Стаття з Journal of Analytical Psychology, 2021, 66,

переклад ЮНГІАНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД

Poussin, The Plague of Ashdod

Архетипи пандемії

Бетті Сако Джерман, Швейцарія

Анотація: Ця робота — це намагання розглянути психологічний та емоційний вплив пандемії Covid-19 через архетипні образи, що проявляються в снах пацієнтів. У цих снах символи, пов’язані із силами природи та крайньої небезпеки, разом із почуттями відстороненості, які, здається, вказують на травматичну дисоціацію, завдяки архетиповому досвіду, вивергається на близьке оточення. Через гуманізацію та символізацію невиразного, дисоціації, які на початку пандемії, проявляли себе у вигляді високих рівнів тривожності, панічних атаках та деперсоналізації, можуть бути перетворені в новий погляд, необхідний для пошуку сенсу. Контейнером для цього процесу трансформації є аналітик, справжній, віртуальний або уявний, і його здатність до встановлення стійких відношень і емпатії.

Ключові слова: архетип, за межами, невиразний, дисоціація, мрії, почуття, вдома, природа, пандемія, травма.

Введення

    На початку пандемії COVID-19 в Європі, а особливо в березні 2020 року, сновидіння моїх пацієнтів постійно вказували на складну колективну ситуацію й на те, що наближається. Сни представляли тему непоборних природних сил і містили архетипні образи крайньої небезпеки: чуми та смерті, метеоритів та торнадо, повеней та інших апокаліптичних подій. Почуття, виражені в снах, були пов’язані зі спектром страху та занепокоєння, включаючи страх втратити контроль. Однак, усвідомлення небезпеки, дедалі більше поєднувалось з окремими поглядами на ситуацію. У деяких випадках, Его-сновидіння мобілізовувало всі внутрішні психічні фігури, щоби протистояти ризику перевантаження.

    Незважаючи на деякі культурні нюанси, ці сни не були визначені культурним фоном сновидця й дуже рідко вказували на особисті комплекси. Навпаки, вони приймали універсальні образи Его, що вступає в конфронтацію з архетипними силами і викликали досвід радикальної трансформації з відчуттям, що ніщо нічого вже не буде, як раніше. Контрастні почуття, що переживав сновидець, такі, як зачарування та страх, втягування та відторгнення, показують, як саме загальний досвід поєднувався з персональними поглядами та аналізом цієї події. За понад 20-ть років практики, це вперше, що в певному просторі та інтервалі часу, я зазнавала такого вторгнення архетипних образів та колективних тем у сни моїх пацієнтів і в самої себе. Екстраординарність явища, здається, допомагає зрозуміти вплив, що пандемія здійснювала на нашу психіку, у всіх можливих сенсах.

    У цій роботі я буду розглядати чотири архетипові сни й намагатимуся показати, як їхні символи та почуття визначають форму травматичної дисоціації, яка, у моїй повсякденній практиці, проявилася у формах високих рівнях тривоги, пов’язаних із незвичайним потенціалом для аналізу.

    Маючи справу з переважанням почуттів, спричинених пандемією, багато моїх пацієнтів намагалися здобути сенс того, що вони переживали, за допотогою раціонального аналізу. Проте, упродовж декількох місяців, завдяки інтеграції своїх почуттів страждання, страху та паніки, початкова дисоціація перетворювалася на пошук сенсу, який зараз є основою, для подальших важливих змін їх стану. Архетипи, які досягли свідомості протягом цих місяців, часто є зображеннями хтонічних фігур, небезпеки та смерті. Мені подобається думати, що вони запрошують усіх нас до значного процесу трансформації.

Три сни

    Коронавірус прийшов до моєї практики наприкінці 2020 року зі сном, моїм сном.

«Я повернулася до свого будинку, на пагорбі, з краєвидом на церкву Св. Домініка. Церква, яка виглядала не великою та була виготовлена з каменю, майже гола у своїй простоті, розташована на великій ділянці в сільській місцевості, у прекрасному ландшафті Апеннінських гір. Раптом небо стало темним і розпочався шторм. Сильний дощ із чорних і отруйних змій «заливав» усе навколо безперервно. Здивовано й жахливо, я дивлюся на цю сцену й думаю: Як ми збираємося керувати цими всіма зміями? Як ми захистимо громаду від їхньої отрути? Їх занадто багато.»

