ПРОЦЕС ВІДНОВЛЕННЯ У ПСИХОПАТОЛОГІЇ САМОСТІ

Джон Вейр Перрі
Медична школа Каліфорнійського
університету, Сан-Франциско, Каліфорнія.
переклад ЮНГІАНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД

Аспект Самості, який я пропоную обговорити, є феноменологічним у тому сенсі, що його можна спостерігати емпірично, оскільки, він стосується взаємодії певних тем образів у несвідомій психіці. Під «несвідомим» я маю на увазі ту автономну психіку, яка не керується Его й перебуває за межами його розуміння, яка є вродженою та архаїчною за своїми модальностями. Образи, про які я згадую, це цілий клас символічних репрезентацій центричності й організації, порядку й найвищої влади. Я сподіваюся продемонструвати, що в них ми бачимо уявлення про Самість та процеси, які трансформують або реорганізують Самість у несвідомій психіці.

Цю гіпотетичну моделі легко уявити, але важко зрозуміти з погляду досвіду. Самість розглядається в цьому випадку, як центр тотального психічного організму, а Его входить у цю сукупність, як центр лише свідомості, тобто, вмісту, доступного свідомості й між ними перебувають автономні комплекси, які являють собою групи вмісту, недоступні Его-свідомості (мал. 1).

Неврози в цій презентації я залишу осторонь і опишу досить детально певний синдром у психозах, які я вивчаю кілька років. Неврози — це, насамперед, зв’язок між Его й автономними комплексами. Ці комплекси сформовані переважно дитячими та батьківськими проблемами, які випливають із мережі емоційних стосунків у сім’ї в перші роки.1–3 Проблема неврозів полягає в тому, що подавлення неприйнятного афективного вмісту з подальшою втратою особистістю окремих життєво важливих компонентів її розвитку, суперечить потребі в більш повній і цілісній свідомості й невроз базується саме на опорі проти цього. 4 Щоби повністю розв’язати невроз, ці виключені компоненти мусять знайти свій шлях назад, щоби вони могли прийняти належну їм участь у житті свідомої людини, а тому терапія неодмінно має передбачати оновлення та трансформацію особистості. Під час цього процесу, що часто можна зустріти в сетінгу, виникають образи Самості і, здається, впливають на поглиблення, розширення та зростання повного діапазону усвідомлення — це і є тотальність і цілісність особистості.

Проте, як це бачу я, невротичний синдром як такий, зазавичай, не виявляє патологію Самості на рівні образів, про які я говорю, тоді, як для психозів це доволі характерно. Психоз за своєю природою є порушенням найглибших рівнів психіки, яке він виявляє у вигляді спалаху й затоплення свідомості архаїчним і символічним вмістом. Завдяки їх аналізу можна виявити, що саме центральний образ — «Самість» виступає центром порушення, хоча очевидною є саме патологія «Его», з його слабкістю, його незв’язаністю, його поганим утриманням реальності та його розбитою самооцінкою.

Зростає тенденція до визнання важливості концепції Самості в психопатології, особливо серед аналітиків Салліванського напрямку й тих фрейдистських аналітиків, які наполягають виключно на Его-психології.6–9 Однак, на жаль, у психіатричній практиці існує звичка уникати будь-яких екстенсивних зіткнень із глибоким психічним вмістом у глибоких розладах психозів. Зусилля майже повністю спрямовані на відновлення відчуття реальності Его й об’єктних відносин, на зменшення тривоги в психічному оточенні пацієнта й на те, щоби придушити турботу пацієнта про його фантазійні утворення. Отже про них і їх значення дізнаються дуже мало. Огляд літератури в цій галузі використання образів показує, що в американських виданнях її з’являється на диво мало, а цікавість до неї зростає переважно в європейських колах.18–23

Більшість праць із дослідження образності, що заслуговують на увагу, стосуються вивчення експресії пацієнтів у формах мистецтва 24–32, також увага привертається до образів тіла в психопатології. 33–35

Ортодоксальний психоаналіз бачить у символічних відтвореннях перипетії відношення до об’єкта36–38: вони є результатом придушення вимог реальності, регресу до вторинного нарцисизму і втрати об’єктних відносин, а також інфантильних вимог ІД, що з’являються у фантазії. У них помітно намагання відновити предметні відносини, але сукупність образів загалом набуває негативного значення й уникається. Салліваніанці також відкидають використання символічного вмісту, як безперспективне, на відміну від дослідження міжособистісних транзакцій, але вони пропонують фактор у несвідомому, який називають «потягом до здоров’я», а також «самосистемою», що є центром патології, образом Я з порушеною самооцінкою.39,40 Сечехай у її методі символічної реалізації надає вагу символам зцілення і відводить їм важливе місце в терапії,41,42 вона, активно займаючись вмістом образів, наближається до інфантильних проблем, знайомих психоаналізу, але незрозуміло, чого відкидає більшість міфологічних образів її пацієнтки Рене.

У юнгівській дисципліні, з іншого боку, існувала схильність до спостереження за проявами «первинних образів», особливо тих, що представляють Самість, але до останніх років акцент був на дослідженні психології нормального розвитку. Раніше психопатології приділяли незначний інтерес та розглядали її у світлі обтяжень, щоби якомога швидше звільнити занепокоєння пацієнта та продовжувати процес індивідуації. Таким чином, формулювання динаміки переважно здійснювалося не з погляду психопатології, а реалізації саморозвитку, тому дослідження Самості в цій літературі були переважно в контексті інтегративних зусиль, названих Юнгом процесом індивідуації (1916), що має на меті структурування Самості та формування особистості до її найповніших вимірів.

Мої власні зусилля мали зовсім інший напрямок — досліджувати образи Самості в найбільш бурхливих зривах і розладах43–49, але для мене також цінність і інтерес до цих досліджень ненормального полягають у з’ясуванні їхніх глибинних процесів, що лежать в основі природного розвитку Самості. В останні роки в юнгівській літературі було проведено кілька досліджень психології шизофренії. Жодне з них не приписує Самості тієї ролі, яку я вважаю дуже важливою в синдромі. 52,60

Щодо методу дослідження цих процесів архаїчної, несвідомої психіки при психозі, я був спантеличений, як використати щось на кшталт наукового підходу до цього матеріалу. Однак, без цього важко продемонструвати існування синдрому, який я хочу представити зараз, у рамках шизофренії.

Щоби певно дізнатися, що відбувається у внутрішніх занепокоєннях хворого на шизофренію, потрібні певні обовʼязкові умови, головними з яких, є глибоко інтимні стосунки довіри, на встановлення яких потрібні тижні. Образи, які є найбільш важливими для пацієнта, тоді, демонструються пацієнтом на огляд лише в дусі розкриття найбільш особистих та інтимних таємниць. Пацієнт схильний відчувати недовіру, і, якщо є натяк на принизливе ставлення до цих секретів або будь-яка нездатність вважати їх значущими, завіса до них, може бути швидко закрита, незважаючи на подальші марні заходи, такі як, спосіб дружнього спілкування чи заспокоєння. Особистий фактор, мабуть, неминучий, пацієнт буде відкриватися одному терапевту і триматися суворо закритим перед іншим. Навіть зацікавлення та знайомство з використанням символів не завжди достатньо, щоби закликати пацієнта до відкритості. У мене таке враження, що необхідно створювати взаємне емоційне поле у взаємодії з пацієнтом, вступивши у взаємну близькість почуттів із ним. Вочевидь, лише тоді процес зображення буде рухатися вперед більш-менш цілеспрямовано. Без цього взаємного емоційного поля я сумніваюся, що процес відновлення «Я» буде просуватися до своєї мети.

Тут ми маємо справу зі спонтанними рухами емоційної психіки і я задаюся питанням, чи можна їх викликати або спостерігати за будь-яких інших умов, крім умов найбільш відданіших терапевтичних стосунків, таким чином, виключаючи з цих умов будь-яке стандартне тестування або буквальний запис розмов. Це ставить під загрозу чи навіть забороняє статистичну обробку даних і залишає нам лише метод описового спостереження та особистої участі в досвіді переживання образу.

