«КОМПЛЕКС» БАЗОВІ КОНЦЕПЦІЇ АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

«Комплекси насправді є живими одиницями несвідомої психіки…» (Юнг, CW 8, параграф 210)

Юнг і комплекс

На початку кар’єри Юнга, коли він, працюючи в лікарні Бургхольцлі в Цюріху, почав працювати над серією експериментів, щодо асоціативного тесту слів, із колегами, які безпосередньо пов’язані з роботою Шарко та Джанета над неврозами, істерією та «нервовими потрясіннями», які лежать у їх основі. Завдяки сповільненим, сповненим емоціям або специфічним реакціям суб’єкта на 100 слів-стимулів (таких як, хліб, стіл, війна, чорнило, любов, собака, голова, пістолет, вірний, вода, удар і лампа), Юнг зміг продемонструвати наявність «емоційно-забарвлених комплексів» (feeling-toned complexes), які він прямо пов’язував із концепцією «фіксованих ідей» Джанета (Jung 1934).

Юнг визнав, що ці комплекси були відокремленими, відколотими елементами психіки, які були неприйнятними і тривожними для свідомого розуму (Его) і які суперечили свідомим установкам особистості. Він пише, повторюючи Джанета:

«комплекс почуттів»… — це образ певної психічної ситуації, яка сильно емоційно акцентована і, крім того, несумісна зі звичною установкою свідомості, має доволі високий ступінь автономності, тому може контролюватись розумом лише незначною мірою й тому поводиться, як живе чужорідне тіло у сфері свідомості. (Юн 1934 р., п. 201).

Суб’єктивно ці комплекси можуть бути дуже тривожними, як знову пише Юнг:

Сьогодні всім відомо, що люди мають «комплекси». Що ще не так добре відомо, хоча теоретично набагато важливіше, так це те, що комплекси можуть мати нас. Існування комплексів ставить під серйозний сумнів наївне припущення про єдність свідомості, що прирівнюється до «психіки» і про верховенство волі. Кожний прояв комплексу постулює порушений стан свідомості. Отже, комплекс має бути психічним фактором, який, із погляду енергії має цінність, яка іноді перевищує цінність наших свідомих намірів примусу, нав’язливого мислення та дій, для яких за певних умов єдиним доречним терміном було б юридичне поняття обмеженої дієздатності. (червень 1934 р., пар. 200)

Отже, комплекси викликають «порушений стан свідомості» й можуть проявлятися у вигляді емоційних реакцій, «ірраціональної» поведінки, фізичних симптомів і з’являтися в персоніфікованій формі в снах, а також у формі «голосів» за певних психозів (там же, п. 202 -3). Вони також пов’язані з вірою в духів (параграф 210). Коли сила комплексу порушує центральний Его комплекс (бере контроль над особистістю й домінує над нею), настає невроз. Тому наші комплекси є дуже потужними і їх може бути важко вирішити та інтегрувати. За словами Юнга, вказівниками комплексу є «страх і опір». Про їх центральну роль і важливість Юнг пише: «комплекси насправді є живими одиницями несвідомої психіки…» (п. 210) і, цитуючи фразу, яку Фрейд вживав для опису сновидінь, як «via regia» («королівська дорога») до несвідомого», він пише:

Втім, via regia до несвідомого — це не сон, як думав [Фрейд], а комплекс, який є архітектором сновидінь і симптомів. Це також не дуже «королівське», оскільки шлях, визначаємий комплексом, більше схожий на грубу й незвичайно викривлену пішохідну стежку, яка часто губиться в лісі й загалом веде не в серце несвідомого, а повз нього. (червень 1934 р., п. 210).

Дисоціація і психіка

Наведені вище цитати також вводять значно іншу концептуалізацію психіки, відміну від поглядів на неї у Фрейда, яка базувалася на «єдності свідомості». Натомість Юнг бачив ці комплекси, як формування автономних, «розколотих психе» (splinter psyches) в одній особистості. Тому можна побачити, що ми маємо багато різних «Я-станів» (різного досвіду себе), які можуть бути більш-менш прийнятими та прийнятними й більш-менш інтегрованими з нашим основним відчуттям себе — Его.

Це відображає теоретичний досвід Юнга в русі прибічників теорії дисоціації (див. Haule 1983, 1984; та Astor 2002), які визнавали, що ми можемо переміщатися, наприклад, між станами вразливості, влади, гніву, зовнішньої адаптації, сприйнятливості тощо. Це все частини психіки, яким потрібно знайти місце (прийняти та інтегрувати), а не позбутися від них. Усе це «спроби майбутньої особистості пробитися у свідомість». Доктор Джо Редферн (1985) у своїй книзі «Моє Я, Багато моїх Я» яскраво написав про ці відколоті психе, назвавши їх «субособистістями».

Травма та архетипне ядро

Юнг визнав, що походження комплексу — це «часто так звана травма, емоційний шок чи щось таке, що відриває частину психіки» (Jung 1934, п. 204); це переживання, які Его не змогло перенести та інтегрувати на конкретній точці розвитку людини і, таким чином, яке було дисоційоване.

Він також припустив, що кожен комплекс має, у своєму корені, архетипне ядро, і розумів архетипи, як інстинктивні моделі поведінки. Це архетипне ядро, яке, якщо воно не олюднене доброзичливим повсякденним досвідом, то індивідуум переживає дуже потужно. Наприклад, як розлючений батько, який жахливо намагається вбити вас, або ідеалізований батько, який може прийти і врятувати вас. Або прекрасна мати, яка є богинею, яка може вилікувати всі недуги, на відміну від жахливої ​​матері, яка намагається вас отруїти — це ті пари протилежностей, які Юнг вважав характерними для архетипів.

Культурний комплекс

Останній розвиток подій у цій галузі полягає у визнанні того, що сім’я та суспільство, у якому людина живе, також глибоко впливають на її розвиток, цінності та «хто я є», зокрема, через вплив на те, які якості в особистості приймаються та виховуються, а які забороняються чи подавляються (Singer and Kimbles 2004). Іншими словами, існує культурний комплекс, який, подібно до особистісного комплексу, може домінувати над особистістю й керувати нею або, у разі усвідомлення природи комплексу, дозволити особистості розвивати ставлення до нього і використовувати його. Як сказав Юнг про комплекси: «У всіх нас є комплекси, це вкрай банальний і не цікавий факт. Цікаво лише знати, що люди роблять зі своїми комплексами, саме це, єдине практичне питання, яке має значення» (Jung 1936/1976, п. 175).

Комплекс у клінічній практиці

Я закінчу клінічним прикладом, який Юнг наводить у своїй автобіографії «Спогади, мрії, роздуми» з часів, коли він працював у лікарні Бургхольцлі. Пацієнткою була приваблива молода жінка, яка потрапила в лікарню з меланхолією, хоча згодом цей діагноз змінили на шизофренію. Кілька років тому вона була романтично зацікавлена ​​сином багатого промисловця, але, вважаючи, що він не відповість їй на прихильність, вона вийшла заміж за іншого й народила двох дітей. Через п’ять років її відвідав старий друг і сказав їй, що її шлюб був великим потрясінням для цього молодого чоловіка, який, як тепер виявилося, мав до неї почуття. У цей момент у неї настала депресія. Але було ще гірше, коли вона купала дітей через кілька тижнів, зайнята своїми темними й нещасними думками, вона дозволила своїй дочці смоктати губку, наповнену водою для ванни, ту воду, яку використовували тільки для купання, бо вода в цій місцевості була небезпечною для пиття. Її донька, після цього, захворіла на тиф і померла. Вона була улюбленицею її матері. У цей момент її депресія загострилася, і вона була госпіталізована.

З тестів на асоціацію слів Юнг з’ясував, що молода жінка відчувала себе вбивцею і відчувала вкрай провину за те, що вона зробила, а також переживала через втрату свого раннього кохання до сина промисловця. Коли Юнг розповів їй, що він знайшов, він повідомив, що «результат полягав у тому, що через два тижні її можна було виписати, і вона більше ніколи не потрапила до лікарні» (Jung 1963, с. 135–7). Він допоміг їй розпізнати її раніше відокремлені комплекси і протистояти їм.

Нам не потрібно звертатися до тесту на асоціацію слів, щоби розпізнати комплекс. Проте комплекси є частиною кожного аналітичного сеансу й завдання аналітика — допомогти пацієнту розпізнати, зрозуміти, утримувати та інтегрувати ці частини особистості, якими б темними вони не були.

Маркус Вест

ЮНГІАНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД

джерело: iaap.org