в соціології та політиці — марксизм.) «Усунення психічного чинника» зі свідомості неодмінно веде до екстеріоризації та колективізації, бо психіка — це внутрішнє життя й основа індивідуальності (7). У середньовічній містиці душа є органом переживання Бога й «народження Бога», таким чином людина досягає центру в собі і водночас у «первинному ґрунті». Сучасний «містичний» потяг прагне не до «душі», а до «гнозису», до «вищого знання», і, отже, зараз у суспільстві панують усілякі імітування «східної мудрості». «Душа», тобто психіка, є жіночим принципом, принципом спорідненості, тоді як «логос», абстрагує й узагальнює індивідуума (8). Цінність душі відповідає цінності жінки, як це можна побачити, наприклад, під час іншого розквіту середньовіччя, а саме, періоду minne та «cours d'amour» (фр. уроки кохання). Сюди належать Данте, а також легенди про короля Артура і Грааль, у яких «enchanting minne» [чарівне возвишене кохання] (леді Венера, фея Моргана тощо) займає своє місце (9).

Ця форма культури зникла для сучасної жінки також і в цьому історичному процесі, особливо важливими для жінки є два чинники: свобода вибору професії та знання і вплив на контроль народжуваності (хоча останнє можна зустріти вже в примітивних народах). У середні віки для жінки були доступні два визнані способи життя: дружина й черниця (nun). Останній шлях пропонував можливість прояву в кількох структурних формах: милосердя (caritas), божественне «minne» (возвишене кохання), візіонерство та духовна боротьба. У зв’язку з цим необхідно також згадати відьму, як психічний образ, незалежний від будь-якого способу життя чи сповіді — єретичне поєднання магії та диявола.

Із відродженням класичної античності в епоху Ренесансу знову переосмислювався Олімп і його божества — різноманітні образи душі для чоловіка, а для жінки — різноманітне символічне вираження жіночності: Гера, дружина й королева; Деметра-Персефона, мати; Афродіта, коханка; Паллада Афіна, носій культури й покровителька героїв; Артеміда, дівчина-мисливиця; Геката, правителька в потойбічному світі магії (10). Проте сутність ренесансу полягає не в поверненні до античної релігії, а у відкритті природи й людини (11), це духовний виразник нездоланної відтоді тенденції від потойбічного світу на цю землю, тенденції, яка врешті, але помилково призвела до тотального матеріалізму. Безперечно, якщо розглядати його позитивно, цей світ дійсно є реальністю в самому справжньому значенні цього терміна і його емпіричне дослідження неминуче призведе до повторного відкриття певних даних, хоча й не обов’язково очевидних, фактів, наприклад, енергетичного поняття матерії у фізиці, а в психології енергії психіки, як витоків свідомості і творчої матриці всіх її реалізацій і проявів у житті. Про те, як саме, у несвідомому чоловіка, психе жінки сприяло цьому пізнанню, коротко описують К. Г. Юнг у «Die Frau in Europa» (Жінка в Європі) та Лінда Фірц-Давід у «Frauen als Weckerinnen seelischen Lebens» (Жінки, як збудники психічного життя) в: «Die kulturelle Bedeutung der komplexen Psychologie», Рашер, Цюріх.