*****

Я наведу опис того, що саме я спостерігав упродовж 12-річного терміну, на протязі якого проводив індивідуальну терапію з гострими хворими на шизофренію. Під час цих переживань я переконався, що в загальній категорії «гострої недиференційованої» шизофренії, або «кататонічної», з’являється синдром, який зосереджується навколо реорганізації Самості і проявляється в образній послідовності, що мають певну закономірність виникнення й деяку передбачуваність.

Упродовж цього періоду я відібрав для терапії тих пацієнтів, які найбільше мне турбували серед наймолодших у палаті, переважно, у віці від 20 до 30 років, що активно видавали ідеї марення та мали діагнози кататонічної або недиференційованої шизофренії. Мій метод полягав у тому, щоби працювати з ними під час 3-х інтерв’ю на тиждень тривалістю від 3 до 6 місяців, зазвичай використовуючи підкоматичний інсулін, як доповнення до психотерапії. Потім я стежив за ними впродовж кількох тижнів інтерв’ю після виписки, щоби допомогти їм знову адаптуватися до свого звичайного життя.

Хочу підкреслити те, що я не робив жодних спроб у цьому дослідженні визначити терапевтичну ефективність, відчуваючи, що потрібно почекати, поки ми більше не зрозуміємо сам психотичний процес. Проте я міг би, також, зазначити, що всі пацієнти мого курсу лікування були виписані або в стадії ремісії, або з покращеннями, або одужали.

Серед 18 пацієнтів, яких я відібрав у такий спосіб, 12 показали ознаки розглянутого синдрому. Основні ознаки послідовності виникаючих образів можна розділити на 12 пунктів, з яких 10 є етапами процесу. Це, звичайно, суто довільні присвоєння категорій для цілей описового вивчення. У мене не було апріорної концепції таких кроків послідовності зображень, як я їх уявляю тут, до випадку 6. Це було продиктовано випадком 4, що навів на цю думку. Я ніколи не організовував кроки в такому порядку концептуально до теперішнього огляду всього курсу. Це такі пункти (тут ми починаємо мати справу з цілком нераціональним змістом несвідомого й багатьом це може здатися неприємним):

(А) Представляється негативний образ себе на рівні Его, а компенсаторний роздутий образ Самості на рівні фантазії, у міфологічній і формі марення (негативний: блазень, привид, відьма, нікчемний, аутсайдер; позитивний: герой, святий, обраний долею).
(В) Виникає відчуття участі в якійсь формі драматичної або ритуальної вистави (гра ролей на радіо, телебаченні чи сцені, танці, співи, міметичні або церемоніальні рухи).
(1) Місце перебування хворого визначається, як центр світу або космічна вісь (точка, де зустрічаються небесний світ, звичайний світ і підземний світ, місце між протилежними половинами світу, центр уваги).
(2) Теми розчленування чи жертвоприношення, розкидані повсюди і проявляються в малюнках (розп’яття, розбиття чи розрубання, катування, переставляння кінцівок чи кісток, отруєння). Переважним мотивом маревних тверджень є те, що вони померли та перебувають у загробному житті (люди виглядають, як живі мерці, у пеклі чи в раю, чи у в’язниці, як еквіваленті смерті).
(3) Виражений регрес, який повертає пацієнта до початку часів і створення космосу (райський сад, води безодні, ранні кроки еволюції, первісне племінне суспільство, створення планет). Звісно, відбувається паралельна регресія до емоцій, поведінки та асоціацій дитинства (оточені фігурами батьків, повзання, смоктання, потреби в дотику та відчуттях текстури, оральні потреби).
(4) Виникнення світового конфлікту космічного значення, між силами добра і зла, або світла й темряви, або порядку й хаосу (що дивно часто виражається сьогодні, як демократія й комунізм, Армагедон, або тріумф антихриста, знищення або кінець світу чи Страшний суд, інтриги, змови, шпигунство, отруєння й це все заради світового панування).
(5) Виникає відчуття загрози з боку протилежної статі, страх бути подоланим або перетвореним на нього (наркотики для перетворення одного на протилежність, ототожнення з фігурами іншої статі, перевага іншої статі, перехід до знищення іншої статі).
(6) Пацієнт переживає апофеоз, як вельможна особа або божество (як король чи королева, божество чи святий, герой чи героїня).
(7) Пацієнт вступає у священний шлюб ритуального або міфологічного характеру (королівська пара, може бути кровозмішення, шлюб із Богом або з богинею, наприклад, як Діва Марія, зачаття від святого духу).
(8) Відбувається або очікується нове народження надлюдської дитини чи себе (ідеї переродження, божественна дитина, немовля-рятівник, князь чи примиритель поділеного світу).
(9) Передбачається новий суспільний лад ідеальної або сакральної якості (Новий Єрусалим, Останній рай, Утопія, мир у всьому світі, Нова Ера, Нове Небо й Нова Земля).
(10) Встановлюється чотирискладова структура світу або космосу, зазвичай у формі квадратного кола (чотири континенти або квартали, чотири політичні фракції, уряди чи нації, чотири раси або релігії, чотири особи божества, чотири елементи або стани буття).

Я зовсім не маю на увазі, що ці кроки відбуваються обовʼязково в такому порядку, усі вони можуть переплутуватися впродовж тривалого часу, однак, теми регресу та космічного конфлікту мають тенденцію з’являтися рано, а теми нового народження, нового ладу та чотиристоронньої структури світу — пізно.

*****

Наведу короткий огляд того, як виглядає низка маячних образів пацієнта, якщо їх окреслити в такий спосіб. Збір інформації про ці фантастичні явища в інтерв’ю може зайняти кілька тижнів, якщо пацієнт розкриває лише трохи за раз, або послідовність може розвиватися повільно від одного інтерв’ю до наступного, упродовж тижнів, або, може бути повідомлена терапевту лише потім, ретроспективно. У будь-якому разі, можна без особливих труднощів узагальнити фантазії в ретроспективі, особливо, якщо ви уважні до послідовного процесу, що розгортається через них. У випадку, який буде обговорюватися, пацієнт розповіла мені про них згодом, як уже сформовану й закінчену історію. Це випадок 7 з моєї серії, пацієнтки, у якої я брав інтерв’ю під час терапії впродовж трьох місяців і яка продемонструвала позитивні зміни свого стану за роки після її виписки з лікарні.

Це була 27-річна неодружена секретарка. Її мати була щодо неї відчуженна і відринута, що призвело до взаємної антипатії й пацієнтка відчувала велику любов до свого батька та дуже потребувала його, але він теж був віддаленим від неї. Мати більш полюбляла старшу сестру й пацієнтка знайшла в сестрі сурогатну матір зі справжньою теплотою.

(А) Вона, зазвичай, виявляла себе холодною та глузувала з чоловіків і не любила себе за це, але на початку хвороби її першою оманою було те, що вона відьма, має лихе око і володіє магічною силою. Вона також ототожнювала себе з королевою Єлизаветою I, як холодною й безжальною фігурою влади.

(В) Ідеї ритуалу та драми не висловлювалися.

(1) Вона думала, що район затоки Сан-Франциско охопить чи то вогонь, чи то вода й потім провалиться вниз, перетворюючись на нове пекло.

(2) Вона думала, що була покарана за своє зло й хотіла охреститися, а також, що вона померла й перебуває в загробному стані разом із персоналом лікарні.

(3) Вона мала бачення часу створення світу та ранньої еволюції, а також перших первісних народів, які мігрували через континенти та через Ла-Манш на Британські острови. Вона помітила, що постійно була зайнята зловісними видіннями про діри в землі, які вона знала ще в ранньому дитинстві і знову подумала, що знову там, і відчула, що стала дуже молодою.

(4) Вона злякалася, що буде втягнута в боротьбу за владу між таборами комуністів та демократів, між якими був розділений весь світ (1) вона була в центрі змов і контрзмов, обидві сторони прагнули використати її знання і вона боялася бути отруєною.