    Сон залишив мене здивованою, тому що я не могла повʼязати його з особистим життям, яке тече у своєму спокійному режимі. Навіть різноманітні тіньові тлумачення не здавалися переконливим, тому сон полотно засів у моїй голові. Його значення стало зрозуміло за місяць, коли Італія, моя країна, почала боротьбу проти коронавірусу. Отруйні змії, які з’явились у сні, у всій їхній чисельності, були в моєму сприйнятті символом чогось темного й небезпечного, занадто потужного для людини й навіть для цілої спільноти. Однак, досліджуючи історію Свято-Домініканської Церкви, я дізналася, що святий Домінік був захисником вірян проти зміїної отрути. Отже, у моїй мрії, небезпека та захист, змії та святий Домінік, зібралися разом в одному й тому ж образі.

    У місті Cocullo, недалеко від того, звідки я приʼхала, вшанування Святого Домініка включає в себе змій, раніше спійманих серпарі (serpari — ловцями змій), які обвиваються навколо статуї святого, а потім статую в процесії проносять через усе місто вулицями. Залишок стародавнього язичницького ритуалу, ця традиція, здається, вказує на давнє співіснування священного і профанного, духовного та хтонічного. Сам Юнг підкреслює подвійність символу змії, яка, може представляти, як Христа, так і диявола, світло й темряву, хтонічний та духовний світи. Це, може, негативно впливати на здоров’я людини, але також, одночасно і зцілювати, як це символізується жезлом Асклепія (Юнг 1951). Змії в моєму сні були раптовим, несподіваним явищем, яке відповідає тому, про що Юнг говорить у своїй роботі Aion:

„Риби та змії є улюбленими символами для опису психічних подій або досвіду, що раптово викидаються з несвідомого й мають страшний або спокутний ефект». (Jung 1951, para 291)

    Знову, у цих словах Юнга, розкривається подвійність символу і його впливу. У сні, я відчувала швидше не страх, а своєрідну відстороненість — відчуття неминучості.

    На початку пандемії в Європі декілька пацієнтів поділилися своїми снами, пов’язаними з колективним досвідом. Два з них привернули мою увагу, тому що здавалося, що вони віддзеркалили структуру та почуття мого власного сну. Обидва наснилися на початку березня, обидва італійським сновидцям. Перший містив образ нападу щурів:

Ferdinand van Kessel, The dance of rats

«Я повертаюся до свого рідного міста та відвідую свою сім’ю, усе мені тут знайомо, як тоді, коли я був дитиною. Поки ми спілкуємося, я помічаю, що біля нас проходить щур. Я дуже здивована, оскільки знаю, що будинок ремонтували зовсім недавно і я помітила, що будинок виглядав досить охайно і приємно. Я звертаю увагу хазяїв, вказуючи на щура, але вони, здається, його взагалі не помічають. Потім з’являється другий щур, а потім третій. Дуже швидко, будинок наповнюється щурами. Я здивована й налякана: Я не знаю, звідки вони приходять і не маю уяви про те, як ми будемо їх позбуватися».

    Сновидець пов’язала щурів зі сну, що таємно з’являються й повільно заражаючи будинок, з романом Камю «Чума», де поява мертвих щурів у місті Орані прогнозує початок чуми, з наступними для міста, ізоляцією та смертями. Аналогія з пандемією Covid-19 була самоочевидной. Сновидець також помітила, що в сні, вона відчувала себе більш здивованою, ніж наляканою і вона мала змішані почуття: з одного боку, її турбувала необхідність розв’язання проблеми, а з іншого — усвідомлення того, що рішення буде дуже важко знайти.

    Інший сон був про силу природної стихії:

Consuello Sorsoly, Tornado

«Я повернувся в моє рідне місто, у свій будинок у дитинстві. З вікна я бачу величезний торнадо. Я не один у будинку, і ми всі відчуваємо себе в безпеці. Для того, щоби здобути справжній, «живий» досвід переживання торнадо, я йду до вхідних дверей і ховаюсь там. Я хотів бути ближче до події, мати найкращий краєвид і думати про те, що відбувається назовні. Однак я розумію, що залишення прихистку, означало б неминучу смерть.»