Ці кілька історичних «спалахів» були необхідні, як основа для схематичного зображення структурних форм сучасної жінки. У своїй книзі «Die Rolle der Erotik in der mannlichen Gesellschaft» (Роль еротики в чоловічому суспільстві) Дідеріхс, 1910р., Ганс Блійер постулював дві жіночі структурні форми: «супругу» (Пенелопа) і «вільну жінку» (Каліпсо). Едуард Шур представляє третій тип зі своїми «Femmes inspiratrices et poetes annonciateurs» Perrin 6c Co., Париж 1907. Насправді їх існує, ймовірно, чотири форми. Їм потрібно надати імена, але я цілком усвідомлюю сумнівний характер цієї термінології. Їх можна назвати психічними формами: «матері» (mother) та дружини; «гетери» (hetaira) супутниці, друга; «амазонки» (аmazon) та жінки «медіуму» (medial woman). Спільним із психологічними функціональними типами є протилежна спрямованість їхніх осей (тобто особистісно чи безособово пов’язані) і те, що, як правило, одна форма є переважаючою й, може приєднуватися до іншої, а третя та четверта є переважно спочатку несвідомими й можуть бути усвідомлені та інтегровані лише з трудом і протягом пізнішої частини життя. З огляду на те, що всі чотири форми простежуються в історії культури, вони, ймовірно, мають архетипний характер (12). Вони також відповідають аспектам чоловічої Аніми.

Структурне представлення таке:

*****

«Мати» вскормлює, плекаючи й доглядаючи, допомогаючи, благодійствуючи, навчаючи. Її інстинкт реагує на все, що проявляється в людини під час становлення або нерозвиненості, вимагає захисту, перебуває в небезпеці або потребує догляду, у процесі піклування та допомоги. Без поблажливості вона підтримує та закріплює те, що не було правильно здійснено й потребує виправлення, а також дає простір для психічного розвитку та більшої безпеки. «Мати» знаходить своє задоволення у своїх стосунках із тим, хто (або що) потребує захисту, допомоги та розвитку, намагаючись зміцнити це, щоб у кращому випадку це можна було звільнити з-під її опіки або, якщо це неможливо, надати їй максимальну безпеку.

Негативним аспектом «матері» є надмірне материнство, тривожне вигодовування й опіка над об’єктом, яких останній ніколи не потребував або більше не потребує. Також, це навʼязування невпевненості у своїх силах і страху самостійності, перешкоджання розвитку. Своє, власне Его “матері” переживається лише через материнській функції й без них абсолютно порожнє. Особлива небезпека полягає в тому, що неприйнятні аспекти її власної особистості можуть проникнути в обʼєкти їх уваги [через проєкції] й можуть мати тенденцію реалізуватися через них — свідомо, у формі керівництва або, що ще гірше, несвідомо, заражаючи об’єкти й у такий спосіб, наповнюючи їх життям, яке, насправді, не їхнє.

Щойно жінка усвідомить свою перш за все «материнську» структуру, вона відповідно влаштує свій зовнішній спосіб життя або через шлюб, або через «материнські» професії та діяльність. Шлюб укладається з погляду забезпечення оптимальних умов житла: батьківських якостей чоловіка, схожих сімейних і соціальних умов, соціального становища, безпеки та кар’єри. У «материнських» професіях місце будинку займають установи та організації комунального господарства. Важливі особи (Елізабет Фрай, Флоренс Найтінгейл, Матільда Вреде та інші) досягли піонерських досягнень у цій галузі. Крім шлюбу та професії, є простір для материнської діяльності в незліченних невидимих формах людських стосунків.

Її стосунки з маскулінним визначаються виключно аспектом чоловіка, як батька її дітей, через покладені на себе обтяження щодо всього, що пов’язано з його становищем у світі, тим що важливо для його Персони, усе це, захищається і просувається. Яким би він не був насправді, його самостійність, часто, розглядається, як загроза дому й тому вона ігнорується або придушується. Врешті-решт, у нього, може виникнути відчуття, що він просто син своєї дружини або необхідний елемент домашнього господарства й це, ймовірно, призведе до перебільшення демонстрації своєї мужності чи у своєї професії, чи в чоловічому товаристві певним компенсаторним шляхом. Якщо його роль у шлюбі — роль «контейнера» (13), його особиста психологія залишається несвідомою й нерозвиненою, оскільки для розвитку йому знадобиться психічний життєвий простір (14).