(5) Вона вважала, що жінок-феміністок мають відправити в Південну Америку, щоби надати їм роботу.

(6) Одного разу вона спостерігала за грозою й мала видіння про низку великих святих людей — Мойсея, Павла та Лютера й у піднесеному щасливому стані, вона одержала одкровення, що вона має бути четвертою, а отже, лідером четвертої великої нової релігійної ери. І кожен із чотирьох був реінкарнацією того самого великого божественного духу.

(7) Існували туманні натяки на те, що вона була новою матір’ю-дівою (Єлизавета, як королева-діва), але це трималося в таємниці, ця ідея була затьмарена більшою картиною майбутнього:

(9) Коли район затоки став новим пеклом, з неба мав бути скинутий із космічного корабля — новий Віфлеєм, у світ мав бути принесений абсолютно новий лад, як досягнення науки.

(10) Це місто треба було розуміти як нову версію Святого міста, нового Єрусалиму (1) і його місце, як центру світу.

(8) Не повинно було бути жодного нового Спасителя, але кожен найстарший син мав бути Сином Людським, і всі мали бути досконалими людьми, знаючи все, що важливо для людського добробуту, навіть у дитинстві. У результаті люди мали б мудрість, яка дозволила їм жити разом, у мирі.

Якщо звести в таблицю 12 категорій з 10 етапами синдрому, який я окреслюю, і перевірити їх у кожному з моїх дванадцяти випадків, можна отримати результати, наведені в таблиці 1.

Підрахувавши 10 кроків, можна помітити, що 9 пацієнтів показують повну послідовність.50–52 Ще у двох, випадках 8 і 9, я відчув, що інші співпадіння, ймовірно, теж були там, але їх приховували — вони нелегко спілкувалися про свої образні видіння. Випадок 9 не зазнала такого глибокого потрясіння і процес, безсумнівно, був незавершеним.

У цих послідовностях переважає зображення квадрата й кола (квадратного кола). Звичайно, більшість образів виражається вербально й ментальне око, може без особливих труднощів намалювати таку морфологію в умі, але багато пацієнтів із великим задоволенням малюють конфігурації на папері, коли вони говорять під час інтерв’ю. Немає жодної потреби використовувати сторонні інтерпретації зображуваного в такий спосіб символізму, ми повинні дозволити пацієнту самому розповісти нам, що все це означає. На цьому рівні регресії ми рідко зустрічаємо «мистецтво психотика», оскільки найчастіше воно складається з простих діаграм, часто в класі «діаграм простору-часу» (що зображують три виміри простору й четвертий вимір часу). У моїй колекції з цих випадків я маю багато таких діаграм, які представляють кожен із 10 кроків послідовності зображень, що означає, що квадрат і круг — є опис психічної сутності, яка зазнає цього процесу.* Тут відтворено лише деякі (малюнки з 2 по 8).

Малюнок 2, Випадок 3: діаграма простору-часу під назвою «Три Ступені Посвячення», що стосується трьох космічних рівнів — Пекла, Чистилища та Неба, через які суб’єкт проходить у смерті й відродженні, ототожнюючись із Богом на космічній осі, зображений, як центр годинника.

Малюнок 3, Випадок 3: діаграма простору-часу під назвою «Годинник назад», власний винахід суб’єкта, щоби зобразити регресію до початку часу: Сонце (жовте) тепер розташоване на космічній осі, знову зображується, як центр годинника, що рухається назад (зелений), чиї стрілки утворюють хрест.

Малюнок 4, Випадок 3: квадратний світ під назвою «Розарій світової місії», що представляє ідеальне нове суспільство. Він вважає себе героєм, який досягає цього, ведучи товариство Матері Божої до перемоги. Чотири народи позначені, як квадранти світу: Тихий океан (синій), Європа (білий), Африка (зелений) і Північна Америка (червоний). Хрест тепер розташовується нижче, а не всередині кола.

Малюнок 5, Випадок 2: квадратний світ із чотирма континентами та біполярним напруженням і хрестоподібним розташуванням навколо центру. Малюнок виконано олівцем, отже, без розрізнення кольорів. Архаїчність зображення, тут особливо вражає, оскільки хворий — штурман авіації!

Малюнок 6, Випадок 3: Рай із самого початку, «Три аси в Едемському саду», яких кличуть батько, матір і син (Адама, Єву й Давида чи Йосипа, Марію і Христа). Диявол займає четверту позицію і споглядає на все, коли троє покинули її, але тепер священний шлюб знову переживається по-новому, у перенесенні.

Малюнок 7, Випадок 5: квадратний світ із чотирма континентами та спіральним розташуванням центру. Він представляє світ сімейного кола (двоюрідних братів і родичів), сонце в цому випадку не в центрі. Материками є чотири Британські острови (північ, суцільний зелений у фіолетовому контурі; схід, пунктирний зелений у фіолетовому контурі; південь — світло-червоний контур; захід — темно-червоний контур; спіраль — світло-червоний; периметр — синій).

Малюнок 8, Випадок 7: квадратний світ із чотирма континентами та сонцем у центрі. У космічному конфлікті чотири політичні партії сходяться в центрі війни (чотири кольорові кільця і темрява), потім у центрі виходить сонце (жовте), і настає тепло й мир. Це світ сімейного кола (Північна Америка, республіканці, північ і мати, помаранчевий; Південна Америка, демократи, південь і батько, зелений; Китай, комуністи, Захід і чоловік, сірий; Європа, соціалісти, Схід, і новий я, червоний).

Якщо ця послідовність є такою поширеною і стандартною за своїми контурами в глибоких потрясіннях шизофренічного процесу, чи можемо ми шукати її появу в якійсь іншій формі в людському досвіді? Оскільки він по суті архаїчний і релігійно забарвлений, чи можна його знайти в деяких архаїчних релігійних образах у культурній формі? Іншими словами, чи існують міфи та ритуали, які описують такий процес смерті, повернення до початків і оновлення? Відповідь однозначна: так, їх можна знайти. До того ж, схожий на нього ритуал (із супроводжуючим його міфом) є основним і центральним обрядом цивілізацій далекої давнини й паралельним крок за кроком у послідовності образів. Я маю на увазі той ритуал божественного царства, який виник на стародавньому Близькому Сході й поширився по всьому Середземномор’ю, Європі і, можливо, на Далекому Сході53 в якому відбувалося щорічне сезонне свято для оновлення року, світу й царства в дні Нового року. 54–59

Ця церемонія була: (В) ритуальною драмою, (А) починалась із визнання королем провини від імені народу (1) і перенесення в місця, що представляють космічну вісь або світовий центр.(2) Відбувалося подолання царя силами смерті та темряви,(3) і повернення до початку творіння, коли воно виникло з первісного потопу,(4) як результат — проведеного ритуального бою в пантомімі між силами порядку і світла й силами хаосу й темряви.(5) Потім була Сатурналія, у якій закони перетворювалися на свої протилежності і виникала нова влада і все це з елементами трансвестизму.(6) Короля було поновлено і його королівська посада знову підтверджена, як представника божества або сина, або втілення бога.(7) Він укладав священний шлюб із королевою або верховною жрицею, як уособленням богині,(8) таким чином, представляючи й дійсно вплинувши на оновлення життя й мужності королівства і всього царства.(9) Ритуал закінчувався «читанням знаків долі» (ворожінням) для наступного циклу часу та підтвердженням ідеалів, за якими було структуроване суспільство.(10) Місце королівства, зазвичай, було круглим і квадратним «світом»!»*.

* (Моїм дослідженням випадку № 1, у моїй роботі «Самість у психотичному процесі», було дослідження

морфології та розвитку саме цього символічного образу та його паралелей у культурних формах.)