    Сновидець пов’язав торнадо з коронавірусом, оскільки вони є незрозумілими силами природи, що мають нумінозний характер, оскільки торнадо викликає і привабливість і страх одночасно. Він наполягав, що в сні був повністю спокійним і тільки бажав більш тісно дослідити явище торнадо, щоби побачити, що це насправді відбувалось. Однак він знав, що залишати його прихисток буде занадто небезпечним.

Повертаючись додому

    Мій сон і сни моїх пацієнтів мають аналогічну трьохскладову структуру: у першому «акті» сновидець є або повертається додому, до села або міста походження, тоді відбувається надзвичайна природна подія і, нарешті, сновидець усвідомлює, що подія занадто потужна й нею неможливо керувати. Однак є різниця в тому, що мій сон, здається пророчим, а два інші прийшли вже в середині пандемії. 

    Тема повернення додому дуже символічна для італійців, і навіть більше, для тих, хто живе за кордоном. У нашому культуральному несвідомому, міграція та ностальгія поєднуються в образі залишення землі наших предків задля інших країн. Італія стає об’єктом нашої туги, як це виражається в знакових, для італійців, словах: ‘O mia patria, sì bella e perduta’ (О моя батьківщина, така красива і втрачена) з опери Верді «Набукко», яка має цінність національного гімну в серцях багатьох італійців. Крім того, тема чуми є основним сюжетом двох відомих італійських романів: «Декамерону» Бокаччо та «Заручений» Манзоні. Тому, коли батьківщина потрапила в колективне страждання, яке спричиняє чуму, заклик культурного несвідомого до повернення та принесення жертви є інтенсивним, що могло б пояснити, чому, поки Італія бореться з вірусом, несвідоме повертає сновидця додому й заспокоює його тугу за батьківщиною.

August Malmstrom, Odysseus …

   Архетиповий мотив повернення, однак, не можна зрозуміти лише, з погляду культурного несвідомого. У казках і міфах він відсилає нас до образу завершення кола, де герой повертається до світу, який він знає, після вивчення сфери невідомого, поза його межами (Кемпбелл 1949). У них повернення завершує пригоди, тоді як у трьох вищезгаданих снах, повернення тільки розпочинає їх. Це, може означати, що в снах повернення є необхідною умовою здобуття погляду «поза меж звичного», тим більше, що ці два моменти дуже пов’язані. Кемпбелл описує повернення, як процес гуманізації архетипного досвіду. Після пригод у сфері «поза межами», герой мусить привести дар свого отриманого досвіду «у царство людства» (Кемпбелл 1949, с. 193). Посилаючись на сни, можна сказати, що знайомий світ місця походження, потрібний, як підґрунтя для отримання розуміння того, що «поза межами».

    Під час першого локдауну, мотив перебувати вдома або у своєму безпосередньому оточенні, перебуваючи свідками незвичайного природного явища також з’явився в снах сновидців не емігрантів, що розширює поле можливих значень. На об’єктивному рівні, перебувати вдома, є перекладом мовою сну визначення — «локдаун», який перетворив досвід перебування в будинку в пасивний, сидячий, неактивний, на противагу постмодерністській ідеї глобального громадянства. Наші будинки стали ареною більшості наших активностей: сімейне життя, інтелектуальна робота та домашнє навчання, усе це, повертає нас до образів прив’язки до коренів та безпечного місця.

    У ході дослідженні феноменології простору Бачелард описує будинок, як наш кут всесвіту, притулок, який захищає нас від природних елементів, мікрокосму, що дозволяє нам беспечно споглядати всесвіт (Баселард 1958). Джон Хілл показує, що на суб’єктивному рівні, будинок це набагато більше ніж фізичний простір: він являє собою внутрішній простір стосунків і «означає почуття ідентичності, безперервності та безпеки» (Хілл 2010, стор. 39).