*****

«Гетери» або супутниці, інстинктивно пов’язані з особистою психологією чоловіків, а також із її дітьми, якщо вона заміжня. Індивідуальні інтереси, схильності і, можливо, проблеми чоловіка перебувають у її свідомому полі зору і стимулюються й заохочуються нею. Вона передасть йому особливе відчуття особистої цінності в протилежність від колективних цінностей, адже власний розвиток вимагає від неї переживання й усвідомлення індивідуальних стосунків у всіх його відтінках і глибинах. «Femmes inspiratrices» (жінки натхнення) Шура належать переважно до цієї структурної форми, але вони є винятками, як і будь-яка творча людина (15). Тип Каліпсо Блюера, який можна зустріти набагато частіше, є досить близьким еквівалентом, але недостатньо враховує пов’язані з цим психологічні проблеми. Функція «гетери» полягає в тому, щоби пробудити індивідуальне психічне життя чоловіка і провести його через і за межі його чоловічих обов’язків, до формування цілісної особистості. Зазвичай такий розвиток стає завданням другої половини життя, тобто після того, як соціальна позиція була успішно встановлена.

У такий спосіб, «гетера» впливає на тіньову сторону чоловіка та суб’єктивну сторону його аніми — проблема, яка не позбавлена небезпеки. Отже, вона мусить знати закони стосунків і в найкращому випадку вона дійсно усвідомлює їх. Її інстинктивна зацікавленість спрямована на індивідуальний зміст стосунків, як у собі, так і в чоловікові. Для чоловіка стосунки в усіх його можливостях і нюансах зазвичай менш усвідомлені й менш важливі, бо відволікають його від виконання завдань. Для «гетери», стосунки — це вирішальне. Усе інше — соціальне забезпечення, посада тощо — неважливо. У цьому і значущість, і небезпека «гетери». Якщо вона не помічає персони чоловіка (або своїх дітей) або надто сліпо приймає його, вона неодмінно буде ідеалізувати особистий елемент, надмірно підбурювати його й, може довести чоловіка до точки, коли він сам втратить чіткість бачення зовнішньої реальності: він, може, наприклад, відмовитися від своєї професії, щоби стати «творчим художником», він, може розлучитися, відчуваючи, що гетера розуміє його краще, ніж його дружина, і т. д. Якщо вона наполягає на ілюзії або якійсь нісенітниці, то стає спокусницею, вона стає Цирцею замість того, щоби стати Каліпсо.

Нині існує велика плутанина внаслідок повсюдного скасування сексуального табу. Мати стосунки, це обовʼязковий атрибут сучасного життя, з боку жінки вони можуть бути пов’язані або з еротичними непорозуміннями, або з професійними потребами. Для чоловіка сексуальність є очевидним проявом стосунків. Для жінки, а особливо для «гетери», це за певних обставин є їх результатом або, відповідно до індивідуальних законів стосунків, її слід взагалі не допускати. У будь-якому разі це доцільно лише тоді, коли відносини, як такі, були доволі розвинені. Замість того, щоби починати із сексуальності, як це часто робиться, сексуальність може бути кінцевим результатом, коли стосунки досягнуть певної глибини та психічної консолідації і, таким чином, можуть представляти психічний еквівалент безпеки, що пропонується в шлюбі. Але оскільки безпека, яку надає шлюб або професія, є життєво необхідною для жінки, ця потреба, може несвідомо проникнути в стосунки «гетери» й порушити їх внутрішній перебіг. Тому можна сказати, що, як не парадоксально, ідеальна «гетера» — це та жінка, яка розцінює перебування в шлюбі, як «контейнування», а разом із цим вона потребує, крім цього, ще й особистих стосунків поза шлюбом. З огляду на це, вона зможе реалізувати стосунки, а разом із цим і подружнє життя, більш усвідомлено й без жодних скритих для себе мотивів. З іншого боку, заміжня жінка, яка не усвідомлює своєї природи «гетери» або пригнічує її, зобов’язана зробити зі своїх синів таємних коханців, а зі своїх дочок — подруг, зв’язуючи їх так само, як і «мати», яка не усвідомлює її «материнської» природи.