Послідовність образів смерті та народження з переважними мотивами розчленування належить до класу rites de passage (обрядів переходу), який прославив Ван Геннеп61 й нагадує обряди статевого дозрівання та ініціації.62 Однак я вважаю загальна закономірність образів набагато більше відповідала обрядам божественного царювання63, з їхніми мотивами омолодження та їхнім владним і космологічним супроводом. Насправді, провідні вчені в галузі міфів і ритуалів припускають, що обряди статевого дозрівання, ймовірно, випливали з цих церемоній божественного царства, так само, як, як і церемонії одруження. 64–66

Різноманітні образи світу, як чотирискладової структури, зосередженої на космічній осі й суміжної з царством, у центрі якого розташовувався божественний цар і його ритуальне місце, загалом знайомі. Приклад зображення можна знайти в стародавній китайській космології. Там царство називається Центральним королівством і (на добре відомих дзеркалах Хань) його дизайн був таким, як зображено67 на малюнку 9.

Малюнок 9. Космічна діаграма, Дзеркало Хань(тип TLV); центральний володар — це світовий пуп і центр всесвіту, можливо, його називають метафізичним сонцем, майдан — це Середнє царство, Китай, як еквівалент упорядкованого світу, з чотирма воротами. Хрест простягається від нього, як чотири моря, зовнішні землі варварів, уособлюючи хаос, зовнішній круглий край — це купол неба.

Вважалося, що король у його центрі, званий Сином Неба, уособлює зв’язок, що об’єднує три сили, небо, землю й людство, і, таким чином, персонаж Ван, король, був таким, як показано на малюнку 10.

Малюнок 10. Ван, король.

Місцем його великих щорічних свят називали Мін-Танг, Зал Світла, який стояв неподалік від столиці і функціонував, як центр, куди щороку приїжджали барони з чотирьох сторін, щоби віддати шану своєму правителю. Будівля складалася з квадратної основи з обрядовою кімнатою для кожного місяця, а над нею — круглої платформи, для спостереження за небесами та їх рухами 68 (мал. 11).

Малюнок 11

Побачивши послідовність образів, представлену в такий спосіб, може здатися трохи дивним і, безсумнівно, для деяких навіть відразливим вважати, що такі архаїчні речі відбуваються в психіці сучасних людей. Насправді, це упередженість, одна з великих труднощів, з якими доводиться боротися комусь, хто перебуває в муці такого процесу: розумні люди в раціональному світі навколо не вважають ці турботи значущими чи навіть терпимими. Таким чином, ізольованого пацієнта можна зробити подвійно самотнім, не зрозумілим і більш вразливим для натиску цього вмісту.

*****

Тепер я перехожу до іншого рівня підходу — теоретичного формулювання, але перед тим, як це зробити, я хочу підкреслити реальність виникнення таких серій образів. До цього моменту я представляв дані спостережуваних образів, як вони відбуваються у двох сферах: психічний процес та його паралелі в ритуальній практиці. Навпаки, теорія багато в чому є припущеннями й завжди піддається сумніву. Це, не більше ніж, спроба розібратися в тому, що на перший погляд, може здатися безглуздим і що, у кращому випадку, залишається незрозумілим.

Проблема розуміння внутрішньої роботи психозу є проблемою розуміння первинних образів. Тому що, коли Его втрачає свою позицію панування і стає переповненим несвідомим під час психотичного розриву, саме архаїчне несвідоме виноситься на поверхню і воно має свої власні процеси, які потрібно пройти, перш ніж, можна буде глибоко розв’язати проблему та синдром. Якщо ми ігноруємо їх, єдиною альтернативою є дотримання деяких зовнішніх критеріїв поведінки, які ми нав’язуємо пацієнту, але, при цьому, зовсім не допомагаємо йому виконувати вимоги його власної психічної індивідуальності.

Здається, що самі образи в цих послідовностях не є ненормальними, оскільки ми знаходимо ті самі форми й ту саму досить схожу гру образів у несвідомому різних типів пацієнтів, від непатологічних, до пацієнтів із глибокими порушеннями. Швидше, здається, що патологія полягає в неправильному ставленні Его до первинних образів, у тому, що воно (Его) дозволяє собі ототожнювати себе з ними або бути ними переповненим.

На мою думку, єдиний задовільний спосіб розібратися в таких архаїчних міфологічних образах, єдиний спосіб, який віддає їм належне — це теорія архетипів Юнга. Відповідно до неї, архетип переживається і як образ, і як емоція, і він, зазвичай, належить до послідовності образів, яка стає впізнаваним процесом.69–72 Наприклад, фігура батька par excellence (переважно) є образом короля, зокрема, королівської особи в її повному розвитку в архаїчні часи, божественного царя. Він був для світу людського суспільства тим, чим цар-бог був для товариства богів у світі міфів.64,65 Зображувався у формі верховного бога або бога-людини з атрибутами корони, жезла та посоху73, займаючого своє місце в просторі в центрі геометрично ідеального королівства, що стоїть у центрі всесвіту. Емоційне забарвлення цього образу — це велич і повага, навіть благоговіння. У послідовності образів це фігура, яка має втілювати в собі вічне царства, а отже, від її імені повинен пройти процес смерті та оновлення, коли настане час для циклічного омолодження.74 Те, що ми бачимо в сновидіннях і образах фантазій, особливо в маячних фантазіях психотика, є тією ж самою конфігурацією, яка раніше виражалася в практиках архаїчних культур.

Такий архетип був визначений Юнгом, як вроджена схильність переживати типові універсальні емоційні переживання типовими універсальними способами.75,76 Можна говорити про образ, як про психічне відображення такої схильності, а про емоцію, як про фізіологічне уявлення про це, але обидва вони пов’язані разом, як аспекти одного явища, яке є інстинктивними за своєю природою.77 Активність емоцій тоді є активністю архетипів і з проявленням кожної емоції, у несвідомому криється гра відповідних образів, за допомогою яких, психіка може сприйняти їх.78 Тоді, з цієї точки зору, образи сну та фантазії є саморепрезентаціями несвідомої, автономної, емоційної психіки, що дають справжнє прочитання стану речей у несвідомому. Психотичні образи це таке ж саме явище.

Кожен архетип, який стає частиною досвіду, стає ядром комплексу — це емоційно тонована група психічного вмісту, зібраного навколо нього.79,80 Поки комплекс залишається автономним і неінтегрованим у життя Его-свідомості, він діє, як цілісна частина особистості і протистоїть змінам і зростанню з боку звичайних засобів адаптації. Отже, емоційний досвід батька, коли він типово батьківський, включає гру емоцій та образів, які є архетипом королівського батька (божественного царя) і навколо цього формується батьківський комплекс.81 Якщо щось відчувається, як вороже до Его дитини, воно буде пригнічено і витіснене зі свідомості, як автономний комплекс.

Вирішальним моментом для цієї дискусії є спостереження про те, що архетипи батька й матері, у вигляді образів божественного короля й королеви, а з ними разом і Небесного Бога-Батька й Богині-Матері Землі, разом складають архетип центру сукупності психіки, тобто Самості.82,83 На цьому найглибшому рівні батьківські образи є не стільки інтроектованими уявленнями зовнішніх батьків, скільки архетиповими образами Самості, спроектованими на батьків.

Архетип Самості лежить в основі комплексу Его в його корені і джерелі в несвідомому. Отже, Его на ранньому етапі свого розвитку виникає з архетипних батьківських образів, як його внутрішньої матриці, так само, як воно виділяється з емоційних зв’язків із цими батьками, як його зовнішньої матриці.

Цей архетип Самості набуває нової, специфічної форми для кожного з основних етапів життя.84-86 Здається, у розгортанні морфології цього центрального архетипу є певні часові періоди і їх можна приблизно окреслити наступним чином:

Перший образ — бога-дитина в обіймах Великої Матері, яка спочатку є небом і землею, батьком і матір’ю одночасно. На знаменитій Едіповій фазі образ малолітнього сина й коханця Великої Матері, юного героя, який завжди одержимий нею й через регулярні проміжки часу підкоряється їй у її циклічності смерті та народження. У підлітковому віці з’являється образ юного героя, завдання якого — насильством подолати Велику Мати й завоювати в неї символ Самості, який приєднується до Небесного Батька, якому він тепер завдячує своєю повною вірністю. На цьому етапі прийняття в соціальній групі рівних і посвячених є надзвичайно важливою. Трохи пізніше, коли починається глибока закоханість, в основі переживання зʼявляється образ принца і принцеси, або королівської пари брат-сестра. Образ Божественного Царя й Цариці є повноцінною формою в дорослого учасника суспільства. Кожне з них є архетипним уявленням про Самість, що відповідає його власному етапу розвитку життя. Однак ця схема є лише грубим і неповним наближенням і потребує багато роботи зі спостереженнями й можливим переглядом, оскільки вона вимагає перевірки досвідом.