Chunk Pinson, House

    Таким чином, дім, включно з будинком де народився, стає безпечним сховищем, звідки можна спостерігати за тим, що відбувається «за межами». Знаходження в домі або повернення додому в моменти потрясіння, може свідчити про психологічну потребу в безпечному просторі та збережені потоку психічної енергії, для того, щоби пристосуватися до важливих змін.

    Регресія та пошук стабільності стали щоденними темами обговорення на моїх сеансах під час локдауну, якій розпочався у Швейцарії 16 березня 2020 року. Для більшості моїх пацієнтів, які раптово змушені були зануритись у комфорт своїх будинків, регресія стала реальним досвідом приблизно на два тижні.

    Починаючи з кінця березня, тривожність зросла до безпрецедентних рівнів, а прогрес особистого процесу індивідуації, здавалося, зникав. Жорстоке зіткнення з архетипним світом вимагало щоденного пошуку «землі під ногами», спочатку й насамперед, через терапевтичні стосунки.

Зустріч із невідомим

    Три сна, раніше описані мною, мають і другий сенс, у цих снах Его стає свідком неймовірно могутньої події, яку людина не здатна контролювати. Три події, тобто дощ змій, вторгнення щурів, і потужний торнадо, мають це спільне: вони трапляються раптово, є надзвичайними, і є попередніми ознаками небезпеки та смерті. Їх архаїчний характер та нумінозність підтверджуються емоційними реакціями сновидців, які відчувають fascinans (екстатичне захоплення) та tremendum (священний жах), який супроводжує релігійний досвід та бачення за межами звичного (Отто 1923). У сні другого пацієнта захоплення, здається, переважає над страхом, коли Его-сновидіння намагається вийти з дому, щоби подивитися ближче на торнадо. Однак, майже одразу, сновидець усвідомлює, що залишення його прихистку, напевно, призведе до смерті.

    Зустріч з архетипом, тобто зіткнення з духом і позамежним, повинно трапитися в опосередкованій формі. Як стверджував Юнг:

«У архетипних концепціях та інстинктивних сприйняттях, дух і матерія протистоять один одному в психічній площині. Матерія й дух обидва з’являються в психічній реальності, як особливі якості свідомого вмісту. Кінцева природа обох є трансцендентальною, тобто не може бути відображена, оскільки психіка та її вміст є єдиною реальністю, яка надається нам без чогось середнього. (Jung 1954, hara/ 420)

    Середнє — це психіка, у тому сенсі, що архетипи можуть потрапити до свідомості виключно у формі психічного вмісту, тобто у формі, яка їх гуманізує. Архетипи мусять бути, так би мовити, перекладені на мову, яку людська свідомість може зрозуміти та інтегрувати. Архетипи, архаїчні та недиференційовані афекти повинні бути диференційовані та гуманізовані, що забезпечить важливу стабільність психіки, від народження та впродовж усього життя. Якщо ж ні, вони здобувають чималу владу й можуть перевантажити та заполонити свідомість, як у випадку психозу. Іншими словами, зустріч з архетипом у його «необробленій» формі, може призвести до психічної смерті, як у випадку протистояння Его-сновидіння та торнадо.

    Природне явище, що перевищує людський можливості, як було зображено в снах вище, є передчуття травми. У дуже короткий проміжок часу в пандемію Covid-19 потрапив весь світ, порушуючи людське суспільство і ставши причиною високого рівня психічних травм, що пояснює його часте порівняння з війною. 

    Травма — це реляційне та дисоціативне явище, яке порушує зв’язок із самим собою та іншими. Небезпека самознищення, яке зазнає травмована людини, підриває довіру до стабільних відносин і перешкоджає здатності спілкуватися. Для того, щоби протистояти майбутній небезпеці внутрішнього та зовнішнього хаосу, який слідує за важким досвідом, зусилля по відновленню себе відбуваються які дисоціації (Бразерс 2007 р.). Калшед показує, як дисоціація, яка буває, коли позбутися травмуючого досвіду неможливо, розриває нестерпні спогади про травматичну подію на шматки й ховає в різних кутах психіки, приховуючи їх від свідомості, тим самим, допомагаючи й далі продовжувати нормальне психічне життя, але вже ціною втрати внутрішньої цілісності. (Калшед 1996 р.) Юнг описує дисоціацію терміном розщеплення комплексів, що характеризуються архаїчними або архетипними афектами, тобто недиференційованими емоціями, які мають бути інтегровані в особистісній та гуманізовані форми, через посередництво у важливих стосунках (Jung 1928).