Усе в житті треба спробувати й дослідити, це стосується й людських стосунків, а тому цілком природно, що «гетера» не може почати свою участь у стосунках на продвинутому, диференційованому рівні. Але, розібравшись і, засвоївши головне, вона буде уважно дотримуватися законів індивідуальних стосунків, відокремить, що до них належить, а що ні, і, якщо потрібно, дізнається, коли відносини можуть стати повноцінними й повними.

*****

Той факт, що проблема стосунків може бути природною, але, звичайно, не єдиною життєво важливою для чоловіка, дає йому можливість, особливо в наші дні, відчути в позитивному аспекті третю структурну форму жінки, а саме «амазонку». Як і чоловік, жінка завжди жила у відносинах не лише до людських об’єктів, а й до об’єктивних культурних цінностей. Наш час, який пропонує багато можливостей у цьому сенсі, сприятливий для «амазонки», яка є незалежною та самодостатньою в позитивному значенні цього терміну. Вона незалежна від чоловіка, оскільки її розвиток не ґрунтується на психологічному відношенні до нього. Представлені ним свідомі цінності є водночас і її власними цінностями. Її зацікавленість спрямована на об’єктивні досягнення, які вона хоче досягти сама. Бути дружиною знатного чоловіка для неї нічого не означає, вона прагне сама завоювати лаври. До цієї категорії належать великі спортсменки та мандрівниці, а також жінки, які менш помітні в суспільному житті, наприклад, ті, хто працює в науці, на державній службі або в бізнесі, здібні секретарки, які роблять себе незамінними у своїх офісах, ті, хто не відчуває потреби уваги до своїх сімей і тому займаються корисними, наповненими об’єктивним інтересом справами або присвячують себе важливим завданням, хто керує підприємством (де чоловіки є працівниками), або просто ті, хто вдома «носить штани» і тримає своє господарство та сім’ю у військовій дисципліні.

Позитивним аспектом «амазонки» може бути те, що вона, може по-новому товаришувати з чоловіком, товаришувати, не висуваючи жодних особистих вимог, бути конкурентом і суперником, який заслуговує бути сприйнятим серйозно, який розпалює його амбіції та надихає його на найкращі чоловічі досягнення (16). Її негативний аспект — це сестра, яка, керована «протестом проти чоловіків», хоче бути рівною своєму брату, яка не визнає жодної влади чи переваги, яка ще не вилізла з яєчної шкаралупи жіночого виборчого права (початкова форма фемінізму - пер.), яка б’ється, використовуючи виключно чоловічу зброю і є Megaera at home (домашня мегера). Суспільні або публічні «гієни» також є підвидом цього роду. Особисті ускладнення вирішуються «по-чоловічому» або придушуються. Бракує терпіння чи розуміння чогось ще нерозвиненого, що розвивається чи збилося зі шляху, як щодо себе, так і до інших («Я з нетерпінням чекаю часу, коли мої діти виростуть»). Шлюб і стосунки розглядаються з погляду досягнень, насамперед власних досягнень, успіх і ефективність — її лозунги. «Амазонці» також загрожує зловживання людськими стосунками, як засобом «бізнесу» або заради своєї кар’єри.

Генріх фон Клейст у своїй «Пентесілеї» пролив світло на глибини психології «амазонки». Повчальним історичним прикладом є леді Гестер Стенхоуп (17).

*****

Можливо, «амазонка», як і «гетера», є дещо оманливою назвою, оскільки вона пов’язана з історичними асоціаціями. Але, мабуть, нелегко знайти кращий термін для цієї структурної форми, яка характеризується акцентом на власній особистості та її розвитку в межах об’єктивних культурних цінностей нашого часу, цілком незалежних від інших людей та інстинктивних або інших психічних факторів. Оскільки наш теперішній час пропонує найширший простір для структурних форм “амазонки”, саме цю форму, окрім «матері», найчастіше можна знайти в центрі уваги суспільного життя, або, можливо, як форму, обрану для зовнішнього життя, що буде відповідати потребі чи ідеалу, навіть якщо це, може не відповідати справжній природній структурі жінки.