Кожен перехід від етапу до етапу є ритуалом переходу з образом-послідовністю смерті та нового народження, і, таким чином, кожен перехід є емоційним катаклізмом із більшим чи меншим потрясінням і стражданням. Слід зазначити, що в символіці ритуального проведення таких жертвоприношень, смертей, глибоких спусків і появи нового життя характерним є перебування на космічній осі всесвіту, а отже, й у центральному архетипі.

Треба зазначити, що кожна з ранніх стадій еволюції архетипу включає в себе певні форми любовних зв’язків:

Мати-немовля, Мадонна з дитиною
Мати-хлопчик, Велика Мати й Син-Коханець
Батько-син, Небесний Батько й Герой
Група-претендентів вступу в Таємне Товариство та Ініціат (хто приймає)
Королівська пара закоханих брат-сестра
Доросла пара король і королева, Бог Неба й Богиня Землі

Крок до кожного — це стосунки, на які проектується архетипний образ. Для архетипу, якщо він взагалі хоче проявитись в емоційному досвіді, проекція є необхідною умовою. 86,87 Особливо, архетип Самості, який проявляється в тісному зв’язку з емоційними стосунками з тією людиною, яка несе цю проекцію. Це динамічне ядро цього любовного зв’язку. Одночасно, крок із кожної стадії до наступної мусить включати в себе жертву у формі зв’язку, яка переважала досі, щоби поступитися місцем новому. Це відбувається в символіці бою і смерті й супроводжується емоціями антипатії. У цьому випадку любов і антипатія є невід’ємними елементами на етапах зростання Я від точки до точки.

На мою думку, глибинний вимір, яким не можна нехтувати — це критична проблема взаємної участі в таких важливих емоційних стосунках. На кожному з основних етапів центрального архетипу, якщо любовні зв’язки розриваються і бракує взаємності, проекція розчаровується і знімається, а архетипний досвід і його образ спотворюються. Щоразу, коли це відбувається, центральному архетипу Самості на цій стадії заважають досягти своєї реалізації, натомість зʼявляється больовий комплекс. Я запропонував термін «центральні травми» для цих випадків.51

У дитинстві дошизофренічної особистості ця трагічна центральна травма походить від несвідомого матері. У той час, коли образ типового зв’язку Мадонни з немовлям має втягувати в гру ніжні й уважні, навіть богопоклонні, почуття з боку матері, а це головна потреба дитини на цьому етапі, усе може піти не так. Якщо матері не вдається проявити таку любов, але натомість вона відчуває, що дивиться на «чорну вівцю» щоразу, коли вона має справу з дитиною, тоді дитина відчуває погано визначене негативне судження та її образ себе та своєї особистості перетворюється на образ «чорної вівці». Часто, це може походити від образу, що походить від батьківського або братового комплексу в матері. Проекція психіки матері є надзвичайно важливою для благополуччя дитини і є тим фактором, який створює для нього умови здоров’я й тепла, або руйнування й болю.

У цих ранніх переживаннях розрізняється особистий образ Я — уявлення Его про себе з його особливим емоційним забарвленням і архетипний образ Самості, який представляє символічний образ усього потенціалу майбутнього Его, якщо воно зможе реалізувати себе. Для останнього я використовую термін центральний архетип. 51

Спостерігаючи за поведінкою центрального архетипу у хворих на шизофренію, у мене виникає враження, що синдром обертається навколо проблеми образу Я. У ньому існує патологічний поділ між двома його формами: особистісною та архетипною, тобто образ пацієнта у звичайному розумінні того, як людина бачить і оцінює себе та архетипний образ, який його компенсує. У препсихотичному розвитку особистість виростає в ідентичність, яка їй насправді не належить. Для того, хто виріс із відчуттям нелюбові та наслідками відторгнення, уявлення про себе — це образ хибного, небажаного, негідного та малоперспективного. Вони є похідними від проекції матері й приймаються Его, як його особистий образ. Одразу за цими почуттями, у несвідомому постають фантастичні відчуття компенсуючих архетипних образів та емоцій, наприклад, про те, щоби бути чудовим, більшим за людину, генієм чи людиною, яка має важливе значення для світу. Отже, коли особистий образ Я дуже принижений — як це зазвичай буває в препсихотичній формі — архетипний Я-образ у тій же мірі завищений.

Розбіжність між двома уявленнями про себе в їх протиставленні створює нестабільну психічну ситуацію, сповнену відчуттями нереальності та тривоги, яка в будь-який момент, може призвести до процесу архетипного оновлення. Здається, що коли психіка не може просунутися далі до своїх наступних кроків розвитку, обтяжена цим дуже негативним уявленням про себе, особливо в моменти великих криз бурхливого закоханості або хворобливого впадання у відторгнення — починаються сильні внутрішні зміни. Лібідо притягується до архетипного рівня психіки, де починає рухатися процес дуже високого енергетичного заряду, щоби реорганізувати центральний архетип і звідти відновити Я-образ. Схоже, що цей спад лібідо залишає високі рівні психіки позбавленими звичного енергетичного заряду, а отже, у стані дезорганізації - Его-свідомість і комплекси залишаються в стані фрагментації.

За цих умов активізації центрального архетипу для Его є тенденцією легко ідентифікувати себе з ним у будь-якій із його образних форм, особливо з королівськими чи божественними фігурами в центрі всесвіту. Це, звичайно, призводить до інфляції, породжуючи марення величі. Воно супроводжується параноїдальними страхами, оскільки королівський образ центру обов’язково має бути атакованим руйнівними силами смерті, темряви та хаосу в типовому космічному конфлікті. Чергування між гіперактивною та подавленою фазами ступору проходить паралельно цьому образу. У найвищій фазі — образ апофеозу царської фігури, у найнижчій фазі ця фігура піддається жертві й доходе до смерті. За зовнішнім виглядом образу можна точно передбачити перехід від однієї фази до іншої.

Таким чином, спад лібідо веде до цих архетипових процесів і водночас до регресу до найперших стосунків із матір’ю. Це цілком природно і слід цього очікувати враховуючи, що архетипний процес має на меті відновити досвід стосунків матері та дитини, який ніколи не був належно здійснений у відповідний час у дитинстві. Він прагне виконати тепер ту архетипну конфігурацію, яка була залишена незавершеною і, отже, спотвореною на ранньому етапі життя, викривляючи решту розвитку з того часу.88 Після цього ми бачимо відтворення, крок за кроком, основних етапів зростання в критичні періоди, очевидно, для того, щоби налаштувати перебудову образу Я на кожній фазі його розвитку.60 Кожен із цих кроків відбувається в рамках відносин перенесення або з терапевтом, або в лікарні з іншими співробітниками. Перенесення — це, так би мовити, любовний зв’язок, який, може забезпечити емоційне налаштування для будь-якої зі стадій центрального архетипу.