John Longstaff, The Sirens

    Як згадувалося вище, мій сон і ті, що надали мої пацієнти, представляють подвійну тему: зустрічі і з архетипом, і з травматичною подією.

    Дисоціація проявляється на рівні почуттів, оскільки Его-сновидіння не повністю переживає страх, що травмувальна подія, імовірніше, станеться.Натомість відбувається раціональне оцінюввння, паралельно з усвідомленням, що ця подія перевищує людську здатність керувати ним. З усіх цих причин ще в березні, сни моїх пацієнтів дали мені вказівку про те, що інтеграція почуттів через справжні терапевтичні стосунки буде вирішальною для відновлення емоційного балансу, що був до початку пандемії.

    У своєму есе «Терапевтична цінність загострень», що стосується травматичних неврозів, що траплялися після першої світової війни, Юнг наполягає на важливості стосунків, зокрема, терапевтичних стосунків для подолання травматичної дисоціації. Не повторне переживання досвіду травми чи переживання загострення виліковує дисоціацію, але стосунки з розуміючим та емпатичним терапевтом:

«Але втручання психотерапевта необхідне. Можна легко побачити, що це означає для пацієнта, коли він, може довірити свій досвід розуміючому та емпатичному лікарю. Його свідомий розум знаходить у лікареві моральну підтримку від некерованого впливу свого травматичного комплексу. Більше він не один у своїй битві з цими стихійними силами, а є хтось, кому він довіряє, у кого він позичає його моральну силу, щоби боротися з тиранією неконтрольованих емоцій. Таким чином, інтегративні можливості його свідомого розуму посилюються, допоки він не зможе опанувати зʼявившийся бунтуючий вплив і взяти його під контроль». (Jung 1928, Para. 269)

    Погляд Юнг, здається, ще більш точним у випадку пандемії Covid-19, де колективна травма не може бути опосередкована взаємовідносинами, оскільки стосунки самі по собі можуть спричиняти травму (через можливість зараження). У цьому випадку, архетипні впливи сильні настільки, що можуть пригнічувати та захоплювати цілі групи людей і проявлятись у формі колективних бінарних міркувань, люті, страху та параної, як ми з’ясувати, через дев’ять місяців після початку пандемії Covid-19.

    У моїй приватній практиці травматичний ефект та архетипний вплив пандемії скоріше проявляються в підвищеному рівні тривожності та панічних атак, особливо в пацієнтів, які постраждали від ранньої травми та відчувають ретравматизацію локдауном, страхом наближення небезпеки та смерті, втратою стабільного світу навколо, у тому вигляді, як ми його знали до цього. Для деяких я була проекційним утримувачем їхньої цілісності та впевненості в тому, що вони не стають божевільними, як це проявляється у їхніх мріях та перенесеннях на мене. Відтоді, моєю терапевтичною роллю стало, більш ніж коли-небудь, посередництво та стримування через стосунки, слухання, віддзеркалення та співчуття. До того ж, реальна кімната, де проходили наші сесії, відійшла на другий план, оскільки, почалися онлайн-сесії, заземлення переважно відбувалося через мою реальну, віртуальну та внутрішню присутність. Зрозуміло, робота була дуже складною та емоційно виснажливою, тому що, як показує мій сон, я відчувала таку ж травму, як і мої пацієнти, які змусили мене повністю зрозуміти, інтегрувати та осягнути роль пораненого цілителя.

Загальний погляд і тимчасовий висновок

    Наприкінці кожного з трьох архетипних снів, сновидець переживає форму відчуження, на відміну від страху повного знищення. Цікаво, що Его-сновидіння є спостерігачем, який, з одного боку, одночасно усвідомлює тяжкість ситуації та відчуває себе в безпеці, з іншого, він відчуває небезпеку та бачить себе в небезпеці.

   Едінгер показав, як здатність об’єктивно, наче ззовні, оцінити себе, що є певною дисоціацією, належить до алхімічної стадії sublimatio (сублімація). Ця операція відділення та відчуження від тілесних та земних непередбачуваних обставин, може представляти здатність дистанціюватися від ситуації, щоби здобути загальну картину дійсності (Edinger 1985).

    Зустріч з архетипом вимагає дистанціювання та непрямого бачення. Коли зіткнувся з важкими почуттями, відрив від реальності, може бути необхідною формою дисоціації, яка дає змогу Его здобути загальний погляд і дійти розуміння.

     З початку пандемії я спостерігала у своїх пацієнтів, збільшення потреби усунути себе із ситуації, щоби зрозуміти її. Дисоціація, що проявляється так довго, має дві сторони: негативну, коли захисне усунення від переважаючих за силою почуттів, призводить до деперсоналізації, але й позитивний ефект відсторонення видно в пошуках сенсу та почуття життя. У кількох випадках я спостерігала, як акцентувалась увага пацієнтів на важливих життєвих питання та рішеннях, що повставали ще до пандемії, разом зі стійким бажанням зробити життя більш вагомим і наповненим.

     Тема відірваності від землі для можливості отримання загальної перспективи міститься в наступному сні, яким пацієнт поділився зі мною наприкінці березня:

«Я з деякими іншими людьми біля мого будинку. Раптом гігантський метеорит, великий, розміром, як планета, рухається до землі й завмирає приблизно за десять метрів від поверхні землі. Метеорит «забирає» гравітацію з землі. Люди починають плавати в повітрі і я теж. Я відчуваю себе перевантаженим, але я не наляканий. Це створює відчуття того, що я маленька частинка, яка рухається за координатами життя.»

    Я вважаю цей сон синтезом нашого колективного досвіду та пропозицією змінити наш світогляд. Пандемія змусила нас зіткнутися із силою природи та архетипом смерті, які проливають нове світло на сенс життя. Смерть — це великий трансформатор, який запрошує, або змушує нас робити радикальні зміни. Як нещодавно сказав мій пацієнт, «ми не можемо пройти через це, а потім прикидаємося, що нічого не сталося». Хоча західний світ має справу з загостреннями пандемії, але можливість поглянути більш ширше на ситуацію, що відбувається, вщент необхідна, щоби витримати страждання та шукати новий напрям подальшого життя.

Посилання:

Bachelard, G. (1958). La Poétique de l’Espace. Paris: Presses Universitaires de France. (English translation in 1964: The Orion Press).

Brothers, D. (2007). Toward a Psychology of Uncertainty. Hove & New York: Routledge.

Campbell, J. (1949). The Hero with a Thousand Faces. Princeton: Princeton University Press.

Edinger, E.F. (1985). Anatomy of the Psyche. La Salle: Open Court.

Hill, J. (2010). At Home in the World. New Orleans: Spring Journal Books.

Jung, C.G. (1928). ‘The therapeutic value of abreaction’. CW 16.

——— (1951). Aion. Research into the Phenomenology of the Self. CW 9ii. ——— (1954). ‘On the nature of the psyche’. CW 8.

Kalsched, D. (1996). The Inner World of Trauma. Hove & New York: Routledge. Otto, R. (1923). The Idea of the Holy. Oxford: Oxford University Press.

Про авторку

Бетті Сако Джерман,
Університет Вебстера, Женева

    Бетті Сако Джерман — юнгіанський аналітик і психотерапевт. Вона працює в Лозанні, має приватну практику з дорослими і є одним із регіональних експертів із запобігання та лікування професійного вигорання.

    Здобула ступінь магістра з італійської літератури та теорії літератури в Римському університеті La Sapienza, вона навчалася в Інституті Карла Юнга в Цюріху, де отримала диплом психоаналітика. Сфера її наукових інтересів — взаємозв’язок індивідуальної та колективної психіки, психології та культури, нарцисизм. Пані Сако Герман викладає психологію бізнесу в Університеті Вебстера в Женеві.