*****

Сьогодення містить у собі минуле й майбутнє. Ясність свідомості спирається на темні, несвідомі насіння, з яких виросли або виростуть об’єктивні культурні цінності. Саме цей несвідомий фон сприймається структурною формою жінки «медіуму». У цьому зв’язку не варто думати про парапсихологію, хоча загальний відомий образ медіуму представляє її найнижчий, тобто найбільш несвідомий рівень (18). До речі, цікаво зазначити, що поява перших відомих останнім часом медіумів, а саме Фокса та його сестер, майже збіглася з початком жіночої емансипації в 1848 році, яка стала результатом промислової революції (19). У тому ж самому революційному 1848 році Марксом і Енгельсом був опублікований «Комуністичний маніфест», а Папа Пій IX почав готувати догмат про Непорочне зачаття Марії. Історія ідей іде за законом компенсації.

Бути жінкою «медіумом» означає: перебування посередині, ні там, ні там, щось проміжне, загальне, нейтральне, посередині, значення, агент, посередник. «Медіум» занурена в психічну атмосферу свого оточення й дух свого часу, але насамперед у колективне (безособове) несвідоме. Несвідоме, коли воно констеллюється й, може стати свідомим, чинить дуже сильний вплив. Жінка «медіум» охоплена цим ефектом, вона поглинається і формується ним, а іноді вона сама його репрезентує. Вона повинна, наприклад, виражати або робити те, що «вітає в повітрі», те, що оточення не може, або не хоче визнати, але те, що є його частиною. Здебільшого, це темний аспект ситуації або переважної ідеї й у такий спосіб вона активізує те, що є негативним і небезпечним. Таким чином вона стає носієм зла, але те, що вона робить, це все ж виключно її особиста проблема. Оскільки залучений вміст є несвідомим, їй бракує необхідної здатності розрізнення, щоби його сприймати й мови, щоб адекватно його висловити. Переважна сила колективного несвідомого пронизує Его «медіума» й послаблює його, а, з іншого боку, Его «амазонки» є сильним лише тільки тому, що вона тримається подалі від цього бездонного фону несвідомого. За своєю природою колективне несвідоме не обмежується відповідною особою, це ще одна причина, чому жінка «медіум» ототожнює себе та інших з архетипним змістом. Але щоби мати справу з колективним несвідомим, потрібна міцна Его-свідомість і адекватне пристосування до реальності. Зазвичай, жінка «медіум» не розпоряджається ні тим, ні іншим, і, отже, вона створює плутанину в тій же мірі, у якій вона сама є розгубленою. 

Свідоме й несвідоме, я й ти, особистий і безособовий психічний зміст залишаються недиференційованими. Спершу це, може надихнути інших, і, зокрема чоловіка, оскільки медіальна жінка, яка відчуває архетипні основи його духу, активізує і, можливо, навіть репрезентує їх для нього. Вона часто буде уособлювати безособову сторону його Аніми й тим самим несвідомо втягувати його в хаотичну метушню, у яку вона буде захоплена сама. Вона надихає та оживляє ті психічні вмісти, які слід усвідомити, але які не належать до Его партнера й тому не можуть бути засвоєні без належної підготовки. У такому випадку її вплив руйнівний і «заворожуючий». Оскільки об’єктивні психічні вмісти в собі та в інших не розуміються, або сприймаються особистісно, вона переживає не свою долю, як свою власну, а губиться в ідеях, які їй не належать. Замість того, щоби бути посередником, вона є лише засобом і стає першою жертвою власної природи. Але якщо вона володіє здатністю розрізняти, відчувати чи розуміти конкретні цінності та межі свідомого й несвідомого, особистого й безособистісного, того, що належить Его, а що — навколишньому світу, тоді її здатність давати змогу собі піддаватися об’єктивному психічному вмісту, дозволить їй здійснювати позитивний культурний вплив, порівнянний із впливом «амазонки». У цьому випадку вона присвячує себе служінню новому, можливо, ще прихованому, духу свого віку, як ранньохристиянські мучениці (20), жінки-містики Середньовіччя (21) або, у меншій мірі, вона присвячує себе справі життя окремої людини, як-от Готлібін Діттус, яка, будучи одержимою, стала співробітницею Блюмхардта, чия перемога над її демонами звільнила його власні найкращі сили (22). Всякий раз, коли середньовічні відьми були не просто жертвами чоловічих проєкцій і жадібності, вони являли собою відщеплене зло й неприйнятну єресь свого часу.