Як я бачу, головна зміна, яка відбувається під час відновлення образу Я, полягає не тільки в тому, що відновлюється самооцінка, а набагато більше, у тому, що створюється здатність кохати самому й бути коханими. Доля шизоїдної особистості полягає в тому, що кохання було розчаруванням. Зв’язок матері й дитини, як першого базового досвіду безпечного кохання мав бути зразком для всіх подальших переживань близькості, мати мала стати першим представником принципу Ероса. Але, натомість, його місце зайняли контроль і придушення. Таким чином, дитина для самозахисту не тільки навчилася подавляти почуття, але, навіть більше, вона стала поводитися з людьми за принципом сили, а не за більш природним Еросом. 86

Препсихотичний вигляд із його припущенням непривабливості, потім страждає від важкого поєднання почуття нищівної нікчемності та надзвичайного голоду престижу та визнання. Іншими словами, початкова тенденція центрального архетипу полягає в тому, щоби спонукати Его шукати бальзам на неприйнятність себе у формі деякого абсолютного панування над іншими. Психотичний процес зазвичай починає трансформувати, цю орієнтовану на силу особистість, пробуджуючи принцип Еросу й надаючи йому належне місце в структурі особистості. 62

*****

Я завершу цю доповідь, вказавши на кілька загальних наслідків цієї психологічної точки зору. Коли людина вивчає процеси Самості, то виходить з області інстинктивної теорії потягів і заборон, у якій кінцем розвитку є реалізація інстинктивної людини. Натомість ми входимо в рамки реалізації людської цілісності та самозавершення. Тут любов і антипатія набувають аспекту вступу та виходу з послідовних проективних відносин, любовних зв’язків, призначених для виконання ролі центрального архетипу на кожному етапі життя.

У цьому світлі також катаклізм переходів від стадії до стадії є очікуваним порядком розвитку, навіть найглибші порушення психіки можна розглядати, як спотворення прагнення до оновлення та здоров’я. У них центральний архетип Самість постає, як вищий центр організації, тобто він має здатність забезпечити потреби остаточної організації повноцінної особистості та просувати глибші смисли життя та культури. Він зазвичай представляє образи Его-свідомості, щойно Его готове відчути це. У цьому сенсі здоров’я, ріст та інтеграція, здається, залежать від кооперативної взаємодії між активним і бажаючим Его та активною та збагаченою архетипною формою Самістю в несвідомому.

Нарешті, оскільки робота центрального архетипу Самість, нібито формує образи ідеального суспільства та образу світу, ми можемо лише зробити висновок, що це творче прагнення несвідомої психіки створити свою власну структуру цінностей і смислів, тобто виробити власну суб’єктивну культуру, спосіб життя, світогляд, поглибити афективне та рефлексивне життя особистості.

Посилання:

Jung, C. G. 1917. The word association method. 1909. In Collected Papers on Analytical Psychology. Moffat Yard. New York, N. Y.
Jung, C. G. 1954. The Development of Personality. Collected Works. 17: Bollingen Series XX. Pantheon. New York, N. Y.
Wickes, F. 1927. The Inner World of Childhood. Farrar and Rhinehart. New York, N. Y.
Jung, C. G. 1953. Two Essays on Analytical Psychology. Collected Works. 7:
Bollingen Series XX. Pantheon. New York, N. Y.
Sullivan, H. S. 1953. The Interpersonal Theory of Psychiatry. Norton. New York, N. Y.
Arieti, S. 1955. Interpretation of Schizophrenia. Brunner. New York, N. Y.
Scher, J. M. 1960. The concept of the self in schizophrenia. J. Existential Psychiat. I: 64–68.
Wolef, W. 1950. The Threshold of the Abnormal. Hermitage House. New York, N. Y.
Wylie, R. E. 1961. The Self Concept. Univ. Neb. Press. Lincoln, Neb.
Boisen, A. 1936. The Exploration of the Inner World. Willett, Clark. Chicago, 111.
Cohen, L. 1938. Imagery and its relation to schizophrenic symptoms. J. Mental science. 84: 284–346.
Harms, E. 1949. Awakening into consciousness of subconscious collective symbolism as a therapeutic procedure. J. Child Psychiat. (Child Care Monographs No. 2, New York.)
Friedman, P. 1951. The bridge, a study in symbolism. Am. J. Psychotherapy. 20: 507–508.
Weigert, E. 1938. The cult and mythology of the magna mater from the standpoint of psychoanalysis. Psychiatry.
Thompson, C. 1940. Identification with the enemy and loss of the sense of self. Psychoanal. Quart. 9: 37–50.
Kaufmann, M. R. 1939. Religious delusions in schizophrenia. Intern. J. Psycho 20.
Ekstein, R. 1955. Vicissitudes of the internal image in the recovery of a borderline schizophrenic. Bull. Menninger Clin. 19: 86–92.
Storch, A. 1924. The Primitive Archaic Forms of Inner Experience and Thought in Schizophrenia. Assoc. Research in Nervous and Mental Diseases. Funk & Wagnall. New York, N. Y.
Storch, A. & C. Kulenkampff. 1950. Zum verstandniss des weltungtergangs bei den schizophrenen. Nervenarat. 21: 102.
Knopf, O. 1932. Weltuntergangserlebnis und wiedergeburtsphantasis bei einem schizophrenen. Intern. Z. Psychoanal. VIII.
de Alvarez de Toledo, L. 1951. Contribucion al conocimiento del significado simbolico del circulo. Rev. Psicoanal. B. Aires. 8: 465–477.
Wolff, W. 1930. Philosophie in der psychiatrie; katalytisch religiose erlebnisformen in der psychose. Arch. Neurol. Psychiat. 123: 646.
Caruso, I. A. & E. Fruehmann. 1961. Activation and symbolization of delusions in schizophrenia. In Psychotherapy of the Psychoses. Basic Books, Inc., Ed. Burton. New York, N. Y.
Naumberg, M. 1950. Schizophrenic Art: Its Meaning in Psychotherapy. Grune & Stratton. New York, N. Y.
Anastasi, A. & J. P. Foley, Jr. 1941. A survey of the literature on artistic behavior in the abnormal. II. Approaches and interrelationships. Енн N. Y. Acad. наук. 42(1): 1–112. Betelheim, B. 1952. Schizophrenic art: a case study. наук. Am. 186(4): 30–34.
Bychowsky, G. 1951. Metapsychology of artistic creation. Psychoanal. Quart. 1: 592–602.
Foss, M. 1949. Symbol and Metaphor. Princeton Univ. Натисніть. Princeton, N. J.
Lewis, N. D. 1928. Graphic art productions in schizophrenia. Proc. Assoc. Nervous Mental Diseases. 6: 344–368.
Bieber, I. & J. K. Herkimer. 1948. Art in psychotherapy. Am. J. Psychiat. 104: 627.
Hitlse, W. C. 1949. Symbolic painting in psychotherapy. Am. J. Psychotherapy. 3:559–584.
Mosse, E. P. 1940. Painting analysis in the treatment of the neurosis. Psychoanal. Rev. 27(2).
Pankow, G. 1961. Dynamic structurization in schizophrenia. In Psychotherapy of the Psychoses. Basic Books, Inc., Ed. Burton. New York, N. Y.
Bender, L. & W. R. Keeler. 1952. The body image of schizophrenic children following electro-shock therapy. Am. J. Orthopsychol. 22: 335.
Lefort, R. 1956. L’enfant au loup. Psychoanalyse. 2: 145–164.
Eenichel, O. 1945. The Psychoanalytic Theory of Neurosis. Norton. New York, N. Y.
Freud, S. 1924. Neurosis and psychosis. In Collected Papers, II. University of Psychoanalysis & HogarthPress. Лондон, Англія.
Freud, S. 1924. The loss of reality in neurosis and psychosis. In Collected Papers, II. Institute of Psychoanalysis & Hogarth Press. Лондон, Англія.
Segf.l, N. P. 1961. The psychoanalytic theory of the symbolic process. J. Am. Psychoanal. Assoc. 9(1): 146–157.
Fromm-Reichmann, F. 1950. Principles of Intensive Psychotherapy. Univ. Chicago, 111.
Sf.chehaye, M. A. 1951. Symbolic Realization. Intern. Univ. Натисніть. New York, N. Y.
Seohehaye, M. A. 1961. Introduction. The curative function of symbols in a case of traumatic neurosis with psychotic reactions. In Psychotherapy of the Psychoses. Basic Books, Inc., Ed. Burton. New York, N. Y.
Jung, C. G. 1960. On the psychogenesis of schizophrenia. (1939). In The Psychogenesis of Mental Disease. Collected Works. 3: Bollingen Series XX. Pantheon. New York, N. Y.
Jung, C. G. 1960. Recent thoughts on schizophrenia. (1956). In The Psychogenesis of Mental Disease. Collected Works. 3: Bollingen Series XX. Pantheon. New York, N. Y.
Jung, C. G. 1960. Schizophrenia. (1958). In The Psychogenesis of Mental Disease. Collected Works. Vol. 3. Bollingen Series XX. Pantheon. New York, N. Y.
Baynes, H. G. 1949. Mythology of the Soul. Methuen. Лондон, Англія.
Metman, P. 1956. The ego in schizophrenia. Part I. J. Anal. Psychol. 1(2): 161—176.
Metman, P. 1957. The ego in schizophrenia. Частина II. J. Anal. Psychol. 2(1): 51–72.
Edinger, E. F. 1955. Archetypal patterns in schizophrenia. Am. J. Psychiat. 121: 354–357.
Perry, J. W. 1953. The Self in Psychotic Process. Univ. Calif. Press. Berkeley, Calif.
Perry, J. W. 1957. Acute catatonic schizophrenia. J. Anal. Psychol. 2(2).
Perry, J. W. 1961. Image, complex and transference in schizophrenia. In Psychotherapy of the Psychoses. Basic Books, Inc., Ed. Burton. New York, N. Y.
James, E. O. 1960. The Ancient Gods. Putnam. New York, N. Y.
Eliade, M. 1954. The Myth of Eternal Return. Bollingen Series 46. Pantheon. New York, N. Y.
Hooke, S. H. 1958. Myth, Ritual and Kingship. Oxford Univ. Натисніть. Лондон, Англія.
Hooke, S. H. 1933. Myth and Ritual. Oxford Univ. Натисніть. Лондон, Англія.
Hooke, S. H. 1933. The Labyrinth. Oxford Univ. Натисніть. Лондон, Англія.
Gaster, T. H. 1950. Thespis. Schuman. New York, N. Y.
Johnson, A. R. 1955. Sacral Kingship in Ancient Israel. Univ. Wales Press. Cardiff, Wales, Great Britain.
L’Orange, H. P. 1953. Iconography of Cosmic Kingship. H. Aschehoug & Co. Oslo.
Van Gennep, A. 1909. Les Rites de Passage. Librairie Critique. Париж Франція.
Fraser, J. 1913. The ritual of death and resurrection. In Baldur the Beautiful. II. Macmillan. Лондон, Англія.
Frankfort, H. 1948. Kingship and the Gods. Univ. Chicago Press. Chicago, 111.
Hocart, A. M. 1927. Kingship. Oxford Univ. Натисніть. Лондон, Англія.
Hocart, A. M. 1937. Kings and Councillors. Luzac. Лондон, Англія.
James, E. O. 1937. Christian Myth and Ritual. Murray. Лондон, Англія.
Cammann, S. 1945. Suggested origin of the Tibetal mandala paintings. ст. Quart.
Soothill, W. 1952. The Hall of Light. Philosophical Library. New York, N. Y.
Jung, C. G. 1959. The concept of the collective unconscious. (1936). In The Archetypes and the Collective Unconscious. Collected Works. 9: Part I. Bollingen Series XX. Pantheon. New York, N. Y.
Jung, C. G. 1959. Archetypes of the collective unconscious (1954).
Jung, C. G. 1959. Concerning the archetype (1954).
Jacobi, J. 1959. Complex/Archetype/Symbol. Bollingen Series LVII. Pantheon. New York, N. Y.
Wolff-Windegg, P. 1958. Die Gekronten. Klett. Stuttgart, Germany.
Frazer, J. G. 1959. The New Golden Bough. Criterion Books, Ed. T. Gaster. New York, N. Y.
Jung, C. G. 1960. Instinct and the unconscious (1928). In The Structure and Dynamics of the Psyche. Collected Works. 8: Bollingen Series XX. Pantheon. New York, N. Y. Jung, C. G. 1960. The structure of the psyche (1946).
Jung, C. G. 1928. Mind and earth. In Contributions to Analytical Psychology. Harcourt, Brace. New York, N. Y.
Hillman, J. 1960. Emotion: A Comprehensive Phenomenology of Theories and Their Meanings for Therapy. Routledge, Kegan, Paul. Лондон, Англія.
Jung, C. G. 1960, The psychology of dementia praecox (1907). In The Psychogenesis of Mental Disease. Collected Works. 3: Bollingen Series XX. Pantheon. New York, N. Y.
Jung, C. G. 1948. A review of the complex theory. In The Structure and Dynamics of the Psyche. Collected Works. 8: Bollingen Series XX. Pantheon. New York, N. Y.
Fordham, M. 1955. The origins of the ego in childhood. In New Developments in Analytical Psychology. Routledge, Kegan, Paul. Лондон, Англія.
Jung, C. G. 1953. Psychology and Alchemy (1944). Collected Works. 12: Bollingen Series XX. Pantheon. New York, N. Y.
Jung, C. G. 1959. The archetypes and the collective unconscious, and Aion. In Collected Works. 9: Parts I & II. Bollingen Series XX. Pantheon. New York, N. Y.
Neumann, E. 1954. The Origins and History of Consciousness. Bollingen Series XLII. Pantheon. New York, N. Y.
Jung, C. G. 1956. Symbols of Transformation. Collected Works. 5: Bollingen Series XX. Pantheon. New York, N. Y.
Jung, C. G. 1953. The psychology of the unconscious (1943). In Two Essays on Analytial Psychology. Collected Works. 7: Pantheon. New York, N. Y.
Jung, C. G. 1953. Psychology and Alchemy. Collected Works. 12: Bollingen Series XX. Pantheon. New York, N. Y.
Perry, J. W. 1956. A Jungian formulation of schizophrenia. Am. J. Psychotherapy. 10(1).

Обговорення статті:

Запитання: Скільки контактів із юнгіанським терапевтом необхідно пацієнту, щоби створити малюнки тих типів зображень, що були показані? Наскільки потрібна свідома чи несвідома стимуляція з боку терапевта?

Перрі: Це питання, яке хвилює більшість людей, коли вони чують про ці несвідомі образи, тому що ми суперечимо принципу уявлення про те, що будь-що таке ідейне, як образ, може бути вродженою схильністю. Однак справа в тому, що ці образи є цілком спонтанними й будуть вимовлені та намальовані пацієнтами такого роду за будь-яких обставин, незалежно від того, чи перебувають вони на терапії з іншим типом терапевта, чи взагалі без терапевта, чи з юнгіанцем. Як я вже згадував у своїй статті, потрібен достатній контакт, щоби встановити довірчі та відкриті стосунки між пацієнтом і терапевтом, щоб отримати повну історію про те, що пацієнта турбує його марення. Проте спорадичні прояви маячних образів з’являться в будь-якому випадку і їх морфологія вражаюче однакова від пацієнта до пацієнта, особливо мотив квадратного кола або мандали.

Якщо під несвідомою стимуляцією запитувач хоче запитати, скільки впливу від мене потрапляє на моїх пацієнтів, щоби вони підхопили мої знання про символіку і відтворили їх, я повинен сказати, що про цю можливість потрібно постійно пам’ятати. Однак, я думаю, що можу стверджувати з впевненостю, що ні на послідовність зображень, ні на діаграми я не сильно вплинув. Я не дуже коментую значення символіки з психотичним пацієнтом із погляду порівняльного матеріалу.

Крім того, бачите, досить важливо, що лише всередині моєї серії тут, після шести років і під час моєї роботи з пацієнтом VI, я вперше усвідомив значення образів повернення до початку часу та космічного конфлікту щодо царства. Хоча я досить багато вивчав порівняльну символіку, але, до цього, я повністю упустив цей мотив. Лише під час огляду попереднього матеріалу ретроспективно я зрозумів, що послідовності зображень настільки паралельні ритуальним практикам царювання. Тому я відчуваю, що не пацієнти отримали це від мене, а що я повністю навчився цього від них. Зрозуміло, також, що образи не є похідними від культури, яка нас оточує, оскільки все це випало з культурного вираження тут багато століть тому. Хто коли-небудь думає про існування космічної осі в наш час? Справді, дивно бачити, наскільки точністю є спонтанною розробка пацієнтами цієї символіки, деталі образів, такі, як, наприклад, смерть і відродження, що відбуваються на космічній осі, можна оцінити лише тоді, коли неодноразово стикався з ними в лікарні та в історичних дослідженнях. Отже, малюнки, що ілюструють цю роботу, були цілком спонтанними й типовими уявленнями, які несвідоме цих пацієнтів має тенденцію створювати саме по собі, і які з’являються навіть під час перших інтерв’ю з багатьма пацієнтами. Наприклад, пацієнт III, діаграми якого супроводжують цю роботу, привітав мене під час першого інтерв’ю, намалювавши пальцем на плитці на стіні концентричний квадрат, коло, хрест і центральну точку, якою, як він вказав, був він сам. в центрі всього. Наступне інтерв’ю було тим, у якому він зробив перший малюнок, поставивши Бога в центр космічного годинника (малюнок 2).

Запитання: Яка роль терапевта в перетворенні образу архетипу з однієї форми в іншу?

Перрі: Я радий, що цей момент піднятий, оскільки я не включив його у свою презентацію. Як я бачу, основним ключем до справи є еквівалентність образу та емоції, тобто щоразу, коли ми чуємо образ цієї архаїчної природи, ми прагнемо відчувати, що він досить далекий і не має значення для тут і зараз, але це помилка нашого розуміння. Нам залишається лише нагадати собі, що кожен образ є описовим афектом і що кожен, має бути знайдений десь у проекції в емоційному полі пацієнта, а потім практичне значення кожного образу приходить до нас додому. Здається, що при шизофренії афект відокремлюється від образу (так званий ідейний зміст — неправильна назва) із вибухом — потоком — образів, але нестачею афекту, який втратив свій природний контекст. Наша робота в інтерпретації полягає в тому, щоби знову підʼєднати їх для пацієнта. Це навряд чи можна назвати інтерпретацією у звичайному розумінні, а лише тим, що я називаю «встановленням зв’язків». Прикладом є той, який я нещодавно написав: молода жінка намалювала розп’яття коронованого змія (жертвоприношення короля) і пов’язала з ним змія-кадуцея на своїй професійній емблемі, потім у неї виникли ідеї ідеального Нового суспільства, у якому вся наука і промисловість повинні були бути скасовані, а люди мали б жити вдома зі своїми сім’ями і вирощувати власну їжу з землі, повертаючись до, справді матріархального порядку. Через день-два я зрозумів, що це стосується ставлення до її професії, і запитав її, чи це вона насправді хоче сказати цим усім. Відповідь була, справді драматичною, тому що вона не тільки погодилася, але й велике розслаблення афекту вилилося в розповідь про її ненависть до своєї роботи та чоловічої ідентичності, яка була для неї залучена: проблема заздрості до пеніса, як це називають фрейдисти, або що я б назвав її проблемою анімусу. Навряд чи це було щось більше, ніж встановлення зв’язків, але воно об’єднало образ і його природний афективний контекст і зробило мотив жертви чітко значущим.

Запитання: Чи не могли б ви пояснити, як використовувати свої концепції в практичній терапії?

Перрі: Це дещо те саме питання, що й попереднє. Ми все ще дуже мало знаємо про природу несвідомого вмісту та його процесів і нам потрібно бути достатньо відкритими, щоби вчитися, при цьому, продовжуючи наші терапевтичні дослідження. Але саме цього не буває в польових умовах, у нашій країні. Ми маємо культурні упередження, які орієнтують нас на життя Его та його адаптованість у міжособистісних стосунках та об’єктних відносинах, а також від його внутрішніх основ розвитку у внутрішньому житті. Я вважаю, що навчаючи та наглядаючи за мешканцями, вони явно не охоче звертали будь-яку увагу на внутрішній розумовий зміст пацієнтів із психозом, таким чином стає майже аксіоматичним, що у своїй терапевтичній роботі вони не повинні дозволяти пацієнтам говорити про свої проблеми з іміджем і не сприймати їх серйозно, як такі, що мають сенс. З цієї точки зору несвідоме, як таке регулярно й систематично не помічається. Я відчуваю, що відповідь на це скрутне становище лежить у дослідженні природи емоцій: коли ми більше зрозуміємо, як афективне життя репрезентує себе в несвідомому, тоді ми дійдемо до кращого розуміння важливості емоцій та архаїчних образів, для практичної терапевтичної процедури.

Певною мірою це треба сприймати, як питання не лише культурної упередженості, а й особистої схильності. Ми всі створені по-різному, і деякі з нас працюють краще й легше розуміють речі в рамках об’єктивних речей, ставлення до людей і речей зовнішнього життя й соціального оточення, а інші з нас у рамках внутрішнього життя і процесах його розвитку. Юнгіанці називають ці точки зору екстравертними та інтровертними. Зі свого боку, я просто знаю, що краще уявляю те, що відбувається в емоційному житті людини, якщо я можу почути несвідомі образи, які це описують. Для мене це лише дрібниця знати, що в людини є ворожість, яка так чи інакше походить із минулого, але набагато важливіше дізнатися з образів, що ця ворожість має реальні й необхідні причини і функція, яку відіграє в процесі розвитку. Тоді воно, може прийти не до спроби усунути цю дратівливу невротичну рису, а до того, щоби допомогти їй досягти своєї мети, пояснюючи її значення у всьому психічному середовищі.

Таким чином, пацієнтка, яка вороже ставилася до своєї професії, аж ніяк не помилялася, відчуваючи це, її психічне здоров’я абсолютно потребувало цього гніву проти нього й цієї руйнівної жертви.

Запитання: Ви сказали, що пацієнтів, які пройшли цю терапію, повернули до роботи впродовж шести місяців?

Перрі: Так, усі вони повинні були виписатися за цей час, з поважної причини: у нашій окружній лікарні, де я виконав більшу частину цієї роботи, є шість місяців, щоби кожен пацієнт міг перебувати в лікувальному відділенні, якщо він не встигне до цього часу, його мають відправити в державну лікарню. Як ви добре бачите, це додає певну нотку терміновості в лікуванні. Однак, крім цього, необхідно враховувати ще кілька факторів.

Одна з причин, чому я не хочу претендувати на терапевтичні чудеса, полягає в тому, що цей синдром, з усіх тих, хто входить у групу шизофренії, є за своєю природою найбільш схильним до спонтанного одужання. Попередні статистичні дані, до часів шокової та медикаментозної терапії, вказували на показники — від восьми до дванадцяти відсотків спонтанного одужання серед кататонічної групи. Антон Бойзен добре описав кореляцію одужання з релігійним розумовим вмістом. Мій погляд на мою роль у терапевтичних результатах полягає в тому, що я мушу допомогти природі з її власними дивними й незнайомими механізмами, щоби здійснилося відновлення Я, а, отже, й Его. Я відчуваю, що найкраще, що ми можемо зробити, — це спробувати зрозуміти, чого саме несвідоме прагне досягти, і створити всі найкращі умови, щоби довести це до успішного завершення.

Під цим я, звісно, маю на увазі, що в психіці існують спонтанні процеси відновлення самості, і що ми робимо найкраще, намагаючись зрозуміти їх і сприяти їм. З усіх психозів у мене складається враження, що саме цей синдром, який я тут викладаю, є тим, при якому це самооновлення є найбільш яскравим і найефективнішим. Це пацієнти, які повинні вийти зі свого психозу, як більш глибші та ширші особистості, ніж вони були до того, як увійшли в гострий епізод, й особливо, вони мали б усвідомити, що вони більш чутливі та здатні до любові, ніж більшість інших.

Шукати в цьому блозі

ЮНГІАНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД