ШУМ, ЯК ДЕСТРУКТИВНИЙ ФАКТОР
ШУМ, ЯК ДЕСТРУКТИВНИЙ ФАКТОР
лист К.Г. Юнга
Історія листа.
У вересні 1957 року Карл Офтінгер, професор права в університеті Цюріха, заснував асоціацію по боротьбі із шумом (Liga gegen den Lärm) у Швейцарії і просив, щоби Юнг написав роботу про це, для публікації в шанованій газеті. Цей лист відповідь.
Карлу Офтінгеру, вересень 1957 року.
…
Я сам не виношу шум і біжу від нього, як тільки й коли тільки це можливо, тому що він не тільки заважає концентрації, необхідній для моєї роботи, але і змушує робити додаткові психічні зусилля, щоби позбутися його.
До нього можна і звикнути, як до зловживання алкоголем, але, як за алкоголь доводиться розплачуватися цирозом печінки, так шум призводить до нервового стресу з передчасним згасанням життєвих сил. Шум — це, безумовно, тільки одне із лих нашого часу, хоча, можливо, найнабридливіше. Серед інших — грамофон, радіо, а тепер і негативний вплив телебачення. Якось організація вчителів запитала мене, чому, незважаючи на покращення харчування в початкових школах, учням більше не вдається виконувати програму навчання. Відповідь така: нестача концентрації, занадто багато відволікань. Багато дітей роблять свою домашню роботу під акомпанемент радіо. У них стільки входить ззовні, що їм більше не потрібно думати про те, що треба зробити всередині самих себе, адже це потребує концентрації. Їхня інфантильна залежність від зовнішнього тим самим посилюється і продовжується в дорослому житті, коли закріплюється в добре відомому підході, що всякі психологічні незручності треба вирішувати силами порядку в державі.
Panet et circenses [хліба та видовищ — лат.] — ось дегенеративний симптом міської цивілізації, до якого ми тепер мусимсо додати шум наших технологічних пристосунків, що руйнує нерви. Погрозливе забруднення наших водних запасів, стійке збільшення рівня радіоактивності, а також похмура загроза перенаселення з його геноцидними тенденціями вже призвели до широко розповсюдженого, але ще не набувшого широкого усвідомлення страху, який потребує шуму, тому що шум не дає почути цей страх.
Шум вітається, тому що в ньому тоне внутрішнє інстинктивне попередження. Страх шукає галасливу компанію і збориськ, щоби відлякати своїх внутрішніх демонів. (Первісні еквіваленти в історії людства — це крики, ревуни, барабани, жарти, дзвони тощо). Шум, такий як, шум натовпу, дає почуття безпеки, тому люди люблять його й уникають щось зробити з ним, оскільки інстинктивно відчувають апотропеїчну (захістну) магію, що виходить від нього. Шум боронить нас від болючого роздуму, він розганяє тривожні фантазії, він запевняє нас, що всі ми в одному човні і створюємо таку метушню, що ніхто не наважиться на нас напасти. Шум такий наполегливий, той, який заглушує реальність, що все інше стає блідим фантомом. Він позбавляє нас від зусиль сказати або зробити щось, тому що саме повітря навколо вторить невидимій силі нашого сьогодення.
Темна сторона картини в тому, що в нас не було б шуму, якби ми приховано не бажали його. Шум не тільки незручний чи шкідливий, це невизнаний і свідомо незрозумілий засіб для досягнення наступної мети: компенсації страху, який, більш ніж, обґрунтований. Якби стояла тиша, страх змусив би людей розмірковувати і тоді невідомо, що прийшло б у їхню свідомість. Більшість людей боїться тиші, тому, коли невпинна балаканина на вечірках раптово припиняється, вони змушені щось сказати, зробити й починають крутитися, свистіти, наспівувати, кашляти, шепотіти. Потреба у шумі майже ненаситна, навіть якщо він стає згодом нестерпним, усе одно, це краще, ніж нічого. «Смертна тиша» — фраза, що багато говорить! — вражає нас, як щось надприродне. Чому? Чи в тиші починають зʼявлятися примари? Ну, це навряд. Справжній страх у тому, що може вийти з глибин — усі ті речі, що трималися прихованими саме шумом.
Ви взялися за важке завдання з цим таким необхідним зменшенням шуму, адже чим більше ви боретеся із шумом, тим ближче підходите до забороненої території тиші, яку так усі побоюються. Ви позбавите всіх тих нікчем, яких ніхто не слухає, їхньої єдиної радості в житті та незрівнянного задоволення, яке вони відчувають, наприклад, порушуючи спокій у ночі своїми гуркотливими мотоциклами, що порушують сон усіх в окрузі своїм пекельним рокотом. У саме той момент вони хоть щось являють собою. Шум — це їхній raison d’etre (сенс буття) та підтвердження їх існування. Таких людей набагато більше, ніж ми уявляємо, яких не турбує шум, тому що в них немає нічого, що взагалі можна потурбувати, навпаки, шум дає їм те, заради чого можна жити.
Між цим прошарком населення й бездіяльністю влади є несвідомий contract social (суспільний договір — фр.) (див. Громадський договір (1762) Руссо), що породжує порочний круг: те, чого не хоче один, вітає інший.
Сучасний шум — це інтегральний компонент сучасної «цивілізації», яка переважно екстравертна й не виносить будь-яку зверненість всередину. Це зло з глибоким корінням. Існуючі в суспільстві настанови, могли б значно покращити стан справ, але вони не нав’язуються. Чому ні? Тому, що це питання моралі, але вона розтрощена вщент і це пов’язано з духовною дезорієнтацією людини нашого часу. На справжнє поліпшення справ можна сподіватися, тільки якщо є радикальна зміна у свідомості. Боюся, решта паліативів (психологічних заходів підтримки) залишаться ненадійними напівзаходами, оскільки вони не проникають у глибини, де вкоренилося й постійно оновлюється зло.
Золя одного разу вірно підмітив, що великі міста — це «holocaustes de l'humanite» [всеспалення людства — фр.], але загальний курс нашого руху заданий у цьому напряму, тому що знищення, це несвідома мета колективного несвідомого у наші дні: воно налякано розростанням чисельності населення і використовує всі засоби для розробки витонченої та непідозрілої форми геноциду людства. Інше, що часто залишається непомітним, це знищення здатності до концентрації, головного вимоги для управління нашими край, просунутими машинами та обладнанням. Життя мас неможливо уявити без них, проте вони постійно під загрозою поверхневого ставлення, неуважності й неакуратності. Нервове виснаження, спричинене цим ритмом життя, веде до залежностей (алкоголь, заспокійливі та інші отрути) і, тим самим, до ще гіршого виконання обов’язків і передчасної розтрати життєвої енергії, а це ще одна ефективна зброя для непомітного зниження популяції.
Вибачте за цей досить песимістичний внесок у вивчення цього не досить приємного питання нашого часу. Як лікар, я, зазвичай, більше за інших розрізняю темну сторону людського існування і, тим самим, більш схильний робити загрозливі аспекти основним предметом моїх роздумів, ніж висувати підстави для оптимістичних прогнозів. Тим паче, на мою думку, зараз і так удосталь, людей, які вже догоджають нам у цьому.