Наш вік із його різноманітними ірраціональними інтересами пропонує жінці «медіуму» чимало можливостей для самовираження, наприклад, графологію, астрологію, хірологію тощо. Але, це мистецтво чи навіть професії і вони не підходять для тих, хто не має особливого хисту. Отже, для «медіуму» ще важливіше, ніж для інших структурних форм, усвідомити її характерну психологію і здобути здатність розрізняти, щоби стати посередником замість простого медіума. Замість того, щоб ідентифікувати себе та інших із колективно-несвідомим вмістом, зовсім не пов’язаним із реальністю, вона має цінувати свою медіумну здатність, як інструмент і вмістилище для сприйняття цього вмісту. Але для цього їй доведеться знайти адекватну мову висловлювання. Жінки «медіуми» виконували соціальну функцію провидець, сивіл, знахарок або шаманів у попередніх культурах у первісних народів і донині. 

Сьогодні, принаймні, ми маємо мову психології, у якій несвідоме є важливим і часто життєво важливим фактором, включення якого в життя людини, може не тільки мати оздоровчий ефект, але, може навіть, призвести до більшої усвідомленості та змістовного вкорінення в законах психе. У зв’язку з цим можна згадати книги Стюарта Уайта про його дружину Бетті. Правда, Бетті все ще певною мірою висловлюється мовою спіритистів, але, як людина вона була надзвичайно життєвою жінкою з позитивним поглядом на життя, яка лише, вагаючись і з розумною критикою передавала повідомлення від несвідомого. Тому їх легко перекласти на мову сучасної психології (23).

Іншим прикладом «медіуму», у цьому випадку творчим, є Рікарда Хуч, чия медіальність, підкріплена великими історичними знаннями та поетичними якостями, вплинула на історичні події та відомих осіб. Серед великих актрис можна відзначити Елеонору Дузе. Як не дивно, бракує жінок-художниць, яких можна було б вважати, що вони найбільш кваліфіковані для вираження образів колективного несвідомого. Вони, мабуть, занадто залежать від духу епохи і, отже, наслідують панівний стиль, таким чином, вони залишаються на поверхні не заглиблюючись в нетрі несвідомого. Об’єктивний і колективний психічний зміст, однак, може бути адекватно виражений лише об’єктивною мовою, яка, крім мистецтва, мала б бути психологічною чи символічною.

Так само, як амазонка поглинає безособові культурні цінності свого періоду і відповідно формує своє Его, «медіум» сприймає і формується несвідомими початковими елементами людини, ситуації чи періоду. І подібно до того, як сучасна «амазонка» спочатку буквально сприйняла чоловічу поведінку за чоловічу активність, так само й жінка «медіум» буквально сприйняла духів за несвідомий дух. Поки вона занурена в колективне несвідоме, її культурним завданням було б знайти і виразити його значення, і в такий спосіб виконати компенсаторну функцію, що сприяє життю.

