«ПЕРСОНА» БАЗОВІ КОНЦЕПЦІЇ АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Всі ми розвиваємося, не тільки через розвиток нашої особистої природи, але й через відповідність соціальним і екологічним вимогам навколо нас. Юнг назвав цей аспект соціального адаптування особистості «персоною». Походження цього латинського слова повʼязано з масками, які носили актори в давнину. Маска, або персона, схожа на нас самих, але значною мірою на неї впливає зовнішній світ, саме тому це своєрідний компроміс між особистістю та суспільством. Персона — це те, як ми виглядаємо перед іншими людьми і, як ми хочемо, щоби нас бачили інші люди. Упродовж нашого життя ми маємо різні «маски особистості», відповідно до кожної фази розвитку, нашої гендерної ідентичності, соціального статусу, професійної приналежності тощо. Як говорить Юнг, 

«Персона — це складна система відносин між індивідуальною свідомістю та суспільством, досить доречна своєрідна маска, покликана, з одного боку, справляти певне враження на інших, а з іншого — приховувати істинну природу особистості.»1 

Юнг також називає персону «зовнішньою установкою» в порівнянні з «внутрішньою установкою»2 і підкреслює, що персона має не індивідуальну, а колективну природу.

Зазвичай в особистому житті людина знімає соціальну маску, а вдома надягає більш інтимну маску. У такий спосіб, кмітливий та жорсткий на роботі бізнесмен, може бути ніжним батьком зі своєю сім’єю. Але коли персона занадто жорстка, або якщо людина сильно ідентифікує себе з нею, вона зберігає її навіть у особистому житті і їхня сім’я, може постраждати від цього негативно вплинути. Батько, який не може зняти маску суворого вчителя, перебуваючи вдома, іноді, може поводитися таким чином, що може принизити своїх дітей.

Персона є важливою концепцією в аналітичній психології Юнга. У певному сенсі це ворота, які ваблять піти в глибоку, невідому величезну зону психіки, а саме в несвідоме. Сама персона перебуває у сфері свідомості і, таким чином, легко доступна і видима. Однак вона відіграє важливу роль у запуску «збудження несвідомого», що спонукає людей повернутися на шлях власної індивідуації. Індивідуація, а саме самореалізація, є імперативною силою, яка змушує людину прагнути бути особистістю, бути своїм справжнім Я. Індивідуація є природною силою, навіть якщо ми не усвідомлюємо її, допоки не виникне певна необхідність.

Юнг розглядає психіку сукупністю всіх психічних процесів, як свідомих, так і несвідомих, а персона пов’язує індивіда із зовнішнім об’єктивним світом, тобто колективною свідомістю. Водночас, у нашій внутрішній психіці є ще одна функціональна частина, яка співвідносить індивіда з колективним несвідомим і компенсує персону в протилежній позиції. Цю іншу внутрішню фігуру, з якою він зустрівся у своєму особистому досвіді, Юнг назвав «анімою» — свого роду образом душі, жіночий елемент якого, компенсує його персону, як чоловічу в зовнішньому світі. (Тому для жінок Юнг ввів поняття «анімус» із чоловічими рисами.) Аніма — це компроміс між індивідуальним і колективним несвідомим, тобто світом історичних образів та первісних образів. Іншими словами, персона — це міст до колективної свідомості, тоді як, аніма — міст до колективного несвідомого. Персона й аніма функціонують, як доповнення один одного.

Цей психічний механізм пояснює, як людина, яка має образ сильного чоловіка в зовнішньому світі, може бути досить безсилою внутрішньо, оскільки на нього впливає його аніма. У той час, як функція anima/animus невидима в темному несвідомому, функція персони перебуває в яскравому світлі свідомості. Важливо розрізняти, ким є людина насправді і, як вона виглядає перед іншими, щоби ми усвідомлювали свої невидимі стосунки з несвідомим і відмежовувалися від нашого образу душі — anima/animus.

Ми створюємо свою особистість із необхідності, але якщо ми ідентифікуємо себе з нашою персоною й нехтуємо або пригнічуємо своє внутрішнє «я», наше несвідоме помститься. Як каже Юнг:

«Ці ототожнення із соціальною роллю є дуже плідним джерелом неврозів. Людина не може позбутися справжньої себе на користь штучної особистості без покарання».3

Людина, яка має жорстку персону або ідентифікує себе з її персоною, менш стійка до впливу колективного несвідомого, оскільки психічна тотальність стає неврівноваженою. Далі Юнг каже:

«Якщо Его ототожнює себе з персоною, центр ваги суб’єкта буде в несвідомому. Тоді воно (Его) практично тотожне колективному несвідомому, оскільки вся особистість колективна. У цих випадках спостерігається сильний потяг до несвідомого і водночас жорстокий опір йому з боку свідомості, тому що є страх знищення свідомих ідеалів.»4

За Юнгом, розчинення персони неминуче відбувається в процесі індивідуації. Це призводить до колапсу свідомого ставлення, і людина опиняється закинутою в несвідоме. Іноді людина намагається відновити свою розбиту персону, але в цьому регресивному акті вона стає дещо меншою й обмеженішою, ніж раніше, або, може ідентифікувати себе з архетипними образами колективного несвідомого замість втраченої персони. В останньому випадку людина природним чином впадає в інфляцію (inflated), що, може спричинити багато проблем. У процесі індивідуації немає швидкого шляху. Потрібний терплячий діалог з образами з несвідомого й пошук нового балансу в сукупності психіки.

Приклад.

З культурної точки зору, моє враження таке, що японці мають менш чітку особистість, ніж західні люди. Це можливо пов’язано з тим, що межа між свідомістю та несвідомим для японців дещо розмита, а їхнє Его більш проникне для несвідомого. Цікаво, що в японському традиційному театрі Но тільки головний актор носить маску, а його роль часто представляє таємничий жіночий привид, що вийшов з іншого світу.

Однак сьогодні Японія стикається із серйозною соціальною проблемою, оскільки дедалі більше людей уникає суспільства. Вони не змогли розвинути особистість і тому бояться контактів із зовнішнім світом. Зазвичай, на задньому плані такої відлюдної людини є мати, яка чіпляється за роль матері, яку вона ототожнює зі своєю персоною. Як наслідок, колективне несвідоме роздуває її роль у архетипну Велику Матір, чия величезна сила перешкоджає розвитку незалежності її дитини.

Можливо, для цілей індивідуації вкрай важливо побудувати більш чітко окреслену персону в японській психіці, щоби зберегти психічний баланс.

Можливо, це можна сказати і про інші країни, не тільки про Японію, оскільки ми всі зараз живемо в епоху, яка вимагає серйозного пристосування до глобальної культури змін і різноманітності. Звичайно, нинішня культура звільняє нас від жорстких соціальних ролей і упереджень, але водночас вимагає, щоби ми прагнули встановити новий психічний баланс. Персона — це не лише зовнішня маска, вона також відображає й нашу уяву про власну внутрішню душу.

Посилання:

1 C.G. Jung, CW7, par. 305

2 C.G. Jung, CW6, par. 801

3 C.G. Jung, CW7, par.307

4 C.G. Jung, CW7, par. 509

Соноко Тойода

ЮНГІАНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД

джерело: iaap.org