*****

Подібно до чотирьох основних психологічних функцій, усі чотири структурні форми притаманні кожній жінці. Якщо це буде можливо, вона реалізує те, що найбільше відповідає її натурі. Поступово друга форма затвердить себе зсередини. Цей процес також йде паралельно з поступовим розмежуванням чотирьох основних психічних функцій. Друга форма не є протилежною в нашому схематичному зображенні, за винятком тих випадків, коли протилежне випливає з несвідомого. Отже, для «матері», наприклад, цією другою формою буде «амазонка» або жінка «медіум». До особистих стосунків, таким чином, приєднуються безособові стосунки або, навпаки, особисті стосунки в разі базової безособистісної жінки (24). Якщо поступова інтеграція наступної структурної форми не відбудеться, базова стане перебільшеною й буде негативною. У подальшому житті доведеться мати справу з третьою формою, яка зазвичай лежить на тій самій осі, що і друга, але має вже тіньовий характер і з першою її тяжче узгоджувати. Знову подібно до чотирьох функцій, четверта форма викликає найбільші труднощі. Четверта структурна форма, зазвичай, не може бути прожита буквально і конкретно, представляючи надто великий контраст із первісним характером і реальністю. Як і четверта «нижча» базова функція, вона має бути виражена на символічному рівні. І подібно до того, як примирення з четвертою психічною функцією є шляхом до психічної тотальності, інтеграція четверта структурна форма жінки є мостом до Самості.

Це завдання також вимагає цілого життя — цілого, як у відношенні часу, так і у внутрішньому значенні процесу змін, який тут неможливо описати. Жінка, яка вміє розумно підкоритися цьому, знайде своє належне місце в цьому сучасному світі і виконає своє культурне завдання, таким чином, здобувши внутрішню безпеку, яка досягається, коли її психічний зміст: Тінь, Анімус, «Велика Мати», «Мудра жінка» й навіть Самість (25), більше не проєктуються назовні, в оточення. Оскільки жінка пов’язана з життям, її завданням є залучити чоловіка до життя та втілити ідеї в життя. Але залучення та реалізація можуть відбуватися, як позитивно, так і негативно, свідомо чи несвідомо, з відповідальністю чи без неї.

Посилання:

1. Ця стаття була вперше прочитана в 1934 році в Психологічному клубі в Цюріху, а більш детальна версія її була прочитана в 1948 році в Інституті К. Г. Юнга в Цюріху. Тут тему можна розглянути лише схематично й передбачається, що читач знає принципи аналітичної психології.
2. Пор. К. Г. Юнг: Психологічні типи, Лондон, 1923 р., або CW 6.
3. Замість «структурної форми» можна було б використовувати термін «структурні типи», оскільки значення полягає у відображенні або «типізації», тобто абстракції індивідуальних якостей у формальний знаменник загальних характеристик. Але з огляду на те, що концепція «Типи» в аналітичній психології, як згадувалося вище, на сьогодні має своє класичне застосування, це може запобігти концептуальної плутанини, якщо термін структурні форми використовується повсюдно.
4. Пор. ЕріхНойман: «Ueber den Mond und das matriarchale Bewusstsein» (Про місяць і матріархальну свідомість) у: Eranos Jahrbuch XVIII, Rhein-Verlag, Цюріх, 1950.
5. У їх книзі «Сучасна жінка, втрачений секс» двоє американських автори, Фердинанд Лундберг і доктор Марінія Фарнем, посилаються, навіть, на «тривогу, глибоке внутрішнє напруження, емоційні нетрі». Харпер, Нью-Йорк, 1947 рік.
6. Пор. також Гертруда фон Ле Форт: «Die ewige Frau» («Вічна жінка»). Йозеф Козель і Фрідр. Пустет, Мюнхен 1935 р.
7. Пор. C Г. Юнг: «Seelenprobleme der Gegenwart», «Wirklichkeit der Seele», Рашер, Цюріх, «Два есе з аналітичної психології», CW 7 та ін.
8. Пор. К. Г. Юнг: «Жінка в Європі», CW 10
9. Пор. також Антуанетта Фірц-Моньє: «Initiation und Wandlung. Zur Geschichte des altfranzosischen Romans im 12. Jahrhundert» (Початок і зміна. Внесок в історію старого французького роману 12 ст.). Studiorum Romanorum Vol. В, А. Франке, Берн 1951.
10. Пор. К. КерЛний: «Tbchter der Sonne» («Дочки сонця»). Рашер, Цюріх 1944, «Ніобе», Rhein-Verlag, Цюріх 1949, та ін.
11. Пор. Лінда Фірц-Девід: «Сон Поліфіла»; Пантеон Книги, Нью-Йорк, 1950.
12. Популярна плутанина біологічних можливостей із психічною структурою, згідно, з якою, усі жінки вважаються насамперед матір’ю, спростовується етнологічними дослідженнями: пор. міжнар. ін. Хільде Турнвальд: «Menschen der Sudsee» (Люди південних морів), Фердинанд Енке, Штутгарт 1937, і Спенсер і Гіллен: «Арунта», MacMillan & Co., Лондон, 1927. Так само неспроможним є постулювання фізичного материнства, без чоловіка та родинних зв’язків, яке показує, як відсутність інстинкту в наш час призводить до регресу до матріархальних поглядів.
13. Пор. К. Г. Юнг: «Шлюб, як психологічні стосунки» в CW 17
14. Пор. також Альфред Т. Платтнер: «Glucklichere Ehen» (Щасливіші Шлюби), Хубер, Берн 1950.
15. The творчо-художнє — це категорія сама по собі, відтінок від ставлення, функціональний і структурний типи. Також проблема «Анімуса» сюди не включена, оскільки вона стосується всіх жінок однаково. Пор. Емма Юнг: «Ein Beitrag zum Problem des Animus» у CG Jung «Wirklichkeit der Seele».
16. Історичним прикладом є Катаріна Сієнська, яка скромно й рішуче сколихнула папу Григорія XI і спонукала його повернутися з Авіньйона до Риму. Пор. Фердинанд Штробель: «Катаріна з Сієни. Politische Briefe» (Катарина Сієнська, Політичні листи), Benziger & Co., Einsiedeln 1944.
17. Племінниця молодшого Пітта й авантюрна «королева» друзів (Пор. її біографія Джоан Хасліп, Penguin Books.
18. Пор. міжнар. ін. Фанні Мозер: «Der Okkultismus» (Окультизм), Орел Фюсслі, Цюріх, 1935.
19. Джон Стюарт Мілль: «Принципи політичної економії», 1848, і «Підкорення жінок», 1869.
20. Пор. Марі-Луїза фон Франц: «Die Passio Perpetuae» у К. Г. Юнг: «Айон», Рашер 1951. (англ. пер. Весна: 1949)
21. Пор. Mechthild von Magdeburg: «Das fliessende Licht der Gottheit» (Текуче світло Божества), вид. автор Мела Ешеріх, Gebr. Паетель, Берлін 1909 р., і «Життя сестер Тоесс» (Das Leben der Schwestern von Toess), описане Ельсбет Стагель, Ротапфель-Верлаг, Ерленбах-Цюрих 1923 р.
22. Пор. Фрідріх Цундель «Іоанн Христос. Блюмхардт», Бруннен-Верлаг, Гіссен і Базель 1922.
23. Пор. Корнелія Бруннер: «Бетті. Шлях індивідуації», у «Внутрішньому світлі» № 27, 1950, Вашингтон.
24. Звичайно, це не оцінка щодо здатності до любові чотирьох форм, а посилання на різні типи їх спорідненості. До того ж любов — це складна структура, не тільки інстинкти й почуття, але й особливе ставлення.
25. Пор. К. Г. Юнг: «Два есе з аналітичної психології», CW 7, та «Архетипи колективного несвідомого», CW 9.

Тоні Вольф (Toni Wolff)

Переклад із німецької Павла Вацлавіка

Переклад з англійської ЮНГІАНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД